Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Не забудемо! · “Викинути зі свого життя та голови весь російський непотріб, пам’ятати нашу історію”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

У Полтаві вшанували пам’ять жертв кремлівського Голодомору-геноциду

Слово Просвіти, №43 за 2022 рік

УНР), прийшов до розуміння “свого конечного обов’язку” детально описати ту пору, дати майбутнім дослідникам нашої історії матеріал, так би мовити, з перших рук. Однак тяжкі й непевні умови еміграційної дійсності не дали змоги чоловому ученому й державнику сповна реалізувати цей намір. На основі збережених денників та численних документів, які згодом возив із собою дорогами близьких і далеких чужин, вдалося йому створити лише коротку “автобіографічну хронологічну канву”, яку назвав просто й промовисто – “Моє життя”. У тій канві – лиш знакові, на його думку, дати та фрагментарні описи подій, фактів, їхні оцінки чи короткі коментарі. На цій основі він планував писати згодом розлогі мемуари. Втім, незважаючи на прожиті 90 літ, руки до цього так і не дійшли. Тож і “Моє життя” у першій частині цієї книги – це, певною мірою, запозичення в професора Огієнка форми викладу матеріалу: лише хронологічна канва, начерки, етюди подій, часом і переживань, зафіксовані в різні часи іза різних обставин у власних щоденниках та записних книгах. І деяким із них, можливо, ще рано давати оцінки. Професія журналіста від початку виробила звичку фіксувати все те, що хвилювало, зачіплювалося за вільні краєчки вразливої душі. І то без відкладання “на завтра”, а саме “гарячими слідами”, коли все те, що просилося на папір, ще не втратило тремтливості душі, емоційних забарвлень, присмаку першого дотику серцем. У такий спосіб ті записи ставали згодом безцінною коморою думок, ідей, образів, фактів, деталей, що завжди є головним “будівельним матеріалом” майбутніх книг. У цьому виданні також – знакові інтерв’ю з проблем, що стали провідними в журналістській, публіцистичній та науковій творчості. Таких своєрідних проблемно-тематичних блоків тут означено шість: українознавство, журналістика, книжництво, діаспора, село, інтелігенція. І ще про одну принципову позицію автора щодо змістового наповнення книжки. Нерідко так звані ювілейні видання формуються здебільше з матеріалів, написаних спеціально “на пошану” ім’ярека. За цих умов сам автор або оргкомітет з відзначення якоїсь круглої його дати письмово чи усно звертаються до широкого кола друзів-однодумців із пропозицію написати щось похвальне, визначальне, осібне про нього. Тут – жодного замовлення. Тому прізвища “генералів галузей”, високопосадових очільників з їхніми позитивними оцінками життя і праці ювіляра годі шукати. Незначні за обсягом розділи, де йдеться “про автора”, сформовані здебільше з фрагментів численних рецензій на книги або з відгуків на різні тексти, оприлюднених раніше у мережах, пресі чи вибрані з особистого листування. Такий підхід, скажімо, властивий і для книги Марії Матіос “Вирвані сторінки з автобіографії”. * Тимошик М. Материн заповіт у рушнику 1933-го. Автобіографічна канва життя. Біобібліографічний показник із нагоди 65-річчя. – К.: Наша культура і наука, 2022. – 592 с. (+48 іл. вкл.), ім. пок., резюме англ. м. Щороку в четверту су! боту листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. 26 лис! топада в Полтаві громад! ська організація “Рух Ве! теранів Полтавщини”, громадська спілка “БА! ЗУКА”, полтавське духо! венство ПЦУ за участю Полтавського офісу Укра! їнського інституту націо! нальної пам’яті (УІНП) та патріотичних містян орга! нізували захід із вшану! вання пам’яті жертв Голо! доморів біля одноймен! ного Меморіалу у сквері на перехресті вулиць Єв! ропейської, Панаса Мир! ного та Кагамлика. Серед ініціаторів і організаторів спорудження цього міні-меморіалу були ті, хто захищали Україну і зі зброєю в руках відстоювали культурно-історичну спадщину. Це депутат міської ради, воїн ЗСУ Юліан Матвійчук і співзасновники Руху ветеранів російсько-української війни на Полтавщині Віталій та Олександр Сорокові. “Голодомори 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років – геноцид, який кривава Москва продовжує в наші дні. Щоб перемогти, ми повинні бути сильними, викинути зі свого життя та голови весь російський непотріб, пам’ятати нашу історію та правильно виховувати наших дітей. Країна-терорист руйнує ракетами інфраструктуру, вбиває цивільних людей у супермаркетах та власних оселях, прагне стерти з лиця землі наш народ. Тоді, 89 років тому, і зараз злочини Кремля стали можливими через те, що ми були слабкі. Будували дороги замість ракет, слухали рашистську музику і берегли пам’ятники ненависникам і катам українців, замовчували власну історію та забували своїх Героїв”, – прозвучало у виступах воїнів ЗСУ Тараса Лелюка та Віталія Сорокового. Після хвилини мовчання в пам’ять про мільйони українців, закатованих голодом, вони закликали до боротьби з ворогами на усіх фронтах – воєнному, культурному, історичному та духовному. Регіональний представник УІНП в Полтавській області акцентував на тому, що внаслідок окупації російсько-комуністичним режимом Української Народної Республіки значна частина України на початку 1920-х років опинилась у складі СРСР. Голодомор – прямий наслідок втрати державності, а ще це була дикунська московська технологія придушення визвольного руху за незалежність. У Москві вдалися до вбивства голодом, аби знищити українців як націю, що могла поставити питання про відновлення незалежної держави. У 20-х, 1930 і 1932 роках Україною прокотилася масштабна хвиля масових протестів і збройних виступів проти насильної колективізації селянських господарств. Приміром, у 1930 році було зафіксовано понад 4 тисячі масових протестних виступів за участі близько 1,2 мільйона селян. Згадав представник УІНП і занесення цілих сіл на “чорні дошки”, зокрема Лютеньку і Кам’яні Потоки на Полтавщині. Промовці на громадянській панахиді наголошували, що й через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду росіяни знову застосовують методи геноциду. Дев’ять місяців повномасштабної війни засвідчили: здійснюючи вторгнення, Росія має на меті знищити українську націю, українську ідентичність, культуру, мову. Для цього окупанти вбивають і депортують українців, переслідують українську мову, руйнують міста, крадуть українське зерно, знищують сільськогосподарську інфраструктуру, спалюють українські книжки. Духовенство Православної церкви України під керівництвом архієпископа Полтавського і Кременчуцького владики Федора та архієпископа Харківського і Полтавського владики Афанасія провели богослужіння та панахиду, молитовно згадавши невинно убієнних кривавою терористичною Москвою жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. “Наш християнський обов’язок – молитися за всіх, хто упокоївся, бо вони є нашими рідними. Вони нікуди не зникли і потребують нашої молитви. Важливо пам’ятати таку трагічну сторінку історії, як Голодомор, щоб унеможливити подібне у майбутньому. Російські загарбники хочуть асимілювати українців, вбити, стерти нашу історію і натомість нав’язати чужу, спотворену. Але ми бачимо, що українці пам’ятають свою історію і неодмінно виборють майбутнє, прогнавши зі своєї землі ворожу чужоземну орду”, – сказав владика Федір. З ініціативи Полтавського офісу УІНП на полтавському телеканалі “Місто+” продемонстрували документальні короткометражні відео УІНП “Повстання проти голоду” та “Чому голодомор став можливим”. Полтавський офіс УІНП

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин