Погляд · “А нам своє робити: визвольним рухом всього українського народу на чолі з нашими ЗСУ торувати шлях до Перемоги!”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Остання ставка і надія Кремля
Слово Просвіти, №43 за 2022 рік
Минув лише тиждень від мого допису в попередньому номері, в якому я наголосив, що головним чинником і сподіванням Московії у війні проти України є зима – любий кож! ному серцю московитського імперця “генерал Зима”.
Віктор СКОРИК
Нинішній час надзвичайно турбулентний, динамічний і стрімкий, і лише за тиждень всьому вільному світові демократії – Україні і нашим партнерам – стало остаточно зрозумілим, що справді остання ставка і надія Кремля в цій війні – зима, яку вона завжди вважала і вважає зараз своєю найкращою союзницею. Саме це показово і остаточно довели терористи з імперії зла, посиливши свої дії з наміром знищити енергетичну систему України масованими ракетними ударами. Що призвело до першого в історії останніх 80 років державного енергетичного блекауту. Але і з цим українські енергетики справились напрочуд швидко, хоча й з важкими зусиллями, за блискавичної та об’ємної матеріальної допомоги наших західних партнерів. Справились, але не остаточно, і зрозуміло, що надалі будуть наступні спроби нищення енергетичної структури. Тому нашим партнерам стало вже на 100% зрозумілим, що захист українського неба є зараз головною, кричущою проблемою, з рішенням якої нема часу зволікати, аби не дати терористичній державі зруйнувати всю систему енергетики в Україні, оскільки ППО та ПРО – це не тільки запорука наших перемог на фронтах війни, а й питання виживання всієї української економіки, як основи функціонування держави, а отже, питання виживання всієї держави в цей час. Ворог поспішає, бо розуміє, що час не на його боці, що на озброєння ЗСУ ближчим часом надійдуть ще кілька сучасних систем ППО та ПРО, на додаток тих, що були поставлені нашими партнерами раніше, серед яких найефективнішим чином себе зарекомендувала IRIS – новітня система ППО середньої дальності, яка є на озброєнні у світі лише в Україні. Канцлер ФРН Шольц недвозначно підкреслив, що ще три батареї повинні надійти в Україну якнайшвидше. Окрім постачання систем ППО, невідкладною задачею є також постачання боєприпасів до цих систем, і це теж невідкладна проблема. Зараз ідуть перегони з часом, і ці перегони нам необхідно виграти разом. Ворог поспішає. Бо розуміє і знає, хоча й ретельно приховує, що кількість ракет у нього не є нескінченою, і поповнити ці смертоносні терористичні запаси вона не зможуть упродовж тривалого часу. До цього року Москва виготовляла 60 ракет на рік, отже, якщо вона зараз навіть перевела своє виробництво у три зміни, на цілодобовий режим роботи, то навіть 180 ракет на рік, тобто 15 на місяць – це для неї гарантована поразка в найближчому майбутньому, бо наступними місяцями на службу ЗСУ стануть щонайменше 15-20 потужних сучасних систем ППО, а також десятки і сотні інших систем та засобів
ППО різного ґатунку, сучасних і не дуже, але ефективних і потрібних. Тобто найближчими місяцями в Україні буде вибудувана інтегральна система ППО, яка діє у взаємозв’язку як єдина, цілісна система – та інтегральна система, про плани побудови якої наголошувало командування в ході попередніх самітів “Рамштайн”. Ворог поспішає ще й тому, що незабаром сльота і багнюка, яка заважає вести наступальні операції, зміниться похолоданням, затвердінням ґрунту і відновленням наступальної ходи українського війська. Для ЗСУ важливо не втрачати наступальної ініціативи, завойованої в ході попередніх успіхів, натомість ворогу, навпаки, – максимально перешкодити цьому, щоб перепочити, набратися сил, накопичити сили, зализати рани на своєму смердючому тілі – виготовити боєприпаси, озброєння, навчити сотні тисяч нових мобілізованих, що потребує тривалого часу. І все це в умовах санкцій на Москву, накладених колективним Заходом, які з часом невпинно і невблаганно точать як вода глиняні ноги того Колоса, який до того ж ще й потерпає від усебічних, потужних та невпинних ударів ЗСУ. Ворог поспішає примусити Україну і колективний Захід до переговорів про “мір” або перемир’я. І саме зараз, поспіхом, на вигідних для Кремля умовах, із зафіксованими результатами його окупаційних зусиль. Саме тому така маніакальна ракетна істерія, саме тому цей шантаж – “сєдой зіми угрози”. Зараз той час, коли настає пік виснаження інтенсивними бойовими діями, головним чинником яких виявились артилерійські дуелі, протягом тривалого часу, 9 місяців цієї повномасштабної війни. Найбільше виснаження – це брак боєприпасів, з обох сторін. Москва їх судомно шукає у своїй осі зла – Білорусі, Північній Кореї, Ірані, намагається заохотити до цього Китай тощо. Своїх сил та запасів їй вже явно бракує, виробництво – довга справа, і Кремль розуміє, що час для нього – ворог. Ті “нейтрали”, які б, може, й хотіли б на цьому погріти свої руки, скористатися війною Росії проти України для свого збагачення та своїх прихованих геополітичних амбіцій – надати зброю і боєприпаси Москві, але їх зупиняє страх втратити більше, наштовхнувшись на бар’єри санкцій, накладених на Москву. З нашого боку – України та її партнерів – проблема теж стоїть вкрай гостро. Хоча й вдалось порівняно з літнім періодом війни значно вирівняти співвідношення використання боєприпасів, коли на 35-40 тисяч снарядів ворога українська артилерія мала змогу відповідати своїми лише 6- 7 тисячами, тобто один снаряд на 6 снарядів ворога. Тепер це співвідношення приблизно 1 до 3, а з урахуванням того, що на озброєння ЗСУ надійшли більш ефективні артилерійські системи наших західних партнерів, то тут зараз вже проглядається певний паритет. Але боєприпаси, що були на наших складах та складах наших партнерів, теж досягли критичної риски виснаження. Варто сказати, що навіть у могутніх США за місяць виробляється лише 15000 снарядів – порівняйте з інтенсивністю їхнього реального використання за добу нашою артилерією у 6000–7000, це на два дні бойових дій у наших умовах. Крім того, кожна країна має обмеження запасів, нижче якого вона не може переступити. А склади вже майже порожні... Тому зараз відбувається пошук можливостей забезпечення ЗСУ боєприпасами. По-перше, це збільшення виготовлення боєприпасів, але це тривалий процес, який наскоком вирішити неможливо. По-друге, продовжуються пошуки методів залучення до постачання тих країн, які з тих чи інших причин не можуть або не хочуть постачати Україні зброю та боєприпаси. Наприклад, Південна Корея, з якою зараз проводиться певна робота, пропонується поповнити значно вичерпані запаси боєприпасів США, тоді США зможе зі своїх складів поставити нам свої власні боєприпаси для тих систем, що були нам поставлені раніше і будуть поставлені в майбутньому. Крім того, Пентагон розглядає пропозицію Boeing про постачання Україні наземних бомб малого діаметра, призначених для запуску з наземних артилерійських систем – M142 (HI- MARS). Цей боєприпас GLSDB може досягати радіусу дії до 150 км і дасть змогу Збройним Силам України завдавати ударів далеко в тилу окупанта, як альтернатива ATACMSам великої дальності. Тобто йде пошук виходу з цієї скрутної ситуації неординарними шляхами: на звичайні інерційні снаряди накручувати головки наведення сучасних авіабомб, тобто створювати дешеві та сердиті боєприпаси! Така головка наведення має вартість приблизно 40 тисяч доларів, а це вже не сотні тисяч або мільйони доларів – вартість високоточних снарядів та ракет для сучасних систем, а ще й ось що тут надважливо: інерційних снарядів на складах західних складах – величезна кількість! Бо такі снаряди для них вважались вчорашнім-позавчорашнім днем, а їх дуже багато накопичено за багато десятиліть виробництва. Якщо такий трюк вийде, то це чудово розв’яже для нас найпекучішу проблему цього часу на війні. Перша партія таких снарядів GLSDB може бути поставлена вже навесні 2023 року. А там, хтозна, може й раніше, бо зараз часто трапляються чудеса, яких вимагає і диктує цей час. Варто у зв’язку з цієї проблематикою повідомити, що саме цими днями, 28 листопада, з конвеєра зійшов перший вітчизняний 152 мм снаряд! Україна