Арт-калейдоскоп · “Війна в Україні навчила нас святкувати життя сьогодні, без спеціальних приводів, без того, щоб відкладати свої бажання та мрії на завтра”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Кінофестиваль “ОКО”: твоя культура – твоя зброя!
Слово Просвіти, №43 за 2022 рік
У польському Торуні названо переможців Міжнародного кінофестивалю етнографіч! них документальних фільмів “ОКО”.
Ганна ОБОРСЬКА, журналістка, Польща
Міжнародний кінофестиваль, родом з України, продемонстрував 34 стрічки: 8 повнометражних і 16 короткометражних конкурсних фільми з 22 країн, а також 10 фільмів-спецпоказів українського сучасного та поетичного кіно. На показах кінофесту з унікальним форматом етнографічного та антропологічного документального кіно у залі можна було спостерігати фестивального глядача ледь не з усіх куточків нашої планети. Власне, і самі фільми “ОКО” розповідали про незбагненні дивовижні світи різних культур: цьогоріч оргкомітет отримав рекордну кількість заявок – 1171 зі 104 країн. Адже третій етнокінофест “ОКО” пройшов завдяки підтримці престижного міжнародного міжнародного Camerimage Festi- val, який гостинно прийняв його у свої обійми. Директорка фестивалю Тетяна Станєва та програмна директорка Олена Рубашевська вперше приймали режисерів і продюсерів навіть з далекої Бразилії, які з’їхалися в “середньовічний” затишний і компактний Торунь. Вперше, тому що “ОКО” “пощастило” народитися в рік початку пандемії, а на його триріччя розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. Також вперше, саме на “вимушено переселеному” у Європу кінофесті, з’явились унікальні креативні нагороди – крафтові цеглини. Тетяна Станєва разом із майстрами з гончарства Уляною Джигринюк та Русланом Друком ще на початку лютого розробили її перший макет, відштовхнулись від ідеї рукотворної цеглини, яка походить з традиції будівництва хат на Бессарабії, коли глину змішували із соломою та водою, робили цеглини, з яких і будували. З 24 лютого Руслан Друк на фронті, боронить Україну від російського окупанта, проте для того, аби виготовити цеглини, спеціально приїхав у відпустку. Так, цеглинка за цеглинкою, “ОКО” розбудовує унікальний кінофест, а режисери з року в рік збиратимуть нагородні цеглини “ОКО” для будівництва своєї кар’єри. Віднині на їхнях гранях щоразу писатимуть різні гасла, що відрізнятимуть їх між собою і складатимуть “стіну” мотиваційних гасел. Цього року ними стали: “Святкуй життя!” та “Твоя культура – твоя зброя!”. Член журі Себастьян Майсторович з Австрії, експерт з цифрової історії й співзасновник громадської ініціативи Save Ukraini- an Heritage Online – SUCHO, яка підтримує цифрове збереження української культурної спадщини, підбиваючи підсумки, поділився своїми враженнями про “ОКО”: – За тиждень ми дізналися про величезні виклики, які ви, українці, подолали, щоб цей фестиваль відбувся… Добірка фільмів, яку ми, члени журі, мали честь оцінювати на цьому фестивалі, охопила всі виміри того, що означає “бути людиною”. Пристрасть і любов, сім’я і громада, спадщина і гордість, але також горе і втрати, самотність та ізоляція, руйнування і несправедливість. Усі фільми конкурсу у свій унікальний спосіб розповідали про те, як люди щодня долають ці складнощі життя через свої громади, через своє оточення і через самих себе. Переможцем у повному метрі став фільм “Я – Шанс” бельгійського режисера Марка-Анрі Вайнберга про мікросвіт групи вуличних дівчат-безхатьок у напрочуд галасливому, брудному і колоритному мегаполісі Кіншаса – столиці Демократичної республіки Конго. Нахабні, зухвалі й водночас внутрішньо вразливі, самотні, покинуті напризволяще Шансельві та її подруги кидають виклик світу, намагаючись не тільки вижити у ньому, але й розфарбувати своє, по суті, безрадісне життя. Член журі повнометражного конкурсу, режисер і сценарист Арнольд ван Брюгген з Нідерландів прокоментував рішення журі: – Є багато причин, чому ми визначилися з остаточним переможцем: документальна якість роботи, ритм монтажу, кінематографічність, близькість до своїх героїв. Але що ще вплинуло на рішення журі – це об’єктив війни в Україні. Поза конкурсом ми побачили неймовірний український фільм “Терикони” Тараса Томенка – документальну стрічку, зняту у тоді ще сірій зоні Донбасу. Це історія про життя дітей, чия культура стала жертвою агресивної колоніальної імперії, яку ми всі дуже добре знаємо. І ось ці діти гралися і жили на руїнах міста і свого зруйнованого життя. Це такий самий сюжет, який ми побачили і у фільмі-призерові – неймовірно сильній історії з Африки. Переможець конкурсу короткометражних фільмів – “Дівчина-кочівниця” іранської режисерки Рухолли Акбарі. На тлі гірської подорожі розповідається історія героїні з племені кочівників, яка всупереч проблемам, пов’язаним із традиціями та загальноприйнятими уявленнями про заняття дівчат спортом, досягає успіхів у кікбоксингу і намагається переконати сім’ї дівчат почати тренування. Звісно, цей фільм був знятий до усіх подій спротиву громадського суспільства в Ірані, але попри традиційний та релігійний консерватизм гірських іранських кочових родин, тут вже відчувається легкий подих свободи та неминучих змін. Себастьян Майсторович прокоментував вибір журі так: – Обрати одного переможця з такої скарбниці фільмів було неймовірно складно. Тому ми вирішили, що, окрім фільму-переможця, відзначимо ще два фільми спеціальними номінаціями. Першу спеціальну відзнаку ми присудили фільму “Зірка полину” української режисерки Аделіни Борець, який продемонстрував силу коріння та наслідки його знищення. Завдяки йому ми дізналися, що означає втратити не тільки свій дім і свою громаду, але навіть свій ґрунт. Другим відзначеним фільмом стала стрічка режисера з Франції Вільмарка Вала (про Гаїті) “Хоробра”. Завдяки захопливому звуковому супроводу та інтимному погляду він дозволив нам глибоко зануритися у вшанування особистої та духовної спадщини… Переможці отримали грошову винагороду у розмірі 40 тис. грн за найкращий повнометражний фільм та 20 тис. грн за короткометражний фільм, надані прихильником і спонсором кінофесту “ОКО” – українською стрімінговою платформою MEGOGO, на якій українці протягом фестивалю у вільному доступі могли передивитися усю конкурсну програму абсолютно безкоштовно. Засновниця, директорка та продюсерка кінофестивалю “ОКО” Тетяна Станєва підсумувала: – Коли дивишся фільми нашої програми, розумієш, якою прекрасною та різноманітною є наша Планета, буквально поринаєш у мультикультурний світ народів, вчишся у них, співпереживаєш, порівнюєш, плачеш і смієшся разом із ними. Пізнаючи різні культури, збагачуєш свою. І саме фільми з усіх відомих людству мистецтв найкраще демонструють життя таким, яким воно є, тому що показують його зсередини. І врешті-решт доходиш думки, що ми всі – такі різні й такі водночас однакові. Війна в Україні навчила нас святкувати життя сьогодні, без спеціальних причин і приводів, без того, щоб відкладати свої бажання та мрії на завтра.
емоції, які чітко відповідали сюжету і логіці подій. Врешті-решт, він зумів грамотно і результативно згуртувати всіх нас. Усі ролі у виставі грають жінки. Для камерної сцени таке рішення здалось мені елегантним і доречним. Якби роль боксера Тараса виконував актор, до того ж, фізично розвинений, – це було б, на мій погляд, дещо вульгарним буквалізмом. Атак усі ролі виконують жінки і дивним чином від цього нічого не міняється, сюжет не страждає. Хіба це не чудово і не цікаво? Цю філософію я називаю “постсексизмом”. Це коли у виконанні ролі гендер не має значення. Бокс – центральна ідея вистави. Я багато років захоплююсь боксом, люблю дивитись поєдинки легенд цього виду спорту, займаюсь боксом сам. Між боксом і театром є багато спільного, зрештою, що є сцена, як не ринг? Бокс – це насамперед протистояння. А протистояння – це основа кожного цікавого сюжету, основа такого сценічного конфлікту, за яким цікаво споглядати.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
