Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №44 за 1998 рік

Слово Просвіти, №44 за 1998 рік

- ч- -і Р - в м КУРТ зни У Орії сучаєгм порії сучасно - - ль ї | | , Ро РН і -б - че б РУ і кр. ЗЕ НН ї ) М мерю, Божа проводилася «голосом, свойственняма м сучасної Росії | российскому наречию». ала формуватися з ХІ чі угро- | ЄМ, -- хвалився 1807 року вчитель харківської гімназії Т. Селіванов, -- застали 8 училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украийнски с ученика- ькІ племена А дь, м весь, ми; да мь, то есть новоприбьювшие из 7 ому, мордву, пер , печору тощо), семинариий учителя, по распоряжению свій церковнослов'янськоначальства сломили их и приучили гово- о, тобто лі- рить по-русски». Міністр внутрішніх справ П. О. Валуєв у таємному циркулярі від 8 | липня 1863 року, яким заборонялося друкування книг українською мовою, як одну Із підстав для такої заборони наводить і-той факт, що «обучение во всех без изь- и ні й Ї Р | "яні Б ап 4 - чій 1 М б Ж - 4 и. "- чо ра . ІД Мо Д, ня ська мова, яка, як | ятия зла 5 - ) аннніігі: РІЧ о уні - . «а й й -. яка, я училищах производится на близько общерусском язьке и употребление в б вже училищах малороссийского язька нигде тичних та фонетичних | не допущено». У параграфі 4 про почат- Н з вер хівка, кові школи, виданому 25 травня 1874 іні й - 4 - Ру е - Р КІ - року, було записано: «В начальньхх наро- ВІД | ДНьїх школах обучение ведется на русском чу - язьке». «Величезна більшість учителів со- богослужбо- | ромить дітей їхньою українською мовою впливом рідної їм ' і Р. . ви 1 "ЗУ: аким чином в Україні натривалий час овлюється двомовність по верти- - ЗЕ» - 9, хи користуються церковно- дідівською руською, тобто українською, мовою. Цер Зак! Ї ковнослов'янською освічені верстви пишуть книги, простою арод складає пісні. П ричому церковно- - В РОТ о. м/з 3 «р й з ч і лов'янська мова, особливо в книгах -Довітького характеру, нерідко набуває чнижна русько-українська мова з другої половини ХІМ ст, стає державною | мовою Литовсько-Руського князівства. Але піСЛЯ литовсько-польської Люблінської ній ої що о як у | говорити», -- констатував Б Грінченко у). Причому | 1896 року. Майже 80 вихованців ХерзОЮЮть її 1 сонської учительської семінарії в листі до (доско- Міністерства освіти Росії з болем писали 1905 року: «В южной школе, б че предисловий и вступительньїх бесед, обу- | Чение начинаєтся на русском, непонятном для детей язьке и даже обьяснений и переводов на родную речь, хотя бьші на первьіх уроках, не. дозволяєтся». | | Українська мова виганялася нетільки зі ШКОЛИ, з книг, а й з побуту. Ось свідчення одного з наддніпрянських українців, яке ез всяких уні 1569 року в Україну приходять полбуло надруковане у львівському часописі яки, и тут, зокрема в містах, запановує польська мова. Вона була звичною в Києві ще на початку минулого століття. На селі панівною залишається мова українська, причому завдяки козацькому рухові вона більш-менш уніфікується на всій території України. Російська мова відчутно починає проникати в Україну відразу після Переяславської угоди 1654 року, коли сюди прибуває кількадесят тисяч МОСКОВСЬКИХ стрільців для допомоги українцям у їхній війні з Польщею, Проте скоро роайська мова в Україні із союзницької перетворюється на окупаційну. Уже в Андруавському договорі Роаї з Польщею 1667 року, укладеному, до речі, поза спиною українців, стояла вимога роайського царя Олекая Михайловича щодо українських КНИГ, щоб «все те, в которьїх местностях книги печатань и их слагатели, також печатники или друкари: смертью казненьо и книги собрав сожжень били и впредь чтобь крепкий заказ бьл бесчес- ТНьіх воровских книг никому с наших королевского величества подданьхх нигде не печатати под страхом смертной казни». Відтоді починається насильне насадження роаиської мови в Україні. 5 жовтня 1/20 року Петро І видав указ, яким заборонялося друкувати в Малороаї будь-які книги, крім церковних, але й ті треба було «для совершеннаго соглагия с великороссийскими, стакими ж церковньюми книгами справлять.. дабь никакой розни и особаго наречия во оньх не бьло» У грамоті з приводу відкриття Харківського колепуму 1/31 року цариця Анна Іванівна вимагала «стараться, чтобь... науки вводить на собственном Российском язьке» 1/59 року Святійший Синод видав указ про вилучення зі шкіл українських букварів |/84 року викладання в Києво-Моги: лянській академії переведено на роайську мову, причому, як того вимагала Катерина Ії, з вимовою, яка вживалася у беликоросії. 1784 року Київський митрополит, виконуючи розпорядження Святійшого Синоду, наказує, щоб у вах церквах служба и а а організаціях. жавності, продубльовано в Україні тубільну «Слово» 1863 року: «За українську мову не дадуть вам ніколи служби та оддадуть під надзор поліції... Як спіткне вас на улиці офіцер, то заведе в поліцію, кажучи: «Похахлацки не говори. Малороссиий нет со времени царя Алексея Михайловича» Як тільки роайські війська у вересні 1914 року ввійшли в Галичину, тут було закрито всі українські видання, школи, розпущено культурні й освітні організації, розгромлено товариство «Просвіта», знищено бібліотеку Наукового товариствам. Т. Шевченка, заборонено вживати мову в адміністрації, суді, громадських українську Революційні події 1917--1918 років, що сприяли відновленню української дер-на якийсь час звільнили українську мову від московського ШОвіністичноГго тиску. Навіть російські більшовики, потопивши в крові Українську Народну Республіку, ще певний час мусили вдавати, ніби вони дбають про вільний розвиток української мови. Але це тривало недовго. Протягом зими 1932 -- весни 1933 року більшовики виморюють жахливим голодом щонайменше 8 мільйонів селян в Україні й Кубані тільки за те, що вони були українці й не зрікалися свого українства. | знову починається насильне насадження російської мови в Україні. ПОомітною віхою на цьому шляху стала постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) 1938 року «Об обязательном изучениий русско- ГО Язька в школах национальньх республик и областей», яку негайно було Але особливо планомірного характеру цей процес набуває в післявоєнний час Про це свідчить зокрема й обвальне зростання питомої ваги росіян в Україні, яких, як показують всесоюзні переписи, уроці тут було 9,296, у 1959 році стало 16,996, у 1970 році -- 19496, 21,196, у 1989 році -- уже 22,1 населення. ї росіяни в переважній своїй більшості ігнорують українську мову як 1926 у 19/9 році -- 70 ВІД УСЬОГО Один за одним зявляються накази, розпорядження, мета яких була одна -: насильне насадження роайської мови поза Роаєю. Наприклад, заступник міністра освіти УРСР Ю. І. Бутенко, виконуючи вказівку з Москви, у листі від 12 січня 19/9 року вимагає від ректорів вузів України: «Ежегодно устанавливать перечень специальньх дисциплин, которье целесообразно преподавать на русском язькке». | вже 20 серпня 1979 року ректорат Львівського університету ім. І. Франка надсилає до Міносвіти УРСР «Перечень специальньх дисциплин, которье преподаются на русском язьке», -- серед них 29 на геологічному факультеті, 23 на юридичному, 21 на біологічному 1 т. д. Подібні розпорядження надходять і безпосередньо з Москви, як, наприклад, інструктивний лист Мо 28 від 28 липня1983 року, розісланий підготовчим відділенням вузів, що мого підписав заступник міністра МВССО СРСР І. Ф.Краснов. У ньому ставилася категорична вимога: «Изучениєе русского язька и литературь являєтся обязательньм для всех слушателей подготовительньх отделений. В группах слушателей, где преподавание ведется на язьіке народов СССР, по решению министерства (ведомства) по подчиненности вьісшего учебного заведения может планироваться изучение родного язька за счет части времени, определенного учеб- | НЬМм планом на изучение русского язькка». Скільки було таких інструктивних листів, один Бог знає. 10 червня 1983 року ЦК КПУ | Рада організацію виконання в республіці поста- , нови ЦК КПРС Ради Міністрів СРСР «Про , додаткові заходи по поліпшенню вивчен- ня російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах , союзних республік». У ній російська мова в Україні ставилася в особливе, привілейоване становище: «1, -Добиватися, щоб вільне володіння російською мовою стало нормою для молоді, яка закінчує СПОВІД Вишесловія («Фантастические собития но планете Вкншеславия», Київ, головно спеціалізована редакція літератури мовами національних меншин України, 1996) - це не тільки астероїд Мо 2953, відкритий свого часу в Кримській астрофізичній обсерваторії і названий но честь автора «Зоряних сонетів». Це насамперед самобутній земний світ видатного російського поета, що живе в Укроїні і зрісся, зріднився з нею всіма фібрами творчої душі, майстра, котрий упродовж шести десятиліть розкриває нові - і часом несподівані - грані високого мистецтва слово. Сім років тому Леонід Вишеславський видову Москві книгу своїх мемуарів «Наизусть», І засаідчаімй що він і в прозі - поет, пірик тонкого душевного поруху, бо кожен спогад оформлено як цілком викінчену новелу, що розповідає про пережите, про найдивовижніші, але реальні події поетового життя, котрі стикуються з фантастикою чи пригодницьким жонром. Ось хвилююче описано «зустріч через віки» археолого і скульптора, що провадив розкопки в Ольвії 7 довньогрецькій колонії п'ятого століття |до нашої ери, з двійником своєї дружини-небіжчиці, фото якої висіло над його