Читацьке віче · “Українці — народ незвичайний. Ми — і скіфи, і сармати, і арії”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
На порозі світу Параски Плитки*Горицвіт
Слово Просвіти, №43 за 2017 рік
Олена Теліга розмістила його поетичні твори під цим же псевдонімом. Яків був заарештований гестапо у квітні 1943 року за доносом агентів НКВС і вбитий. Також виставка розповідає, що у роки Другої світової війни загинуло багато радянських військовополонених. Це солдати й офіцери Червоної армії, військовослужбовці НКВС, залізничники, бійці народного ополчення, цивільні, які працювали на фортифікаційних спорудах, тощо. У більшості випадків євреїв, виявлених серед ув’язнених, негайно розстрілювали. Військовополонених, яких залишили серед живих, використовували на примусових роботах. Свою смерть у Бабиному Яру знайшли і моряки Дніпровської флотилії, і численні ув’язнені сирецького концтабору. Табір містився в історичній частині Києва — на Сирці. У вересні 1943 року “Зондеркоманда 1005” примушувала бригади, в яких були полонені табору, переважно євреї, ексгумувати трупи в Бабиному Яру і знищувати докази звірств. На тлі виставки представили нову освітню ідею НМІУ “Відкриту бібліотеку: Бабин Яр”, що пропонує знайомство з численною науковою, науково-популярною та художньою літературою, яка в багатьох аспектах розповідає про трагедію Бабиного Яру, культуру пам’яті про Голокост в Україні, розстріли українських націоналістів, геноцид ромів, винуватців злочинів проти людяності, рятівників і врятованих.
господарстві і все він робив добросовісно. Зайнятий, втомлений, він не відмовляв нікому — так і називали його — безвідмовний. Стареньким удовам не цурався і дров нарубати. На проводах всі плакали за ним, як за рідним. З дитинства доля не була до нього щедрою. Батько помер від онкохвороби, коли Роману не було і десяти років. Як йому не вистачало татового захисту, напутнього чоловічого слова! Що б він віддав, аби тільки було кому сказати “Тату”, і почути відповідь “Що, синку?”. Тому Роман тривожився, потерпав за своїх дітей, щоб на них не повторився його талан. Коли отримав повідомлення йти на військову службу, родичі, друзі радили відмовитись від мобілізації. А Роман образився: “За кого мене вважаєте? Ворог топчеться по нашій землі — то хто має її захищати? Вона що — сирота?”… Як між двох вогнів, розвався між дітьми і Україною, мучився вибором. З лицарською гідністю віддав перевагу Батьківщині… 30 червня 2016 року, виконавши бойове завдання, Роман Коваль з побратимами повертались у частину. Помітив підозрілу ознаку. І маючи звичку небезпеці дивитись у вічі, випередив побратима, заступив його. Затаєна розтяжка чатувала на його дотик — і вибухнула: смертельно поранила Романа і покалічила побратима. Яким вибухом для дружини і синів Романа Коваля прогриміло повідомлення про його загибель! Усе вищесказане — неперебутній біль і гіркота вірян нашої парафії. Та є і відрада: мрія про перемогу України над російськими загарбниками, про Українську Православну Помісну Церкву, про спорудження храму св. Миколая Чудотворця.
Оксана ЯСІНСЬКА, завідувач Музею писанкового розпису
На виставці представлено невеличку частину творчого доробку цієї неординарної жінки: образи, малюнки, портрети, авторські книжки, а також світлини (карпатські краєвиди, гуцульський побут, традиції, портрети місцевих мешканців і гостей Криворівні). Загалом експонується понад сто творів. Виставку присвячено 90-літньому ювілею народної мисткині та 75-річчю створення УПА, до національно-визвольного руху якої Параска Плитка долучилася ще 17-річною як зв’язкова. Відбула 10 років сибірських таборів, п’ять із яких пересувалася на милицях. Ще в засланні Параска дала собі обітницю прославляти світ Божий у подяку Господові й добрим людям за те, що вижила.
Повернувшись на волю, Параска зазнала багатьох випробувань долі, але від обіцянки не відступила. Усамітнившись, писала, переплітала авторські книжки, малювала, створювала витинанки. Її захоплення не завжди знаходило пошанування й розуміння односельців, вагомою причиною якого було табірне минуле. Відновити повагу вдалося завдяки фотографіям, які дарувала. Ще в 70-х роках минулого століття Параска Плитка першою в Криворівні придбала фотоапарат. Упродовж тридцяти років фіксувала історію села: різні події, свята, навколишні краєвиди, портрети мешканців. Велика частина цих кадрів донедавна зберігалася лише на плівках (загалом близько 4000 знімків). Два роки тому ці плівки відреставрували й відсканували київські митці Інга Леві, Максим Руденко й Катерина Бучацька. Кілька десятків світлин із фотоархіву експонуються тепер і на виставці в нашому музеї. Майже 20 років, як немає вже цієї геніальної гуцулки, але її творчість і далі дивує, бентежить кожного, хто торкається її творчого спадку. Ми тільки на порозі світу, в якому жила й творила Параска Плитка-Горицвіт і маємо велику відповідальність зберегти не тільки твори, а й будинок народної мисткині, про що наголошували у своїх виступах генеральний директор Національного му-
У Музеї писанкового розпису проходить виставка творів самобутньої гуцульської письменниці, філософа й художниці Параски Плитки
Горицвіт (1927—1998) із Криворівні, що на Верховинщині.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
