14 “Музеї та виставкові зали столиці запрошують відвідати численні художні експозиції”. Арт-калейдоскоп · с. 14сторінка оригіналу ↗
Кольори осінньої палітри
Слово Просвіти, №43 за 2018 рік
Музеї та виставкові зали столиці запрошують відвідати численні художні експозиції. У Муніципальній галереї мистецтв Центральної бібліотеки ім. Павла Загребельного, що в Деснянському районі столиці, працює виставка Валерія Болбата “В космічному оркестрі”; у Музеї гетьманства — Володимира Кальненка “Апокрифи”; а в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе — Гели Думбадзе “Київ. Акриловий щоденник”.
Валерій Болбат народився у родині військового далеко за межами України 1940 року. Малювати почав з п’яти років. Перші навички малювання здобув в “Ізостудії” міста Ростова та Народному університеті мистецтв ім. Н. К. Крупської в Москві. Однак формування його як творчої особистості відбулося в Україні. Мешкав в Острі, що на Чернігівщині. Тут його запримітив ректор Київського художнього інституту Олексій Олійник і взяв обдарованого юнака під свою опіку. Багато років працював у галузі монументального розпису, розробляв проекти міжнародних виставок. Однак знаходив час і для улюбленого живопису. Це саме була епоха шістдесятництва, коли художники шукали пластичні форми задля творення нової розкутої мови українського образотворчого мистецтва. Плеяда таких видатних митців, як Іван-Валентин Задорожній, Віктор Зарецький, Опанас Заливаха, Алла Горська спонукали до творчого неспокою, пошуків власного “я” в мистецтві, до національної самоідентифікації. Під час роботи на Комбінаті монументально-декоративного мистецтва мав можливість спілкуватися з знаними художниками Миколою Стороженком, Федором Глущуком, Анатолієм Базилевичем. А під час оформлення Київського університету познайомився з Василем Перевальським та Олександром Вороною. 1977 року в Київському міському будинку вчених відбулася перша персональна виставка Валерія Болбата, яка мала великий розголос. Про художника писали не лише республіканські, а й всесоюзні ЗМІ. Через кілька років персональна виставка в Меморіальному музеї Павла Тичини. Брав участь у багатьох колективних виставках, сам виступав організатором виставках своїх колег. Сьогодні про творчість Валерія Болбата знають не так багато. А повернути це ім’я широкому загалу вирішили народний художник України Валерій Франчук та художник, письменник і педагог Анатолій Горовий. Під час підготовки однієї з колективних виставок вони мали змогу ознайомитися з творчістю Валерія Івановича і були вражені розмаїттям його творчого обдаровання. На виставці представлені картини від 60-х років минулого століття і до сьогодення. На багатьох полотнах зображені краєвиди рідного Остра. На інших — околиці Пущі Водиці, нині тут уже один із районів Києва. Тема збереження природи порушена в роботах “Розіп’яття Голосіївського лісу” та “Покалічена земля Білецького яру”. Враження від подорожей Карпатами у картинах “Вівчар жене отари в гори” та “Очікування зустрічі”. *** Дитинство та юність Володимира Кальненка минули на Київщині. Художню освіту здобув в Інституті імені Рєпіна (у минулому — Петербурзька художня академія, в якій навчався Тарас Шевченко). У своїй квартирі на берегах Неви започаткував “Тарасові ночі”. А 1986 року, коли вибухнув Чорнобиль, Володимир Іванович повернувся до Києва, аби відроджувати тут українське мистецтво, що сягає корінням української душі. У творчому доробку художника близько 30 групових і персональних виставок в Україні і за кордоном. Він створив сотні картин, а ще ілюстрації до книжок, розписи храмів. Полотна митця зберігаються у музеях і приватних колекціях в Україні, США, Канаді, Швейцарії, Франції, Росії та інших країнах. 2001 року під враження від приїзду в Україну Івана-Павла ІІ В. Кальненко пише картинуікону “Папа Римський говорить українською”. Нині оригінал цього твору в Торонто.
Володимир Кальненко: триптих “Майдан”
Протягом останніх дев’яти років художник працює над ілюстраціями до “Кобзаря” і “Слова о полку Ігоревім”. А з початку російсько-української війни розробляє картини-триптихи на тему війни у постмодерністському стилі з елементами українського бароко. Постать митця не залишається поза увагою кінорежисерів. 2009-го О. Домбровський зняв про нього телевізійний фільм “Стезі пізнання”. А 2014-го Галина Лаврінець — документальну стрічку “Вперед, діти Вітчизни”. Фільм був представлений на міжнародних кінофестивалях у Києві, Одесі, Польщі. 2016-го включений до програми Каннського міжнародного кінофестивалю. На виставці представлені два масштабні триптихи Володимира Кальненка “Майдан” та “Усім борцям за волю України”, що демонструють біль митця, його “закований у художній пензель патріотизм”. У картинах поєднані автобіографічні мотиви з постмодерністськими елементами, біблійними сюжетами, постреволюційними і вічними символами. На Триптиху “Усім борцям за волю України” фотографія з воїнами Російської імперії у військових строях, в яку вписані автопортрет Тараса Шевченка та реальна постать — дід художника Михайло Синельник, воїн полку Павла Полуботка, що входив до армії УНР. На передньому плані — хлопчик Ладомир (син В. Кальненка), дитя, яке зростає в юнака-воїна з окресленими рисами мужності, силою
Валерій Болбат
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
