Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура без провінції · “Справжній художник завжди висловлює те, · що думає, не боячись розтоптати існуючі норми”. 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗

Степан Жиляк: митець, який витворює українське бачення у скульптурі

Слово Просвіти, №43 за 2019 рік

Андрій БУДКЕВИЧ, історик мистецтва Степан Жиляк — митець, якому чужа філософія споживацького способу життя, він не сприймає і не приймає лицемірство, фальш, облуду, чи не тому звертається у творчості до видатних постатей нашого народу, державних і духових провідників — короля Данила, першого генія українства — Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Дмитра Яворницького, Миколи Гоголя… Дивишся на роботи автора і гадка зринає: вони дуже українські. Одним із найвагоміших чинників впливу є мова (хай і непрямим). Науковець з берегів Дніпра Василь Шевцов переконує: “Якою мовою ми спілкуємося, такою мовою думаємо, такі й результати творчості думки. Мова не просто інструмент спілкування, це “програмний пакет” вирішення задач, призначення певному етносу”. Про архіважливість мови у творчості писав і мислитель Р. Кісь: “Де немає повноводного українського мовленнєвого русла, де творець культури (художник, літератор, режисер, архітектор) не “купається” у живих комунікативних потоках рідного мовлення, не занурюється у “своє” спілкування — там його психокультурне життя неминуче розконцентровується чи того гірше — розщеплюється, роздвоюється. Формотворення починається вже у мовленні. Етос мовлення — це і є етос самої культури, і він — подібно до пахощів — хоч і не видимий, але пронизує собою геть чисто усе, усі культурні структури — зокрема і творчість художника, і письменника, і скульптора…” Справді, за допомогою асоціативного ореолу мови митець створює свій індивідуальний український світ. Блукає у творчих спільнотах думка, — що в мистецтві нічого нового не може бути створено, але хто дуже прагне, той знайде, як зуміти бодай промовити по-своєму, віднайти свою вузьку стежину. В думках нерідко триває гарячковий пошук, як саме втілити певну ідею. Якщо ж ця особлива напруга зникне, то і сам творець стане спокійним, навіть збайдужілим, застиглим, як бронза… Михайло Гаврилко (призабуте ім’я талановитого українця воскресив для нас письменник Р. Коваль) — український скульптор, художник і літератор початку ХХ століття зауважував: “Техніку вважаю не ціллю, а тільки способом, техніка є зброєю артиста, як меч у вояка, а ціллю творчости — композиція…” Зупинімо ж свою увагу на деяких роботах скульптора. Він неодноразово створював образ Т. Шевченка, волхва і національного Пророка. Великий Тарас у витворах митця і в молодому віці, і у зрілі роки наділений зором, поглядом езотерика, він має дар будителя, є вчителем народу, до заповітів якого не надто дослухаємося… Вираз обличчя і вся постать Миколи Гоголя ніби промовляє про високість поривань і думок письменника, може, і про роздвоєність його єства. Ймовірним бачиться і…. потужне прагнення рвонути геть з холодного і чужого Петербурга до рідних земель Полтавщини?.. Ганна Горенко (Анна Ахматова) — поетка українського родоводу, хоча й не дуже це визнавала. Витончена жіноча натура, вираз обличчя оповитий сумом, але й повний рішучості, хіба не в такі миттєвості народжуються подібні рядки?... “Та клянусь тобі янгольським садом, Чудотворною іконою клянусь І ночей наших полум’яним чадом — Я до тебе ніколи не повернусь”. Липень 1921 року (переклад мій. — А. Б.) Степан Жиляк у співпраці з архітектором В. Шульгою, консультуючись у професора С. Стороженка, створив пам’ятник до 350-ліття Жовтоводської битви, який встановили 28 червня 1998 року у селі Жовтоолександрівці Січеславської області. Перебуваючи у робітні скульптора, до речі, уродженця Івано-Франківщини, котрий від 1982 року мешкає і творить у Дніпрі, ще і ще раз вдивляюся у скульптурні роботи: “В’їзд у Єрусалим”, “Літа минають”, “Мамині руки”, “Двоє”... Не оминеш увагою “Чорногору”, що створена у вигляді оголеної жінки, “Скіфська мадонна” чарує, “Зоряна” створена автором на свій лад, але помітний тонкий вплив великого Архипенка… Зізнаймося самі собі: нині, завдяки руйнівному впливу ЗМІ, передусім ТБ, у більшості втрачене бачення і відчуття справжньої краси. Мистецтво у масі сприймається на противагах — “подобається” чи “не подобається”. Буває, глядачі дивляться на твори очима місцевих мистецтвознавців, які дотепер грішать “радянським” (московським) світоглядним баченням і мисленням. Немає тієї поваги до людей, котрі в самотності несамовито уречевлюють у пластиці свою душу. Та не потрібно засуджувати цю публіку, провина ж-бо лягає на її виховників… Роки не йдуть, а мчать, завдання митці ставлять перед собою вагомі — вдосконалюватися, продовжувати експерименти і творити. Залишається дослухатися до значимих рядків із заповіту О. Родена: “Пристрасно любіть своє покликання. Немає нічого прекраснішого за нього. Воно значно піднесеніше, ніж думає міщанин. Художник подає великий приклад. Він пристрасно любить свою професію: найвища нагорода для нього — радість творчості. Шкода, в наш час дехто зневажає, ненавидить свою роботу. Та світ буде щасливим тільки тоді, коли у кожної людини буде душа художника, інакше кажучи, коли кожен знаходитиме радість у своїй праці. Мистецтво — прекрасний урок щирості. Справжній художник завжди висловлює те, що думає, не боячись розтоптати існуючі норми. Тим самим він вчить щирості собі подібних…” Будьмо разом! ПЕ РЕ Д П ЛАТА—2 0 2 0 Вартість передплати ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» (з доставкою і поштовими витратами):

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин