Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №44 за 1998 рік
Слово Просвіти, №44 за 1998 рік
"Е ЗТ: зоні М че з З У '- ;
об
"М 7257 й -- і Ь й ли жу чо Уа
ою ій
їчо
- й Ж г ' | т - Сі А ь» ч й
По
(хово ПРОСВІТИ
й реч ж г, | й. С? "ТИ; і зо
- -г
-і Гі -
ка міжнародна християнська асамблея «Заповідь нову даю вам: УПЦ Київського Патріархату:
тло друтому тисячоліттю Різдва Х ристового. Чи готові ми до ЦІЄЇ о Заповідь братерської любові, єднання в ім'я добра, в ім'я єдиної Помісної
проблем - моралі, етики, культури, науки, екології - порушили у своїх виступах учасники
и оргкомітету, Патріарха Київського 1 всієї Руси- України Філарета «2000-ліття Різдва Христового
б
і-й
нн Й
Пий
Мч ПЕ і Рій |
ому обширі тем, їхній Р ем чел" о зули єдині в одному:
а на чатах рідного
Й г - Ф 4
чи заовсЦНСВимі
РАНЕРНУ лНнНАС.
- ож чарї-й ета 1 - ЕР Д
мні нні іні ці
Гу -
ЧУ зага | АпІт
7
з Й 4
-
10 нашої церкви в історично
ю мовою з намирозмовляє Бог?
-
; анк ", починаючи з ІМ Ст.,
оричним Для
Ге синьо ях « в у М Ж
ацій. Для нас же це питання перейшло
ї зали-шається актуальним
мовляє мо
ь давно вже відома: А ідною мовою. ко спілкуватись ї давньогрецької, івриту
о и рр - че. - "Пой нір льі -Й - 1,
ет
Я а ь
ле, тільки рідне слово дає необхідну нам ичерпну повноту сприйнятого, почутого Слова
|
Проте для роз'їденої атеїзмом відомості, для опроміненої психіки крайнім тндив-дуалізмом та комуністичною радіацією не існує цього питання.
Онаціональнення християнства кожним сатнаяцої починалося з моменту прийняття віри
Загальновідомо, що візантійська ортодоксія ще з ХІ ст. поволі набувала рис власне
українського православ'я. | оформилась як окреме явище на зламі ХІМ--ХУ ст., коли, за визначенням А. -ського, почали з'являтися переклади біблійних книг мовою, «наближеною до живої розмовної». Перший український митрополит Іларіон розумів, що «благодать і істина» відкриваються в рідному слові.
Так, саме в рідному слові досягається необхідний баланс між людським (| божественним началами. Якщо критерій істини в суб'єкті, то він мусить неодмінно реалізовуватись у слові, а позаяк просто слова не буває, то воно повинно бути національно означеним. Адже слів і мов просто безрідних чи безгоспних не існує. Хіба що до безрідних можна віднести есперанто, та й то звеликими натяжками.
Можливо, я висловлю суперечливу думку, що Одкровення належить до категорії не минупого, а радше май-бутнього, де лише і можливим зв'язок з грядущим Духом, то і свпло істини може даватись у всій повноті в Слові, що присутнє в нас на генному рівні. А
тт "г - - - -
визначальною для кожної як особистості, так | цілої нації. | я як Голова ВУТ «Просвіта» тішуся тим, Що мовне питання порушує наша церква. Адже церква не може не мати свого ставлення до того, що відбувається в суспільстві, не давати своїх оцінок духовних і моральних з висоти християнської їстини. Сьогоднішня академія свідчить про те, що на зміну культу зовнішніх форм боговшанування наша церква стає сугопосною потребам сьогодення. Ветхі форми апологетики поступаються місцем активно му діалогові з часом.
Ми розуміємо, що Слово для кожної церкви є визначальним. | не буду я посилатися на Євангеліє від Іоана чи на Геракліта Ефеського. Ми, люди кінця ХХ сторіччя, розуміємо значення г вагу кожного слова. В Слові-Логосі і мудрість Господня, і голос Його. В Слові відкри-вається Їстина призначення людського і Божий план світу.
Джерепо всякого народу полягає в його ставленні до трансцедентного світу, в його поняттях про Бога, про душу, про сумління, про життя тут і про долю душі по смерті.
Людима народжена для вічності, через слово вона чує й, і саме словом вона спроможна вмістити в собі абсолютний зміст, аби стати живим образом абсо-пютного, тобто Бога, | тому нам потрібне живе слово. | проблема
ату Павло Мовчан
іх нашого видання ми по
(його вистутп подаємо туті.
перекладу Святого письма чи богослужіння РіДною мовою виходить за межі суто лінгвістичної проблеми, адже мова - ми тепер добре усвідомлюємо, -це є світосприйняття і світобачення. Через Слово ми сприймаємо світ, черезнього мийого бачимо. Через рідне слово ми пізнаємо самих себе у своїй природній індивідуальності, напов-нюємося родовим змістом, який прилучає нас до потаємного почуття всепричетності на цій землі, яку ми називаємо рідною іяка озвучена була спередвіку рідним українським словом. Рідне слово нам являє свою історичну глибину . Через нього нам повертається весь об'єм пам'яті.
| можемо сказати про себе словами відомого філософа Хайдеггера: «Я єсьм мова. А моває тобою». «Я є мова» -тотожне «Я є народ». А це вже зумовлює, зобов'язує до відповідальності. З цілком природним самовідчуттям себе центром безкінечності, осереддям світу кожна особа усвідомлює в слові свою при-четність, причетність свого суверенного «Я» до великого масиву рідного народу.
Ця причетність здійснюється через
ж
божественний Логос, не словниково-літерний, а живий, пульсуючий, оновлю-ваний, вібруючий... Отже, ми змушені постійно реагуватина ті зміни, які відбуваються в мовній стихії, що тугою оболонкою обтягує духовний простір для належного і вчасного енергетичного підсилення його.
Адже відомо й те, що мовавід-роджується не пише в свідомості. Знання слів, ще не є знанням мови. Мова відроджується та розвивається через відродження та розвиток відповідних контекстів,
Копи ми вимагаємо від перекладачів точності в перекладах богослужбових книг українською мовою, то наші вимоги будуть зводитися до словникових ідентичностей, тому з цього погляду всі переклади, які виникали в різні часи нашого наближення до першоджерел, є правдивими і необхідними, адже кожен з перекладачів прагнув відтворити дух необхідний, а не пише
для людства» - надзвичайно глибоке дослідження, яке варте видання окремою Ж » має намір надрукувати один із розділів у найближчих числах газети). Із співдоповідями р філософії та мистецтвознавства, професор Дмитро Степовик, д октор фізико-математичних наук,
Чаксим Стріха, Голова ВУТ «Просвіта», народний д епутат України, член Вищої Церковної Ради УПЦ
бага тогранності та поліфонічності наша творча інтелігенція, науковці, вчені та Д Україні потрібна самостійна помісна православна церква, яка б служила лише краю, рідного народу; рідної д ержави.
чинаємо друкувати також публіцистичне дослідження Ка терини МОТРИЧ му контексті.
зміст. Творчим підходом позна-чається не лише прочитання, але й трактування кожного тексту, а особливо текстів сакральних.
Здавалося б, що нині доцільно було 6 певні церковнослов'янізми, які присутні в молитвах і вже віднесені до ідіоматичних рядів, перекладати сьогоднішньою мовою. | «хліб наш насущний» замінити «хлібом щоденним», а «царя небесного, утішителя» - «царем небесним утішником» «Сущу Богородицю» - «Дійсною Богородицею» чи «Бога істинного» - «Богом справжнім»...
. Проте відкидати весь масив нашої давньої мови, яка увібралав себе іцерковнослов'янізми та інші мовні запозичення, означало б вражати живий мовний масив. | справа не лише в точностях, а в семантичних збідненнях чи збагаченнях. В об'ємностях часових чи сплощиненнях.
Церковнослов'янські вкраплення нас ніби прив'язуютьдо минулого, якого вже нема, так само як немає ще завтрашнього.
До цього потрібно підходити з філософської точки зору.
Наш земляк М. Бердяєв стверджував, що в
о і
Ж ді оо 1| ' 18 а
п ненні
но суч» о ПТ
- - баб тео - я 1 - , -- ні ВУ з СО ДР з "ч'яу - га рі Че ча м - М «М . засво,
ни а 0 ж чні -воз ся черревнідти - ї
.»рем-з я -
они
часові виявляється лихе начало, смертоносне і винищувальне, тому що смерть минулого, яку несе кожна біжуча мить, є дійсним початком смерті. Розрив поміж минулим |і майбутнім є нанваж-ливішим злом нашого часу. Саме через це ми позбавляємось реальної історичної дійсності, а позбавлятись її - означатиме позбавлення себе причетності до великих історичних події, великого життя людства, - а текож свого народу. Хіба ми лише вдовільняємось констатацією того, що бупи Єгипет, Їудея, Давня Греція, Давній Рим, історія християнства, середньовіччя, ренесанс, реформація, Київська Русь, Козаччина, Відродження Української держави в ХХ ст
Якщо це не так, то ми позбавляємось нанважливішого підгрунтя. с торична дійсність є достеменною, присутньою, що увіїашла у вічМУ дійсність. Християнство саме тому є великою релігією, що воно не змирилося з відмиранмнала,
зниканням, що воно постійно тяжіє до воскресіння всього достеменно існуючого,
справжнього. | кожен з сущих може зануритись в історію настільки, наскільки він сам
переповнений, зависловом П. Флоренського, «Словом світової діисності». я:
Релігійна свідомість саме тому івідмінна від, скажімо, наукової, що для нет історичні події чи дати не є сумою певних знань, а сумарною величиною нескінченної дійсності, що починається з днів творення Світу. І, вдаючись до перекладу богослуж-бових книг, ми мусимо враховувати цю намйпосутнішу обставину.
Саме тому богослужбові книги і є відмінними від мирських, зорієнтованих лише на час теперішній.
Я вже зазначав, що контекст - це умова існування слова, його функці-онування. Контекст - це дзеркало часу, тому архаїзми Умові - це посиланняна минуле, переадресація.
Послухайте, як по-різному звучить одне й те ж речення, записане за різних часів: «Град єсть отстоя од Києва, града стольного, 50 поприщ, іменем Василів», «В пятидесяти поприщах от стольного города Києва єсть город Васильев» (переклад Д. С. Лихачова). інформативний зміст речень ніби однаковий, зате не підлягає сумнівові відмінність змісту емоційного та історичного. У другому випадку знято глибину. Слово стало поверхневим, озовнішненим, хоча й звістує воно ніби про щось далеке. Перше, що впадає в очі, у нього відібране авторство. В ньому відчутна безособистісність, відстороненість. Це просто безлика інформація. Подібні переклади нагадують реконструкцію храму, виконаного в недоброякісному сучасному будівельному матеріалі: в ньому і дух не той, і акустика відсутня, і літургія глуха. | в такій духовній глухоті є подосі ті українці, які внаслідок духовної і політичної сліпоти перебувають і далі в силовому полі впливу московської церкви.
Слово в храмі - це особливе слово, це справді концентрований вираз сак-рального. Душа віруючого через рідне слово, через цей абсолютний інфор-маційний канал поєднується з Богом, виповідаючи йому свої сокровенні надії, свої благання, свої жадання. | тільки рідне слово може бути провідником цих почуттів, цієї віри, що людина буде почута Всевишнім.
Зрусифікований варіант церковнослов'янської мови оголошується канонічемугм сакралізованим, починаючи з часів Петра |. | ця теза поширюється в Україні особливо наполегливо в останні чотири роки. Власне, з того моменту, коли вустами Президента було проголошено про необхідність надання російській мові статусу офіційної. То був сигнал до нової нечуваної і небаченої русифікації України.
Позиція Товариства «Просвіта» відома з цього приводу вона збігається з позицією Української церкви Київського Патріархату.
Тому що молитва народу рідною мовою є не лише Божим правом, але й обов'язком, оскільки рідним словом моляться не пише вуста, але й серце. Молитва така є спонтанною, безпо-середньою, якнанйщирішою і правдивою. Саме рідне слово дає відчуття присутності Бога у внутрішньому єстві людини, над нею і знею. Розлучення народу з його мовою є великим гріхом, оскільки в такий спосіб відбувається розлучення народу з Богом. І наше національне відродження немислиме без повернення рідного слова в релігійно-церковне життя до рідної святості, до власної вартості.
У відомій праці «Наука про рідномовні обов'язки» Іван Огієнко зазначав: «Народ, що не чує в церкві своєї рідної мови, звичайно не шанує не береже й, як скарбу найдорожчого». «Рідна мова, - наголошував він, - то найголовніший наріжний камінь існувамна народу як окремої нації: без окремої мови нема самобутнього народу». Тому що лише самобутність може нам гарантувати належне місце в однополюсному світі, який фактично сформувався наприкінці ЇЇ тисячоліття. Фактично людство входить в єдину світову політичну систему з єдиним політичним центром світової влади. | при наявності сучасних каналів передачі інформації та технології роботи з свідомістю витворюються уже передумови тотальної уніфікації свідомості та культури. | самобутмість наша може бути гарантом найисериознішого останнього випробо-вування у ХХ ст. Протидіяти цій новій (вже під знаком ліберальної) демократії може лише нація сконсолідована релігочно, культурно, морально, з високим розу-мінням, що чинить це в ім'я Всевишнього. Позаяк з усіх різновимірних сегментів, з усіх променів складається одне цілісне понятта: «СаптіБог».
| однією із численних складових цього велького кола є ми, носії унікальної мовм, культурм, світогляду, світотворення. | якщо ми вже перейшли не один історичним період, і якщо ми перейшли з новим віровченняам Словом Христовим понад тис ячу років, тоне для того, щоб загубитися, розчинитися, уміфікуватися, - а задля протиді великому нівелюючо му ентропіимому потоку цивілізаці. Отже, ми протидіємо самій смерті. А це особливе призначення ! особлива наша місія, яку мам пово Все гпьОШе і Ширше усвідомлювати, | саме тому з намм Бог. Який розмовляє з нами рідною мовою. Мовою незахи-щЩщеною. Мовою укравеськом, мовою давнього і водночас моподого народу.
Павло МОВЧА/М
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