налагодила власне виробництво боєприпасів 152 і 122 калібрів, а також мін 120 мм. Боєприпаси виготовляють за технологією НАТО на різних потужностях, у тому числі країн-партнерів. Це вагомий внесок! Так, він дуже запізнілий, але краще пізно, аніж ніколи. Розглянемо ще одну проблему: втрати та ремонт воєнної техніки. За деякими даними, з якими я згодний, зараз приблизно третина нашої артилерії потребує ремонту через зношеність стволів від інтенсивного ведення вогню, а також пошкоджень в результаті боїв. В цілому проблема ремонту нашої воєнної техніки організована відносно успішно на сьогоднішній день, але такі об’єми ремонту потребують інтенсифікації цієї роботи. Так, на території Польщі та інших наших партнерів розгорнуті ремонтні потужності, але є потреба розгортання додаткових ремонтних сил, і бажано на території України для швидкої логістики та ремонтного обороту, наближеного до ліній ведення боїв. Втрати ворога у співвідношенні з нашими втратами різні експерти називають різні, але всі оцінки на нашу користь. За оцінками деяких наших урядових очільників та експертів це співвідношення становить як 6:1–7:1. За оцінками західних експертів це співвідношення приблизно 3:1. Достеменні співвідношення будуть відомі лише війни. Але так чи інакше, вже зараз можна впевнено стверджувати, що втрати ворога значно більші. Чому так? Тому що майстерність нашого війська значно більша, яка помножена на патріотизм, прагнення захистити свободу свого народу, дає такий вражаючий результат. Це й майстерність наших воєноначальників, які гнучко та прицільно планують та проводять військові операції. Відомо, що успіх наступальної операції залежить від кількості та якості концентрації техніки та особового складу в напрямі наступу, і якщо перевага на ділянці наступу складає у співвідношенні 7:1–8:1, то цей наступ буде успішним, а якщо це співвідношення 9:1–10:1, то оборона противника, що називається, сиплеться. Саме так і діє наше військо, створюючи локальні реперні напрямки з таким співвідношенням сил, мобільно змінюючи їхні вектори та локації за необхідності, що вже є прерогативою та ініціативою командирів безпосередньо на полі бою. Все це примножується самовідданістю та винахідливістю наших воїнів. Більш того, ініціативність наших воїнів проявляється ще й в прагненні самотужки ремонтувати пошкоджену техніку, бережному ставленні до неї, пошуку, як вирішити проблему, не чекаючи на накази та не перекладаючи це на тих, “хто за це відповідальний”, як це властиве для пересічної одиниці колгоспно-ординського війська, де і “баби нарожают”, і “пусть начальство думаєт”, і “нє висовивайся, ініціатива наказуєма”, одним словом, всі ті споконвічні ординські скрєпи. Так що там з ремонтами техніки у ворога? Погано для них і добре для нас. Мислення, характерне для “величі руського духа”, де всього, як здається їм, багато, а дбати та економити – це неначе дурний тон, призводить до кинутої пошкодженої техніки (яка з вдячністю трофеїться нашими воїнами і партизанами, які доправляють її до нашого війська), до недбальства в ставленні до техніки, що прискорює її зношеність, а також вічні супутники “руського міра” — тотальна корупція та крадійство, від рядового до маршала, тому “раптом” бракує запчастин, а готовність техніки на зберіганні – на складах та військових базах – близька до нуля. “Всьо вокруг колхозноє – всьо вокруг мойо” – це не просто прислів’я, як кредо “руського міра”, це спосіб мислення і відповідний спосіб життя. Тому огидні картини окупантів із “трофеями” - пральними машинами, телевізорами та холодильниками, з вихваляннями у телефонних розмовах про зґвалтування, тортури та розстріли – це все не винятки, а їхня норма – це “от души”, від “широкой русской натури”, цих місіонерів “справжньої духовності”, яку вони несуть всьому “прогнівшему міру толерастії-лібєрастії, нациков, лгбт і жажди наживи”. А нам своє робити: визвольним рухом всього українського народу на чолі з нашими Збройними Силами торувати шлях до Перемоги! Слава ЗСУ! Слава Україні!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