ліжком. Це 7 людина, безмежно залюблена у свою спразу, можно сказати, поет від археології. Своїм природним «відчуттям вічності» орхеолог запопив автора спогадів, котрі читаєш, як його ліричну сповідь («Все було знайоме з дитячих піт, з кожною билинкою но цій землі мене пов'язувала кровно дружба. Тут я згадав, що в | жилах моїх плеться І грецька кров. Мої предки по материнській лінії -- греки») По знайденому при розкопках жіночому | |юрепу археолог за методом свого вчителя М. М. Герасимова відтворив оброз ольвіянки, що жила три тисячі років тому, - і, на диво майстра, він точнісінько збігся з образом його коханої подруги Слід підкреслити: щирою ЗпоОвідальністю проиняті майже всі мемуари Леоніда Вишес) авського | «Дивобачення» Ппоето-оповідачо Вмибляється на будь-якому реальному життє ВОму мотеріалі, на якого торкоється УТеїре проникпиве перо середні навчальні заклади, громадським ббав'язком кожної молодої людини с Збільшити час на вивчення роайської мови в загальноосвітніх та інших середніх навчальних закладах з нерошиською мовою навчання; передати на ці ЦілІЧаСстТКкоОвВОоО або повністю години, що призначені для вивчення іноземної мови; при вивченні російської мови і літератури дозволити поділ уах класів і груп з кількістю учнів більш як 25 чоловік на дві підгрупи.. вдосконалювати мережу загальноосвітніх шкіл з російською мовою навчання». Тобто збільшувати їх кількість, що й робилося за рахунок українських дітей | нарешті, щоб надати політиці зроайщення лептимного вигляду, 24 квітня 1990 року через Верховну Раду СРСР протягується закон «О язьках народов СССР», у якому в статтп 4 було записано «С учетом исторически сложившихся условий и в целях обеспечения общесоюзнькх задач русский язьік призначаєтся официальньїм язьком СССР и используєтся как средство межнационального общения». Це мало знаменувати новий наступ на українську мову (як і на мови інших неросійських народів так званого Союзу). | | Але історичні умови, на які посилався цеий закон, раптом змінилися: Україна стала незалежною державою. Якщо в СРСР (фактично російській державі) мовою особливих інтересів і міжнаціонального спілкування оголошувалася роайська мова як мова-національної більшості з росіян, то в Українській державі, де абсолютну більшість становлять українці, закономірно такою мовою має стати українська мова. Зрештою, окрема держава для того й створюється, щоб дати (змогу тому чи іншому гнародові повноцінно» розвивати свою мову и культуру як найвищий вияв самобутності. Інакше незалежна держава втрачає свій сенс Який же в такому разі теперішній статус Ь ПАМ'ЯТТЮ Особливо це стосується спогадів про дитинство і молодість. Всім образним ладом книги, ЩО В цілому складає художню біографію автороа, він переконливо показує, як «міцно будувалася душа» майбутнього митця, громадянино-потріота. Зогляньмо за «лаштунки» цієї книги: вчитаймося в поезію Леоніда Миколайовичо. У віршах він не роз звертався до свого «приморського дитинства», до рідного місто Миколаєва, де вперше побачив світ, до річки Інгул і селища Слобідка на її березі, до красуні Одеси. Без сумніву, чудова поезія «Зсуви» було емоційним поштовхом до написання СПОГОДІВ про те, як він, п'ятирічний хлопчик, проживаючи на одеському Великому Фонтоні, чудом уЦцілів від розстрілу «чекістськими іродами», що ввірвалися в місто і вчинили кривавий терор («Одеські зсуви»): «Тьотя Муся (свято душої)), улучивши хвилину, шепнула: -Ховайся! -- | втиснула мене в щілину між каменями То я і сам Знов, що треба робити Як ящірка, шмигнув у щілину і заповз під камені. Заповз так глибоко. що, пролежавши кілько годин в вогкості, хоподі | темноті, з труднощами видерся звідси» Характерний для поета пірико-медитативний МИСЛ кінцівки новели: «Богато шарів землі Зсунулося з тих пір у море. І роки, ніби кам'яні брили, Зсунупися 3 ними Зсунупись, та не підім'яли тих пам'ятних ДНІВ, КОЛИ Мені, врятовоному сСвяЯТтІСТЮ жіночої душі, дОВелось но якийсь чос стати ящіркою» Ще роз про «життя но грані смерті» поет розповів у новелаох «Обличчя». «Пані Ірена» «Ненаописане ОПОВІДАННЯ Паустовського» -- | СПОГОДІВ про Другу СВІТОВУ війну Наче в містких зо образністю кінокадрах, ми бачимо болісний ВІДСТУТ ноОших військ І «ивВописС- аб кросу донської природни, а НОД уУСіа цим різко вирізьблене о пОм'яті оповідОочОо Обличчя молодого ніІмМЦЯ Десонтнико ме ВОРроОгГоО -.- ПЮдини Хвилююче зроження золишоє оповідь про моленького голичанино вах мкКО, якими СОСУоригоОм 4 ліс: дерев ані «купьптури І8Ори Ссеого Обтько вбитого фошистами («Дерево | СТОТУ!»| у фокусі уваги момуориста яскрові вияви рю ЛСЬКОЇ | . Міністрів УРСР приймають постанову «Про -

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин