Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Загроза апокаліптичного сценарію спонукає · працювати над планом протидії глобальним · загрозам сучасній цивілізаці” · 8 Філософська світлиця · с. 8сторінка оригіналу ↗

Українська філософія першої половини ХХ століття: Володимир Вернадський “Людство, як жива речовина, нерозривно пов’язане з матеріально- енергетичними процесами певної геологічної оболонки землі — з її біосферою. Воно не може фізично бути від неї незалежним жодної хвилини” (З праці “Декілька слів про ноосферу”)1,2. “В нашому столітті біосфера набуває цілком нового розуміння. Вона виявляється як планетне явище космічного характеру” (З праці “Декілька слів про ноосферу”)3. “Вперше в історії людства інтереси народних мас – всіх і кожного – й

Слово Просвіти, №43 за 2021 рік

вільної думки особистості визначають життя людства, є мірилом його уявлень про справедливість. Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею, постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого” (З праці “Декілька слів про ноосферу”)4. Сергій ПРИСУХІН, доктор філософії, викладач Київської православної богословської академії Видатним досягненням української філософії­ ХХ ст. стало вчення про біосферу і ноосферу та оригінальний варіант антропокосмізму, презентовані геніальним мислителем і вченим Володимиром Вернадським (1863–1945 рр.). Відомо, що дитячі роки Вернадського пройшли на українській землі (у Києві, Полтаві та Харкові). Становлення ж як ученого натураліста відбулося вже за межами України: спочатку він закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету, а потім набував нових знань в навчальних та наукових закладах Німеччини, Франції, Англії та ін. На початку ХХ ст. (в 1909 р.) В. Вернадський був обраний академіком Російської Академії наук, а в 1917 р. він повертається до України (живе в Полтаві, а потім у Києві). У 1918 р. був обраний президентом Української Академії наук, залишаючись водночас членом Паризької Академії наук та Чеської Академії наук. За ініціативи Вернадського запрацювала Національна бібліотека України, започатковуються різноманітні наукові інститути, лабораторії тощо. Вернадський був відомий як непересічний інтелектуал, що вільно володів англійською, французькою та німецькою мовами, а загалом читав п’ятнадцятьма мовами. Головними працями, в яких викладені його філософські (позитивістські) ідеї, стали “Початок і вічність життя”, “Біосфера”, “Наукова думка як планетарне явище”, “Хімічна побудова біосфери Землі та її оточення” та ін. У зазначених працях В. І. Вернадський ставить та вирішує одну з найскладніших проблем природознавства й сучасної філософії: дослідження причин виникнення живої матерії, її роль і значення для розвитку форм живої речовини на Землі та в космічному просторі. Поставлене завдання було надскладним і мало враховувати динаміку розвитку і людини як особи, а також поступ людського співтовариства загалом, беручи до уваги той факт, що кожна окрема людина є конгломератом живої та неживої природи (містком між живим та неживим у природі). Аналіз площини, яка поєднує в своїх межах живу і неживу природу, на думку природознавця, слід розпочинати з осмислення і вивчення такої складової планети Земля, як її ґрунт. У ґрунті проходять хімічні процеси (насамперед атомарні міграції), що з необхідністю спричиняють появу мінералів, які передують виникненню та розвитку окремих форм життя на Землі. Тому ключовою наукою, яка надає аргументи для адекватного розуміння першопричин життя, має стати мінералогія поряд із такими науками, як геохімія та біохімія. Наукові дослідження надали підстави вченому зробити висновок: поява живої речовини є наслідком активної взаємодії атомів та ізотопів у природі, ось чому життя в космічному просторі не є випадковим, а має об’єктивні причинно-наслідкові передумови. Від початку жива речовина на Землі існувала у вигляді тонкої плівки і, подібно до акумулятора, накопичувала потік космічної енергії, але й водночас трансформувала її в різноманітні форми живого. Через самовідтворення і самоорганізацію жива речовина наростала на земній поверхні й ставала чинником упорядкування хаосу на користь гармонічної взаємодії між рівнями і формами живого. У такий спосіб жива матерія виконувала функцію прискорювача еволюційних процесів на Землі і не тільки за рахунок внутрішньої, але насамперед за рахунок зовнішньої попередньо акумульованої енергії з космосу. Отже, виникнення і розвиток усіх форм життя на Землі, безсумнівно, є наслідком об’єктивного впливу Космосу та Всесвіту на цей процес. Схожі геніальні здогадки існували ще в філософській традиції Стародавньої Греції, наприклад, ідея живого Космосу та його впливу на людське життя у філософії Анаксагора. Вчення про взаємодію між атомами, Космосом і живою речовиною, як першопричиною існування людського Буття, мало місце й у релігійно-філософських системах Стародавньої Індії. В Новий і Новітні часи природознавча наука поставила інтуїтивні здогадки минулого на рівень теоретичного осмислення та експерименту, підтвердивши той факт, що Космос і Всесвіт безперервно впливають на розвиток живого на планеті Земля, а також на процеси біологічної еволюції і формування планетарної оболонки Землі — біосфери, в межах якої народжується і відтворюється людське життя, яке прогресує в просторі і часі. А позаяк космічна енергія є умовно вічним явищем, то виникають підстави думати про те, що і людське життя на Землі може також тривати умовно вічно. Розмірковуючи над проблемою залежності поступу людської цивілізації від отриманої космічної енергії, Вернадський наголошував на трьох різновидах такого впливу: по-перше, на безпосередньому впливові на реальність, що може зафіксувати людське око; по-друге, впливу на рівні мікроскопічної реальності, який не може бути зафіксованим візуально; по-третє, на рівні космічних масштабів, що потребує спеціальних методів і засобів дослідження. Окрім того, вчений уважав, що з появою людини виникає ще один чинник впливу на біосферу – людський розум. Досягнення науки, апробовані цінності духовної культури спричиняють перехід цивілізації на вищий, якісно новий щабель – ноосферу. Ноосфера — це сфера (рівень) специфічної діяльності людини, яка організована і здійснює свою діяльність на основі розуму з метою якнайефективнішого і практично доцільного перетворення природи відповідною до потреб прогресуючої цивілізації. Концепція ноосфери Вернадського стала однією з найцікавіших і найпоширеніших у поясненні сутності появи і розвитку форм живої матерії на планеті Земля. Відомо, що поняттям “ноосфера” філософи та окремі науковці послуговувались ще до філософських узагальнень Володимира Вернадського5, але він конкретизував його зміст власною системою аргументів, акцентувавши на тому, що феномен ноосфери характеризується появою на Землі раніше невідомого і якісно нового типу енергії у вигляді конгломерату енергій (біологічної, біохімічної та розумової) за визначального значення енергії духовного поряд із досягненнями наукового пізнання. Вчений констатував, що енергія ноосфери за своєю сутністю є феноменом біологічним, аза змістом – енергією людського розуму і духовності. Першою з функцій ноосфери він називав здійснення її інтегративних можливостей. Користуючись інтегративними можливостями ноосферного мислення, можна ліквідувати більшість суперечностей в Розмірковуючи над проблематикою суперечливої взаємодії між ноосферою й біосферою, Вернадський наголошував на значенні однієї з найважливіших і найактуальніших проблем – появі негативних наслідків неконтрольованого розвитку матеріально-технологічної культури, що загрожують людському життю (поява глобальних проблем сучасної цивілізації). В такому значенні можна говорити про дві перспективи (моделі) розвитку ноосфери: 1) апокаліптичну, коли розум може само знищити себе; 2) конвергенційну – гармонійне поєднання всіх типів енергії, які потрапляють на планету Земля (коеволюційний, прогресивний розвиток). Загроза апокаліптичного сценарію спонукає працювати над планом протидії глобальним загрозам сучасній цивілізації, використовуючи для цього універсальні екологічні імперативи (принцип коеволюції), які, на його думку, обмежили би небезпечну соціокультурну діяльність людства в планетарному масштабі. У другій половині ХХ — початку ХХІ ст. постало ще одне завдання — наповнити ноосферну діяльність цінностями філософії гуманізму, які також “Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. В ній уперше людина стає величезною геологічною силою. Вона може і мусить перебудувати своєю працею і думкою сферу свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше…” (З праці “Декілька слів про ноосферу”)6. “Ноосфера – останній з багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії — стан наших днів” (З праці “Декілька слів про ноосферу”)7. “Ми входимо в ноосферу. Ми вступаємо в неї – в новий стихійний геологічний процес – у грізний час, в добу руйнівної світової війни. Але важливий для нас факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноосфері. Можна дивитися тому на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо” (З праці “Декілька слів про ноосферу”)8.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин