Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
7 Нашого цвіту... · “Гордість українського мистецтва повинна стати знаною”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Незнана гордість України Слово про Надію Сомко

Слово Просвіти, №43 за 2019 рік

Тоді, в пору творчого визрівання, активного спілкування зі своїми духовними наставниками-провідниками, артистка дійшла серйозних висновків, сформулювала для себе кредо, якому не зраджує ні на мить: “Минуле — це фундамент з прекрасною церквою на ньому. Кращої сьогодні ми вже не збудуємо, тому шануймо свій храм, розпросторюймо його у прийдешнє. Ця культура залишиться з нами на віки. З неї маємо виходити. Кобзареві необхідна абсолютна відкритість душі. Слухачі пробачать, якщо навіть десь не та нота взята, не зовсім досконалий сам голос, однак не пробачать фальші душі. І головне ось у чому: не той бандурист, який собі грає пісню під бандуру, а той, який органічно поєднує в собі і спів, і техніку гри на інструменті, до того ж уміє імпровізувати. Дума дійде до слухачів, якщо залишить у них свою душу, а її виконавець — своє серце. Я злилася з долею свого народу. А отже, і з його думою, історія мене боліла, болить, а дума — це і є та історія. Коли співаю думу, бачу в ній її творця — народ. Нею він передав розуміння слова, обрамленого музикою. Тут нічого ні додати, ні відняти. Що народ вистраждав у слові, музиці — оце й мушу передати”. З таким усвідомленням і розумінням думи Галина Менкуш щоразу виходить на кін. І належить вона до бандуристівсучасників того вищого ґатунку, в мистецтві яких минуле й сучасність тісно переплітаються, творячи художньо вражальний, переповнений емоціями образ. Як яскравий приклад можуть слугувати інтерпретовані нею думи “Буря на Чорному морі”, “Про козака-бандуриста”, “Плач невільників”, “Маруся Богуславка”, “Про трьох братів азовських”, “Про козака Голоту”. Останні три думи — вершини її імпровізаційного мистецтва. В них вона майстерно відтворює діалоги, тембральними барвами голосу переконливо характеризує своїх героїв. Органічно також вплітаються в її репертуар історичні пісні, балади — “Ой на горі огонь горить”, “Ой крикнула лебідонька”, “Козака несуть”, “Про козака Плахту” на музику Вадима Смогителя... Її, як зізнається, “тягне” і на створення власних композицій. В доробку їх чимало. Це і “Тернова ружа”, “Гей, Радиславо”, “Колискова”, “Джерело”, “Осене, осене” на слова В. Іванишина, і “Балада про воронів” та “Лебеді” на слова О. Олеся, і “Ой майнули білі коні”, “Лебеді материнства” на слова Василя Симоненка, і “О земле втрачена, явись”, “Ярій, душе” на слова В. Стуса (до речі, вона першою в Україні омузичила його вірші), і “Кругом неправда і неволя...”, “Гомоніла Україна” на слова Т. Шевченка і... Та навіщо все перераховувати? Відзначу лишень, що співана патріотична поезія їй легко лягає на душу і лунко відгукується в серцях слухачів. Є в доробку бандуристки й інструментальна композиція “Весняна фантазія”. Доречно нагадати, що Галина Менкуш — перша виконавиця багатьох інструментальних творів Анатолія Коломійця, Миколи Дремлюги, Віталія Кирейка, Богдани Фільц, написаних спеціально для бандури. Цілком природно вписалося її мистецтво і в тканину композиції історичного роману “Маруся Чурай” Ліни Костенко, яку підготувала для читання на кону наша славна майстриня художнього слова Ніла Крюкова. Пісні Марусі Чурай, що їх по ходу дійства виконує бандуристка, посправжньому хвилюють, посилюють емоційне звучання вистави. Галина реально втілювала на сцені пісенну душу Марусі, бо майже переконана, що народна піснетвориця за природою свого таланту була бандуристкою. Не забуваймо, скільки крові коштувала Нілі Крюковій, Галині Менкуш і авторці історичного роману Ліні Костенко спроба втілити моновиставу “Маруся Чурай” на кону, бо ж було це на самому початку застійних вісімдесятих років! Весь світ тоді захоплено привітав ляпас по обличчю, що ним прилюдно “нагородила” мужня поетка директора Київської філармонії за знущання над нею, артистками. Це він, В одному з попередніх чисел “Слова Просвіти” розповідалося про шедевр української художниці Надії Сомко (1916—1989) в жанрі баталістики “Бій під Конотопом”. Слушно познайомити українців і з життєвим та творчим шляхом автора. Олена ЛЕОНТОВИЧ, член НСПУ Надія Сомко народилася 15 січня 1916 року в Конотопі в родині, що упродовж століть зберігала дух козацтва і пращури якої належали до козацької старшини. Оточена історичними назвами міст (Конотоп, Батурин, Новгород-Сіверський, Путивль, Чернігів), дівчинка вслухалась у перекази старших про звитяжне минуле, роздивлялася історичну конкретику в музеї (козацька зброя, одяг тих часів і навіть крісло гетьмана Мазепи), всотувала традиції і звичаї родини, милувалася ошатним вбранням батьківської оселі: яскравими чернігівськими плахтами, килимами, вишиванками, рушниками, буянням квітів у саду, мальовничою природою (недарма багато років потому згадувала Надія: “Перші мої дитячі враження, що залишилися на все життя, — це розкішні квіти і яскраве сонце”). А ще дівчинка була оточена морем українських пісень і мелодій, які чула змалечку, зокрема й у виконанні капели бандуристів, заснованої дядьком Василем Коломійцем, і поезій другого — Павла Коломійця, талановитого поета… Як все це впливало на дитячу душу і формувало світогляд майбутньої художниці! Навчаючись у школі і вже відчувши потяг до малювання, вона відвідувала художню студію і отримувала свої перші нагороди, ілюструючи твори Гоголя і Нечуя-Левицького і створивши панораму “Кам’яний вік”. А її картину “Ярмарок” на виставці студійців навіть придбав Чернігівський історичний музей. Надія Сомко опановувала таїни майстерності у Харківському та Київському художніх інститутах, студіюючи малярство і архітектуру під дбайливим оком видатних професорів П. Бурачека, В. Кричевського, К. Жукова, І. Грабовського та інших. Вона накопичувала знання, формувала естетичні смаки. Подорожуючи влітку Україною, змальовувала старовинні церкви української архітектури, селянські хати та їхню оздобу. Водночас совіцький тоталітарний режим накладав на вразливу душу гнітючі враження, незагойні рани: трагічна загибель дядька Павла Коломійця, Голодоморі винищення селянства, жорстокі репресії і розстріл цвіту української культури… Тому, переживши з чоловіком, Сергієм Макаренком, теж художником (побралися вони перед війною), німецьку окупацію в Конотопі, вони прийняли непросте рішення: виїхати з маленьким сином у невідомість еміграції. В Італії Надія Сомко виконувала замовлення грецьких церков, малювала ікони, в Югославії оформлювала сербську церкву, займалася станковим живописом. Дві виставки молодої художниці помітили в мистецькому житті Італії. Далі скитальський шлях привів до Аргентини. Там вона вступає в Аргентинське об’єднання художників, працює в різних жанрах, виставляється, спілкується з Віктором Цимбалом, безумовно, знайомиться з його творчим обвинуваченням і дивом “1933”, створеним ще 1934 року, що мав великий резонанс, та іншими полотнами. Її картини прикрашають музеї Буенос-Айреса, приватні колекції. Та брак рідного мистецького оточення і творчого спілкування спонукає 1960 року переїхати до США (до речі, і Віктор Цимбал того ж року попрямував до Штатів), де в той час зібралася велика українська громада літераторів, художників та науковців, центри української культури. Творчість її набуває нового звучання, енергетики. Вона бере участь у виставках у Нью-Йорку, Філадельфії, Бостоні, Клівленді, Чикаго, Детройті, вступає до Об’єднання українських митців, бере участь у конкурсі проєктів пам’ятників Тарасові Шевченку у Вашингтоні і Буенос-Айресі. Талант архітектора розкрився в Надії Сомко в проєктуванні православної автокефальної церкви Св. Апостолів Петра і Павла в стилі козацького бароко на оселі “Верховина”. Це унікальний випадок за всю історію релігійного зодчества проєктування Божого храму жінкою! Надія Сомко залишила вагомий творчий спадок. Працювала і в живопису, і у скульптурі, і в архітектурі. Вона віддала належне пейзажам (серед них “Ліс”, “Озеро”, “Ріка Гудзон зимою”, “Захід сонця”, “Краєвид” та ін.), натюрмортам і своїм улюбленим квітам (“Гладіоли”, “Троянди”, “Жоржини”, “Жовті хризантеми”, “Бузок”, “Гвоздики”, “Гліцинії” та ін.). Її творчість надихала Україна, бо вона панувала в її думках, за нею тужила її душа, до неї вона стриміла. Тому і є в доробку художниці й “Лісова пісня” Лесі Українки з драматичним трактуванням образу Мавки, і композиція, присвячена материнству (“Мати), і портрет української красуні в народному строї (“Великдень”). У творчості Надії Сомко присутня й американська тематика, втілена в живопису “Слава переможцям”, присвячена перемозі американської революції 1776 р., портретні композиції відомих акторів українського походження Джека Пеленса (Палагнюка) і Майкла Мазуркі (Мазуренка), американського Джана Вейна, і в скульптурі (“Лови на мустангів” та ін.) На 1960-ті роки припадає особливий розквіт творчої енергії Надії Сомко (ніби накопиченої за все попереднє життя), який можна порівняти лише з вибухом. Її душу, думки заполонила історія далекої Батьківщини часів Київської Русі і звитяжної боротьби за визволення України ХVІІ століття. В ній ніби акумулювалися всі почування тих епох і дали сили на звершення найвищих задумів. Так з’явилася серія епічних полотен “Князь Олег під Царгородом”, “Іду на ви”, “Хрещення Руси-України”, “Свято в древньому Києві”, “Сватання Анни Ярославни” та інші). Але особливий творчий злет відбувся, коли художниця звернулася до героїчних сторінок історії України і в ній прокинувся талант баталіста, яким можуть захоплюватися всі баталісти-чоловіки світу! Їм передували наче прелюдія картини “В’їзд Богдана Хмельницького в Київ” та “Іван Мазепа в Св. Софії в Києві”. Вслід за ними художниця здивувала світ унікальними полотнами “Бій князя Ігоря з половцями”, “Оборона святині”, “Наступ”, “Атака”, “Богун”, “Перемога гетьмана Виговського” та ін.). І серед них невмирущим вогнем сяє полотно “Конотопський бій”! Мистецтвознавці відзначали притаманний її полотнам “надзвичайний динамізм, блискучу композицію й багатство барв”. Але Надії Сомко ніби мало було живопису, і вона звернулася до скульптури. В її трепетних, але міцних руках ожили композиції “Богдан Хмельницький”, “Запорожці”, “Перемога”, “Тарас Бульба”, “Козак Мамай”, “Козак на коні”, “Прощання”, а також “Князь Олег”, “Бій князя Святослава з хозарами”, “Князь Ігор” та ін. І все це сталося в одне десятиліття! Надія Сомко щедро збагатила українську мистецьку скарбницю завдяки поєднанню досконалої техніки, кипучого темпераменту, української живописної школи, високого патріотизму. Мисткиня жила з Батьківщиною в душі, надихалася нею і творила для України. Гордість українського мистецтва повинна стати знаною.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин