Доля на тлі історії · “У мені живе любов до свободи і рішучість не дати себе нікому поневолити; не схиляти своєї голови, коли проти цього протестує моя совість”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Тричастинна симфонія боротьби за правду Замітки на берегах нової книги М. Тимошика “Материн заповіт у рушнику 1933-го”*
Слово Просвіти, №43 за 2022 рік
На завершення цього тривожного року мала все!таки рідкісну насолоду поринути в світ незвичної книжкової новинки. З назвою, що, напевне, кожного зачепить за живе, яка не може не розтривожити душу низкою асоціативних посилів. І то таких, що йдуть із глибини серця: “Материн заповіт у рушнику 1933!го” Миколи Тимошика.
Тетяна ГУМЕНЮК, доктор філософських наук, професорка, м. Київ
Цю книгу зараховую до особливого жанру науково-популярної літератури, де головним героєм є сам автор. Представляти його особливо не треба, бо добре відомий і в Україні, і за кордоном. Зазначу лиш новіше, за свіжими даними з цієї книги, що переконливо характеризує одну з визначальних рис Тимошикового характеру – результативну працездатність та працелюбність в обраній раз і назавжди його улюбленій професії журналіста-практика і журналіста-викладача: автор 25-ти одноосібно написаних книг, понад півтори тисячі (!) журналістських і наукових публікацій, упорядник і видавець майже сотні книг зі своїми передмовами та науковими примітками. Випадково чи ні, але ця книга стала 25-ю в творчій біографії письменника-вченого. Він присвятив її, як зазначено на авантитулі, “світлій пам’яті героїв моїх книжок і статей, високий житейський чин яких гартував дух і формував характер”. Така посвята теж знакова, бо книга готувалася до друку з нагоди 65-річчя автора. Цей так мальовничо, поетично і вагомо-мислительно оповідний саможиттєпис постає своєрідною “Аріадниною ниткою” в унікальний світ видатного вченого, журналіста, письменника, редактора, видавця, педагога, різнобічна діяльність якого багато в чому визначає розвиток національної гуманітаристики в цілому. Хочу зауважити, що Микола Степанович вписує власну оповідь у широкий суспільно-історичний і глобально-культурний контекст, відходячи від будь-якого стереотипного уявлення про історію становлення нашої держави. Аж ніяк не стаючи в позу морального цензора, описуючи й аналізуючи “цехове” письменницько-журналістське життя в дуже складні періоди історії країни, сам автор постає, за влучним визначенням авторки переднього слова Галини Дацюк “Правда про вигоду не дбає”, взірцем “прямостояння” у житті і професії: “Микола Тимошик вимірює ці критерії прямостояння трьома П: порядністю, патріотизмом і професійністю”. Нова книга професора Тимошика належить до тих унікальних наукових праць останнього часу, що є поєднанням характерних, можна сказати, провідних тенденцій світової науки: з одного боку – це все більш настійливе прагнення до виявлення “людського фактору”, що надзвичайно актуально для сучасної антропологічно орієнтованої гуманітаристики, а з іншого – біографіка особистості постає як культурноісторична проблема і передбачає у якості предмету історію індивідуальності у поєднанні всіх тих ознак, з якими вона є даною в контексті певного періоду культури. Автобіографічна канва життя Миколи Степановича всепроникливо переплетена з його громадською, науковою, педагогічною діяльністю, з його творчістю, і всі його життєві враження, переживання, радощі й печалі так чи інакше втілюються у його Слово та перетворюються на глибокодумні есе, наукові статті й книги. Хочу наголосити на актуальності та значущості книжкової новинки, обсяг якої, без двох сторінок, – 600. У сучасній гуманітаристиці відбувається нечуваний (небувалий, надзвичайний раніше) “бум” біографічної літератури: енциклопедії, словники, автобіографії, життєписи, мемуари, листування користуються величезним читацьким попитом. Виникли біографічні та генеалогічні центри, біографічні альманахи, літературні серії. Зростання інтересу до біографічного методу визначає необхідність обґрунтування інформаційного потенціалу, історичної, наукової, соціальної і культурологічної значущості цієї літератури. Від інструментального використання біографічного методу та біографічного матеріалу сьогодні здійснюється перехід до вивчення біографічного як соціального і культурного феномену. Так, біографія постає як: 1) культурний взірець; 2) засіб культурної інтеграції; 3) культурний горизонт діяльності особистості; 4) реконструкція “слідів особистості в історії культури”. Маючи дуже добрий досвід як письменника, так і науковця, а до того ж і лектора журналістики, організатора видавничої справи, автор веде розмову за кількома сюжетними лініями. Структура і зміст книги нагадує тричастинну симфонію саме у давньогрецькому сенсі слова – “співзвуччя, злагоджене звучання, злагодженість”. Тут біографія-життєпис поступово розгортається у біографію-життєрозуміння як реалізацію “справжнього материного заповіту”: болісне до глибини душі прагнення передавати правду своїм дітям і внукам (див. стор. 151). Безперечно, ця умовна тричастинність є внутрішньо виправданою. Фактично йдеться про глибинну за змістом і взірцеву для наслідування формулу власного життя Миколи Тимошика. Її він остаточно означив для себе після того, як знайшов по смерті матері в її родинній скрині історію материних пошуків правди про свого батька, який за незгоду написати заяву до колгоспу того зловісного 1932 року був знищений комуно-більшовицькою системою – в числі сотень і тисяч таких же невпокорених українців був арештований, засланий у сибірські табори ГУЛАГу, де й загинув. Суть цього заповіту в передслові від автора викладена так: бути готовим до праці чесної, але тяжкої й часто невдячної; хай там що стояти за правду; не принижуватися перед зверхнім хамом; за будь-яких яких обставин життя не втрачати власної гідності; завжди пам’ятати хто ти і звідки вийшов; нічим не огудити й не зганьбити коріння свого роду, його мову й звичаї та рідну Данину. Насамперед, читач одразу починає відчувати струми, що об’єднують важливі етапи в становленні особистості, спомини автора, опис власного життя, авторське “декодування” культурних смислів, подій, ситуацій, висловів. (Розділи: “Моє життя”; “Коріння роду”; “Данина – моя любов і печаль”). Друга сюжетна лінія сповнена особливої драматичної напруги. Це роздуми про власну творчість, про призначеність своєї діяльності, а також вербальні портрети низки знакових постатей української історії, написані з тією любов’ю, в якій розкриваються глибини їхнього таланту. Не сумніваюсь, що читач буде вдячний авторові за всебічне осмислення спадку цих обранців тяжкої і водночас щасливої долі справжніх патріотів, геніїв українського народу. (Розділи: “П’ять інтерв’ю про головне”, “Мої книги”). Є ще одна сюжетна лінія, яка ніби пронизує решту. Вона глибоко віддзеркалює постать самого оповідача у сприйнятті колег, сучасників. Ці розділи додають щирості, психологічної переконливості, надзвичайної людської об’ємності всій картині життя істинного вченого, мислителя, письменника, патріота. (Розділи: “Чин ученого, журналіста, особистості. Із думок колег”). Завершується книга повним бібліографічним показником на-
Данинський храм укових, журналістських, художньо-публіцистичних праць, написаних автором упродовж багатьох років і опублікованих у різних виданнях України та закордоння. Надзвичайно вдало обрано мотто книги. Це міркування відомого німецького філософа Ф. Шпільгагена про поклик і чин особистості: “У мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати себе нікому поневолити; ніколи не схиляти своєї голови, коли проти цього протестує моя совість; жити так, як сам життя я розумію, і йти тим шляхом, що я його собі обрав. Яким би він трудним не був, не даючи нікому ніяким підлещуванням, ніякими погрозами звести себе із цього шляху”. По-моєму, така думка надзвичайно суголосна сутності життя автора цієї книги. Творчість безупинна, і людський, національний та науковий “дух неспокою”, що ним живе Микола Степанович Тимошик, є надійною запорукою наступного і вельми очікуваного новоявлення правдивого Слова нашого видатного сучасника.
Від редакції. Отримавши першу рецензію на нову книжку нашого постійного автора і члена редколегії професора Миколи Тимошика та бажаючи надати читачам повнішу інформацію про це справді незвичне видання, ми звернулися до автора з проханням коротко розповісти про мотивацію до написання “Материного заповіту…” та про її змістові особливості. Ось що він розповів: “Книжка ця справді помітно різниться від усіх моїх попередніх – і за видом видання, і за структурою, і за змістом. Первинно у намірах визрівав звичайний “Біобібліографічний показник праць”. Їх за роки життя в журналістиці, науці та книго-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
