Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Активується тема справжнього героя, вельми актуальна для вітчизняних літдосліджень”. Читацьке віче · с. 11сторінка оригіналу ↗

Операція «Ы» як мовна диверсія Погляд з майбутнього

Слово Просвіти, №43 за 2017 рік

Виклики прийдешньому, і насамперед гібридні агре- Ольга ПАВЛЕНКО, с. Бабанка Уманського р-ну Черкаської обл. Поки грім не гряне, мужик не перехреститься — це про нас! Та якщо ми не хрестимося, коли вибухають перші арсенали, тільки сподіваємось, що вони “більше не будуть”, то що вже казати про ставлення до мовних диверсій! Нашу мову нищать. Катастрофічно швидко. Причому саме публічні мовці (!!!) перетворюють на щось генетично модифіковане. Охопити всі випадки — трактату треба. Тож зупинюсь лише на вимові, за котрою вмить зрозумієш: розмовляє людина вкраїнською чи тільки “по службі” використовує. Якщо досі ломило зуби від липкого “чьокання” й “щьокання”, то нині ЗМІ взялися мертвою хваткою за голосні звуки і закинули в ефір “операцію Ы”. Український м’який, милозвучний, середньоязиковий И — візитна картка нашої мови, який ЧУЛИ навіть німецькі фашисти, подекуди саме завдяки йому відпускаючи з полону українців, мовні диверсанти замінили московським. Твердим, напруженим, задньоязиковим. Причому в їхньому виконанні настільки несамовито задньоязиковим, що московити — сховаються. А якщо врахувати, що дехто (вищий пілотаж!) навчився й інші голосні ззадньоязЬІчувати: пАрАкЬІнути, нАбАзпАка, ТЫСЫН (ТееСеН), КЬІЇф, сАло — це про село... А якщо додати вже згадане солоденьке “чьо” і “щьо”... Надія ОНИЩЕНКО Навчання спрямовуються на забезпечення основних складових національно-патріотичного виховання відповідно до “Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016—2020 роки”. Серед організаторів і Центр гуманітарної співпраці з українською діаспорою Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя. Разом із бібліотекою імені академіка М. О. Лавровського нашого вишу в читальній залі для наукової роботи ми відкрили виставку “Григорій Сковорода — символ мудрості української”. Її прикрашає повна академічна збірка творів Григорія Сковороди за редакцією Леоніда Ушкалова, видрукувана видавництвом Канадського інституту українознавчих студій в Едмонтоні-Торонто 2011 року. Це подарунок директора видавництва Марка Роберта Стеха, який він зробив під час візиту в Гоголівський виш 2014 року. Книга ілюструє нашу публікацію. Найдавніший стародрук представлений російськомовним ювілейним виданням 1894 року губернської друкарні Харкова (до 100-річчя від дня смерті Григорія Сковороди) за редакцією професора Багалія. Також рідкісним є москов- А якщо врахувати, що на п’яти наступає нова калічка: пахато хрошей, херої (від слова... якого?), холос країни, нахальна потреба, султан і не хляне... У якій ще країні дублерами, акторами, викладачами, вихователями, телеведучими й журналістами стають — недоріки, які, видаючи правильні патріотичні гасла, забивають цвяшки в домовину своєї мови й перетворюють нашу колись калинову на справжній “собачій язЫк”?.. Який — оце біда! — дедалі частіше копіюють пересічні телеглядачі, надто ж — діти. Що цікаво: вивчаючи, наприклад, іноземну, ЬІкальники дуже пильно дотримуються правильної артикуляції. Щодо своєї, то “піпл схаває”. Бо ж хаває-таки. Мусить хавати, якщо недорікам дозволено безкарно смітити в ефірі. Ыкають переважно чарівні панянки (вони люблять себе прикрашати, зокрема й “ексклюзивною” мовою), рідше — чоловіцтво, хоч дехто з них теж бажає бути чарівним. Ыкають ще й деякі політики (яка то мука — слухати Анну Маляр!). Та навіть школярі й дошкільнята — складається враження, що для інтерв’ю журналісти зумисне вишукують дітей із дефективною вимовою, бо нащось же виволікають на люди саме фонетичний волапюк. Не чують недолугого звучання? Чи не бажають чути? То що їм робити в студії? Утім, це Тіна Канделакі перед тим, як виступати на своєму телебаченні, довго й наполегливо шліфувала грузинську. А ми — “дась Біг, колись будем і по-своєму глаголить”... Ось тільки чи будем? Та ні, ми собі “ціну” знаєм і до “тогО” (тепер з екранів дедалі частіше звучать промосковські наголоси) не опустимось! Бо ми — українці. Типові. Середньостатистичні. З непереборним комплексом меншовартості. Проте радіємо: он аж казахський юнак з “1+1” української мови навчився, значить, ми дуже правильні речі “говоримО” (щоб не мучитись із розмаїттям українських дієслівних наголосів, нинішні журналісти всі їх перенесли на закінчення). Справді, казах дуже гарно розмовляє вкраїнською. Значно краще за деяких українців. Якби ж не його Ы... Те саме, яким не тільки “1+1” у московський бік шанобливо кланяється. І якщо наших чоловіків-захисників стріляють та інвалідами роблять московити, мову нашу ламають-калічать на московський зразок саме свої, саме ті, кому вона служить віроюправдою і дає шматок хліба. ...Хотіла назвати “найЬІкальнішу” журналістку, але побоялась недооцінити інших. То краще подякую Аллі Мазур, Лідії Таран. Наталі Мосейчук та ще кільком (маю на увазі лише канал “1+1”, по ньому дивлюсь новини), які в цій “операції Ы” ще тримаються. Хоч одна з них, на жаль, звука Г потихеньку починає цуратись: московити його зреклись, то й ми — “чєво ізволітє?”... Отак-от “ховорЬІть Україна” тепер... Володимир ТРЕЙТЯК Зрозумілий тому суспільний інтерес не тільки до найпросунутіших комп’ютерних технологій, а й до тих, хто ними користується в світоглядних протистояннях. Пролунала думка, що йдеться вже навіть не про інформацію в її класичному розумінні, а про деякий злоякісний, інфернальний феномен, котрим її прагнуть підмінити. Втім, це анітрохи не применшує ролі людського чинника, а швидше його вивищує — оскільки йдеться ще й про моральність таких діянь. Тим-то зустрічаємо спроби вже й митецького осмислення, ідентифікації причетних до цих вибухово наростаючих процесів. Але якщо з’явилася ціла низка публікацій про хакерів і навіть присвячених їм художніх фільмів (звісно, не українського виробництва), то фігура журналіста на цьому тлі ніби й потьмяніла. І це при тому, що одвічно спершу було Слово, а лише потім — засоби його поширення. Відтак викликає природну цікавість поява книги Ростислава Мусієнка “Завихрений час”, над якою автор, член НСЖУ, працював доскіпливо. Досить сказати, що радіофільм “2004”, створений Олександром Бутком за першою частиною цієї пенталогії, прозвучав на всіх каналах НРК України десятиліття тому. Саме тоді шанувальники красного письменства познайомилися з повнокровним образом журналіста, чи не єдиним в усій художній літературі доби незалежності. А нині можуть перші враження ґрунтовно зміцнити. Багатогранна особистість Миколи Мовляна, здатного до глибоких почуттів і справді чоловічих вчинків і у стосунках з коханою жінкою, ів державної ваги справах, відразу викликає симпатію. Особливо тому, що це не мачо з глянцевого журналу, а жива людина зі своїми ваганнями та засторогами. Але щоразу, потрапляючи в критичну ситуацію, Мовлян робить вибір, котрий зрештою створює його самого — надійного в дружбі, щирого в любові серед усіх небезпек і спокус. Отут і активується тема справжнього героя, вельми актуальна для вітчизняних літдосліджень. Місцями перевантажених інфантильними, відверто слабенькими творіннями, тиражованими з одних обкладинок в інші. Укрсучліт, словом… Тим часом нації, надто сьогодні, конче потрібні не жертви, а переможці, переконливо втілені на друкованих сторінках та екранах. Таким звитяжцем якраз і постає Мовлян у низці карколомних епізодів, які, власне, і складають несучу конструкцію, детективно-пригодницьку канву твору. Операції спецназу, підлаштовані автокатастрофи, стрілянина, сейсмічна (!) атака і навіть диверсія пацюків-мутантів… Коли обмежитися рамками популярного жанру, сповна б вистачило для повноцінного бойовика. Але ж ні. З’ясовується, що і головний герой, і сама пенталогія означені насамперед багатовимірністю. І чи не найважливіша вісь координат “Завихреного часу” — інтелектуальна. Численні вирішення нестандартних проблем, мозкові штурми, в яких беруть участь Мовлян і його “альтер его” Стас, неоднозначний олігарх Лихоправ, генерал Кучинський та інші, на диво, зовсім не гальмують динаміки оповіді. Швидше, надають їй інтриги та глибини. Дійові особи, схоже, стають незалежними від автора і втягують його самого в жорсткі дискусії, — неодмінно, втім, пов’язані з логікою розвитку сюжету і критичні до визнаних авторитетів історії, економіки, соціології. Парадоксальні, часом на рівні афоризмів судження та зовсім не силувана ерудиція тих же Мовляна і Стаса могли б деінде сприйматися за перебір. Якби не… повсюдний у таких герцях самобутній гумор. Тут доречно нагадати, що “Завихрений час” представлений як антиутопія. Предметом науково-фантастичного, підкреслює автор, дослідження є найновітніша історія України, точніше, її паралельні версії. Як висловлюється Стас, аналітик — це той, хто робить з очевидних усім фактів нікому не відомі висновки. Деякі з них, виникаючи невимушено між рядків пенталогії, можуть якщо не шокувати, то бентежити. Але в царині фантастики, надто ж соціальної, філософської, трапляється і не таке. Чого варта, наприклад, сцена, коли Мовлян, перебуваючи в стані клінічної смерті, відкриває для себе одну з таємниць Туринської плащаниці… Але це, зрештою, лише ефектна сходинка на шляху до вирішення надзавдання. Схоже, що і головний герой, і автор “Завихреного часу” прагнуть з’ясувати місце однієї-єдиної людської індивідуальності, її безсмертної душі в тотальній інформаційній війні, що нескінченно точиться на планеті Земля. Адже той, хто володіє інформацією, володіє світом — і його прийдешнім. сії Росії з масовано-витонченим застосуванням ЗМІ вкотре загострюють увагу не лише фахівців, а й широкого загалу до зростання загрози зловмисних зазіхань на засадничі цінності, демократичні основи для цілих народів. Наприклад, американського, коли кібернетичні втручання РФ у громадську свідомість призвели до болісних реакцій електорату. А на черзі-бо ще й вибори в провідних країнах Євросоюзу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин