Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Українці — народ незвичайний. Ми — і скіфи, і сармати, і арії”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

О Оллььггаа ІІЛ ЛЬЬККІІВВ:: «Я вважаю, що ми — незвичайний народ»

Слово Просвіти, №43 за 2017 рік

Це інтерв’ю із 97 річною зв’язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринки) Ольгою Ільків. У вступі до книжки Ольги Ільків “У тенетах двох “закриток” Юрій Шухевич констатує: “Хотілося б, щоб сучасний читач не тільки уважно прочитав цю збірку, але міг хоч частково відчути те, що відчувала, чим жила, про що мріяла і в що вірила авторка цього видання. Бо перед то бою, читачу, стоїть тендітна старша жінка і своїм ще молодим, дзвінким, енергійним голосом звітує від свого імені і від імені тих незламних, які дійшли і які не дійшли, не дописали, не доспівали своєї пісні. Звітує Оля Ільків — О. Звіробій”. А перед тим, як читати книжку Ольги Ільків “У тенетах двох “закриток”, що побачила світ у видавництві “Каменяр” 2011 року, прочитайте інтерв’ю з дивовижною людиною, яка і нині, у свої 97, переживає за те, що діється в Україні й довкола неї. “Я володію сама собою дуже сильно...” — Пані Ольго! Що для Вас значить термін життя? Це довга дорога, вузенька стежина чи, може, боротьба? — Боротьба. Я маю філософський підхід до життя. Хоча життя не дало мені, можливо, нічого доброго закінчити. Я була завжди здібна змалечку. Вийшла заміж за повстанця, була нареченою хлопця з гетьманської партії. — У “Історії написання моїх пісень” Ви стверджуєте: “Сьогодні ж боротьба за Україну розгортається на інформаційному полі. Тепер наша зброя — Слово”. Як нині ця зброя діє на інформаційному полі? — Не завжди, але трохи діє. Я — творча людина, не можу спокійно жити без творчості. Першу книгу видала. Орест Цимбала (ініціатор видання тюремних віршів та пісень, автор мистецького проекту “Повстанське танго”. — Б. З.) мене врятував від невідомості. Це з його ініціативи побачила світ моя книжка “У тенетах двох “закриток”. — Уявіть собі, що Ви — Президент України. Що потрібно було б зробити, аби Україна таки була економічно розвинутою, а суспільство більш україноцентричним? — Я над тим не застоновлялася. Я вроджена дипломатка, отже, прихильник сильної влади. — Як Ви вчилися в Перемишльській гімназії 1937—1938 роках? Польські колеги поважали українців? — Тут навіть не йдеться про поляків. То був чудо-інститут для дівчат, який мав свою гімназію. Ми підлягали строгому режимові. Навіть при переході вулиці. — Що для Вас ближче — поезія чи музика? — Сполука цих двох первнів — найвище земне осягнення... Але в мене неспокійний характер. — Відомо, що українці більше думають серцем, ніж розумом. Може, це нам шкодить? Може, через це ми так важко і пізнувато спромоглися на незалежну Україну? — Вважаю, що ми маємо всі розумові дані, а серця наші — чуйні. Але вороги намагаються прищепити нам відчуття меншовартості, а воно діє на нас. Українці — народ незвичайний. Ми — і скіфи, і сармати, і арії, як пише Канигін. І ми з сином про це читаємо. — Глобалізація — це плюс чи мінус для України? — Якби ми мали справжню Українську Державу, то це — плюс. Але ми не маємо її, справжньої. — У вірші “Провідник Роман Шухевич — геній української нації” читаємо: “Творив нову епоху через безвихідь, Через гидь, наперекір загладі”. Як йому це вдавалося? — Був сильний. Ніколи не підвищував голосу. Більше використовував іронію. — Що Ви б запропонували владі чинити, аби зберегти українське село, яке ледь виживає? — Підтримувати старі традиції, бо політика, уряд роблять нас безбатченками. — Що спонукало Вас вступити в ОУН(б) 1941 року? — Я ще в Стрию про це не думала. А в Перемишлі мене знервували дівчатка своїми шматами. Я питала в дівчат: чи ми українці? Чи нас має цікавити політична ситуація, чи шмати? Донька генерала Змієнка якось підступила — Галина. І взяла потім мене під свою опіку. Там вся гімназія жила пластунством. І ми зустрічалися з хлопцями-націоналістами. У Кракові, ще 1940 року я побачила, як поводилися хлопці, мабуть, з Гуцульщини. Вони йшли й співали героїчних пісень. І я підійшла до Галі Змієнко: “Галю, ну що, бачиш, що наші хлопці роблять? Давайте вирішувати — до бандерівців чи до мельниківців?” “Якби не мала свого сина, мене би не було на землі” — У Вашій книзі міститься “Перше фото дітей, отримане в тюрмі”. Це було 1954 року. До того Ви своїх дітей взагалі не бачили. Яке відчуття Вас охопило тоді, при появі цього фото? — Не можу вам навіть сказати. Був страх, що я їх ніколи не побачу. — Про що мріяли в молодості і про що мрієте тепер? — Я дуже хотіла писати, бути журналісткою. Не знала, чи проб’юся. Розуміла, що треба ма-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин