300 років Г. Сковороді “Він став відомим завдяки своїй “провінційності”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Мислитель, не пійманий часом
Слово Просвіти, №43 за 2022 рік
Петро КРАЛЮК, письменник, доктор філософських наук, професор Острозької академії
3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Сковороди. Народився Григорій Савич Сковорода 3 грудня (за старим стилем – 22 листопада) 1722 р. у містечку Чорнухи на Полтавщині. Часто це поселення йменується селом. Наприклад, так його називає Михайло Ковалинський – учень і перший біограф Сковороди. Насправді, Чорнухи були центром козацької сотні, яка входила до Лубенського полку. Відомо, що в 1786 р. (ще за життя Сковороди) там було три дерев’яні церкви, шпиталь, шість панських будинків, чотири млини й селітряний завод. Тобто це все-таки було місто, власне, містечко. Про родину мислителя маємо скупі відомості. Його батько належав до козаків, мати теж була козачкою. Сім’я не була заможною, але й не бідувала. Ковалинський так писав про цю родину: “Вони мали міщанські статки посередньо достатні...” Заслуговує на увагу те, що Ковалинський вказує на приналежність їх до міщанського стану. Тобто Сковорода народився не в селі, а в місті – хай і невеликому, де й минуло його дитинство. Подальша доля мислителя також була пов’язана з містами – навчався в Києві, працював у Петербурзі й Москві, бував у містах Габсбурзької імперії, викладав у Переяславі й Харкові тощо. Бував філософ і в селах, зокрема, в мандрівний період. Та все ж сформувався Сковорода в міському середовищі, тут пройшла більша частина його життя. Тому немає підстав представляти його в образі такого собі “селянського любомудра”, як це робилося за радянських часів та й, за великим рахунком, триває і сьогодні. Сковорода – “продукт міста”. Початкову освіту майбутній філософ отримав у своєму селі, відвідуючи школу-дяківку. Таких у Чорнухах було три – при кожному з трьох храмів. Схоже, він виявив хист до навчання, й батьки вирішили віддати його студіювати до Київської академії. Сталося це восени 1734 р., Сковороді йшов дванадцятий рік. У класі фари, де тоді вчили читати й писати по-латині, по-польськи й по-слов’янськи, його навчав ієродиякон Веніамін Григорович. У наступних класах (інфімі, граматиці й синтаксимі), де він вчився в 1735–1938 рр., майбутній філософ під керівництвом Амвросія Негребецького студіював етимологію, синтаксис латинської мови, арифметику, катехізис, твори Цицерона й Овідія, стилі латинської ораторської прози та латинську поезію. У 1738–1739 рр. він закінчив клас поетики, де його навчав ієродиякон Павло Канючкевич.
У цьому класі вчили віршувати, давали знання з античної міфології, географії й біблійної історії. Тоді ж Сковорода починає вивчати грецьку, німецьку й єврейську мови у Симона Тодорського. У 1739–1740 рр. майбутній філософ навчався в класі риторики в Сильвестра Ляскоронського, продовжуючи водночас вивчати мови під керівництвом Тодорського. Останній належав до чудових викладачів-мовознавців. Звісно, навчанням у класі риторики можна було завершити свою освіту, якби Сковорода планував робити світську кар’єру. Проте він мав інші наміри, тож продовжив навчання. У 1740–1741 рр. студіював філософію під керівництвом префекта академії Михайла (Мануйла) Козачинського – одного з найкращих викладачів філософії Києво- Могилянки. Однак Сковорода не завершив навчання: трапилася нагода зробити кар’єру співака. Ковалинський писав, що коли на імператорському престолі опинилася Єлизавета Петрівна, Сковороду відправили в Петербург, де він співав у придворній капелі. Мовляв, імператриця цінувала музику й співців з України. Ще до вступу Єлизавети на престол її коханцем став простий український козак Олексій Розум, який відзначався вродою і співав у придворній капелі. Імператриця багато розважалася, і в цих розвагах не останнє місце посідали співи. Співаків до придворної капели часто набирали з України. Так потрапив у Петербург і Сковорода. Восени 1742 р. він, пройшовши конкурсний відбір у Глухові, став співаком придворної капели. Майже два роки (до кінця серпня 1744 р.) майбутній філософ мешкав у столичних містах Російської імперії – Петербурзі й Москві. Звісно, столичне життя, та ще й при імператорському дворі, не могло минути безслідно. Знайшло воно й певний відбиток у творчості Григорія Савича. Зокрема, у віршованій латиномовній фабулі про Тантала Сковорода згадує італійського композитора Доменіко дель Ольо, який написав музику до прологу опери “Титове милосердя”. Сковорода ж кілька разів співав у цій опері. Загалом життя в імперській столиці було багате на зваби. При царському дворі панувала роз-
Батьківська хата в Чорнухах пуста, про що є достатньо різноманітних свідчень. Придворні співці часто опинялися в її коловороті. Чи звідав Сковорода цих столичних зваб? У його творах знайшли відображення деякі реалії петербурзького двору. Однак столичне життя не надто подобалося йому, і коли виникла нагода покинути імперську столицю, він скористався цим. Наприкінці літа 1744 р. імператриця разом зі своїми царедворцями здійснила поїздку до Києва. Цій подорожі передували певні події, свідком яких був Сковорода. Після палацового перевороту, в результаті якого Єлизавета зійшла на престол, у неї виникла потреба легалізувати свій статус. Оскільки вона офіційно не була одруженою й не мала дітей (принаймні законних), їй необхідно було призначити наступника. Вона покликала в Росію сина небіжчиці-сестри, герцога Карла Петера Ульріха Гольштайн-Готторпа. На початку 1742 р. герцог зі своїм почтом прибув до Петербурга, прийняв православ’я і став іменуватися Петром. 25 квітня того ж року Єлизавета урочисто коронувалася в московському Успенському соборі. І того ж дня видала таємне розпорядження, згідно з яким після неї престол мав успадкувати її небіж Петро. Для нього з Німеччини в 1744 р. викликали наречену, 15-літню принцесу Софію Ангальт-Цербтську, відому згодом як цариця Катерина ІІ. 29 червня 1744 р. в московському Успенському соборі великий князь Петро взяв шлюб із Катериною. Після цієї події Єлизавета вирушила в Україну: Олексій Розумовський хотів показати їй свою батьківщину. У почті імператриці був і Сковорода. Імператриця побувала в Глухові й Козельці. Зупинялася в нових будинках, побудованих для Розумовського. Особливо припав до душі Єлизаветі Київ. Сковорода попросив залишити його в Києві, щоб продовжити навчання. Прохання задовільнили, при цьому надали йому чин придворного уставщика, тобто регента. Це надавало Сковороді певні привілеї. Зокрема, він звільнявся від податків, господарство (якщо було таке) – від військових постоїв. Ці ж привілеї поширювалися на його батьків. Чому Сковорода не залишився при імператорському дворі, можемо лише гадати. Звісно, життя в імперській столиці відкривало перед ним перспективу кар’єри, однак він прагнув вчитися. Відновив студії в Києво- Могилянській академії в класі філософії, бо перед поїздкою в Петербург встиг прослухати лише річний курс. Його вчителем залишався Михайло Козачинський. Однак науки, що викладалися в Києво-Могилянській академії, за словами Ковалинського, виявилися для майбутнього філософа “недостатніми”. Сковорода захотів побачити чужі краї, де сподівався набути нових знань, і тут випала нагода. “Від двора був відправлений до Угорщини до Токайських садів генерал-майор Вишневський, який для грекоросійської церкви, що знаходилася там, хотів мати церковників, здатних до служби й співу”, – повідомляє біограф мислителя. Сковорода ж, відомий знанням музики й чужих мов, і був представлений Федору Вишневському, який став його покровителем. Майбутній філософ служив у церкві й співав у хорі. З допомогою Вишневського він побував у Відні, Буді, Братиславі та інших містах, де познайомився із вченими людьми й набув “нових знань, яких не мав і не міг мати у себе на батьківщині”. Закордонне відрядження Сковороди до імперії Габсбургів тривало близько п’яти років. В Австрії, Угорщині, Словаччині, попри певну культурну периферійність, відчувався подих Просвітництва! Однак чи сприйняв наш мислитель ці знання? Принаймні в його філософських працях не спостерігаємо “печаті” новочасної європейської філософії. Радше, маємо дистанціювання від неї. У жовтні 1750 р. Сковорода повертається до Києва, де замешкав у своїх приятелів та знайомих. Наприкінці цього чи на початку наступного року переяславський єпископ Никодим Срібницький запропонував Григорію Савичу посаду вчителя поетики в колегіумі, що перебував під його опікою. Сковорода підготував курс “Разсуждение о поезии и руководство к искусству оной” і почав викладати. Однак його викладання не вписувалося в традиційні рамки. Єпископ вимагав, щоб він викладав, як заведено. Сковорода ж сказав йому: “Одна справа жезл, а інша – кіфара”. Це переросло у конфлікт, іна початку червня 1751 р. Сковороду звільнили з Переяславського колегіуму. Він повертається на навчання до Києво-Могилянської академії. Восени 1751 р. починає студіювати теологію під керівництвом Георгія Кониського – знаного філософа, теолога й письменника. Вчить догматику, моральне богослов’я, історію церкви, канонічне право, святе письмо. Однак богословські студії Сковорода так і не завершив. У 1753 р. за рекомендацією київського митрополита Тимофія Щербацького він став домашнім вчителем Василя Томари – старшого сина Степана Томари, преставника козацької старшини. Родина мешкала в селі Коврай неподалік Переяслава, там Сковорода прожив близько шести років. Як бачимо, Григорій Савич не зробив успішної вчительської кар’єри. Не закінчив повного курсу навчання в Києво-Могилянській академії, не відбув після закінчення на навчання за кордон, як це робили талановиті випускники. Не залишили Сковороду й на викладацькій роботі в Києво-Могилянці. Тож після навчання в Києві, перебування в столичних містах імперії та за кордоном він опинився в українській провінції, яка “стала його долею”. Добре це чи погано? Сково-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
