Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №44 за 1998 рік
Слово Просвіти, №44 за 1998 рік
; чі 5 У аж рана тю МО : чь | Православного віруючого. Духівника 6,
певно, назавжди позбавили б духовного , Щоб він осягнув прості і святі посту-
; . - . | лати Святого Письма: «Бо троє свідчать на
мятикою та неприкаяністю широкої | Небі: Отець, Слово й Святий Дух, | ці Троє
непоганий у своїй суті арод? | || - Одно. І троє с дчать на землі: дух, вода
та сила, що зіпсувала народ, поставила | і к но» (Перше Соборне на службу імперії, перетворила його послання св. Апостола Івана 4,5).
много завомовника, переконала у | | Чиж не таких «неправдивих пророків та
| зі інший Апостол Пав-
особливій місії, і є ті, хто мав б. и бути М вчителів» м ав на ува краю, духовними поводирями | ло: «впровадять згубні єресі, відречуться "сторія багатьох народів | себе самі ск у погибель, | багато хто піде ти | за пожадливістю їхньою, а через них дорога правдива зневажиться. .. | в
зажерливості вони будуть ловити нас сло-
найгірше, коли обоє сліпі. . | вами облесливими. Суд на них віддавна не і
че ї
-
ятому Письмі мовиться: «А | коли -бариться, а їхня загибель не дрімає!». обом удо: ГУ Пре Хто жо витворив ту «святу троицу на ня | земле» ї узаконив у Росії злиття церкви і
Рь нь коре са Т - Зо сі імперії світу, в яку б епоху вони не | держави? Ієрархи церкви. Хто ж прокляв
ароджувалися, мали єдиний код - заво- | Росію і народ? ієрархи Російської правосйОвництво. У стародавні часи, середньо- | лавної церкви. і ттю різн ася | | Вслухаймося в ці рядки вище цитованої , це робити було значно | книги. Постанова Великого Земського вому істори" ному витку п | Церковного собору 1613 року: «Заповажелі впливу. Накласти на народ | ведано, чтобь! избранник Божий, царь кову повинність і просто сна його | Михаил Федорович Романов, бьш родоначальником правителей на Руси из рода в род, с ответственностью в своих делах перед Единьм небесньм, а кто ж пойдет против сего Соборного Постановления -
царь, патриарх ли и всяк человек, да про-
Р б -а т її й | ь| і е РУ - і а г Р і, Ї "До
сілякі бойні на чотири це. орони світу - а цьому протримаєшся недовго. Рано чи , Що цей народ кращий від інших народів,
-
що він наділений особливою місією, що він
ти Ж . "а
ню ній
не завомовує, ах«в изволяє», - це вже щось! Чародові просто не буде коли пригадаї - чи - .7 - дае и бно і - . г
| ХКТО й КОЛИ вручив йому цю місію. А
її. Їв «гадали. | Кто? Священство Російської равославної церкви! А ще російські шовіністи, співці імперської містерії. | ця
вигадана само зелич блукала в умах духо-
ант -- хі і
тва та інтелігенції протягом століть від менту, коли, за словами Федора
Достоєвськ! МО росіяни відчули, що їхній «удел и есть всемирность, и не мечом триобретенная, а силой Братства». іязь Трубецький за рік до революції ав: є ) щи когда рожаєт, терпит хорбь, потому что пришел Час ее; но родит младенца, уже не помнит . скорби от радости, потому что родился | человек в мир. Так родился Богоизбранй Русский человек в мир». г)
Род -
і їй нні
МІ Ч Раю 9 ри з М г їв те! бр І
Й с 1 Р -
ж У
й "и п
б
- ау
ї
-а
у т 1-17 Дуриві
' "ОМ аг - аж
Петербурга, захоплено цитуючи князя вже в 90-ті роки нашого століття, у своїй «боговибраності» та «християнській скромності» йде далі і говорить, що саме про Росію мовиться в пророцтвах Святого Івана Богослова. І що «жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць», яка кричала від мук пологових, народжувала дитя, яке і є «Русская Православная Великомученическая Церковь», якій і належить «пасти все народьі жезлом железньм».
Для отця не має значення той факт, що «пастух» народився тоді, коли «стадо» встигло добряче постаріти. Власне, коли під «дитям» розуміти Христову церкву, то вона народилася ще в день П'ятидесятниці - на п'ятдесятий день після розп'яття Спасителя, коли Святий Дух велів їм проповідувати різними мовами. Стверджувати, що саме ці пророцтва «Одкровення» стосуються РПЦ, означене у християнстві єрессю, заяку носій її нестиме великий звіт перед Богом.
Ні князь на початку ХХ століття, ні священик в кінці не пояснюють, чому саме єрусский человек богоизбранньй». Якщо боговибраність єврейського народу зафіксували рядки Біблії й великі пророки, і не просто зафіксували, а й пояснили, за що саме той давній народ був нагороджений Отцем Небесним такою місією, то тут є лише непереборне бажання належити до такого народу.
Чи єпископ Нектарій (в миру Концевич), виступаючи в 1991 р. у Сан-Франциско на з'їзді російської православної молоді, про мучеників Росії, тобто царів, сказав так: «Они слились на веки-вечнье с тем русским народом «всея земли», которьй, каки Они, исповедовал одну веру, одну идею, один смкбісл русской исторической государственности и силь, как умели, по одному пути великого предназначения христианского русского народа - России Христа, через истинньй образ Святой Троицьт на земле: Веру, Царя м Отечество». («Русь перед Вторьм пришествиєемь, Москва, 1994, «Родник»).
Колись, у часи широкого християнства, за подібне богохульство проти Трійці Святої відлучили б від церкви не лише простого
уло, то треба вигадати
Отець же: Борис» Кир'янов оз: Санкт-.
клянется такой в сем веке и в будущем, отлучен бо будет он от Святье Троиць». Чи не «забавньшй» документ? За ним, якщо ти підеш проти царя, не почуваєш до нього поклоніння, ти навіть «будеш відлучений від Святої Трійці». Мовби від Неї хтось може із смертних відлучити, так ніби, нехай Бог простить, йдеться про гуманітарну допомогу, яку тобі видадуть «покровителі» чи «покровительки», чи й ні. Он звідки в РПЦ досвід проклинати, анафемувати. А Ісус Христос не вчив цьому: ні клясти, ні ненавидіти навіть ворогів, а лише молитися за них та прощати їм. Прокльони - ремесло язичників. І ніде у Святому Письмі ви не знайдете й натяку на якусь помсту будь-яким відступникам, непрощення. Навіть спливаючи кров'ю і терплячи невимовну муку, Спаситель вишіптував: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять вони». | лише в св. Апостола Павла говориться про прокляття на кожного, хто неправдиво тлумачитиме Христову Євангелію й захоче її «перевернути». Першим пішов проти цієї постанови патріарх Никон, коли у 1652 році його було обрано на високу патріаршу посаду. Він чітко розмежував владу духовну архиєрейську від царської, сказавши, що «Архиерейская власть духовная и ей под-
| Лежат вещи духовнье, а власть царя
мирская, и ей подлежат вещи временньге. Господь Бог, когда сотворил землю, повелел двум светилам светить ей - солнцу и месяцу - и через них показал нам власть архиерейскую и царскую... Архиерейская власть во дни, то есть над душами, а царская - в вещах мира сего... В вещах же духовньх архиерей великий вьше царя, и каждьюши человек православньй должен бьіть в послушаним Патриарху, потому что он отец наш в вере православной и ему вверена Православная Церковь. ...Яко же церковь на мирскую власть снидется, нести церковь, то дом человеческий, вертеп разбойникам» (Козлов «Дело Никона»).
Цар Олексій порушив клятву і підпорядкував своїй владі церкву, її багатство, п митрополитів, архієпископів, священиків. «Мь:! не знаєм иного законоположника себе, кроме Христа, которьшй дал нам власть, - сказав Никон, - вязать и решать, Уж не зту привилегию дал нам царь? Нет, он похитил ее от нас, как свидетельствуют его беззаконнье дела».
Собор 1658 року затвердив царську владу над церквою, привласнивши усе її майно.
За царювання Олексія Михайловича відбувається ще одна дуже значуща подіяв житті Росії. Після революції (1648 р.) з Англії в Росію емігрує масонство, яке цар Олексій не просто вітав, а прийняв і подав притулок при царському дворі. За час мого царювання в Москві була створена перша масонська ложа, але про це дещо пізніше.
Позначені ці десятиліття ще одним важливим боговідступництвом, що безпосередньо стосується України. Було створено 1662-го року державну установу («Малоросійський приказ» або «Приказ
ЕЕ
»Жжауєьгою іемріАн.
ко «Й МО | - 4»
Жі ' | Ї . з ий 4 іі
4 "
1 і, - б. й тою
"
(лово ПРОСВІТУ
Малья Россия»), що відала питаннями
взаємовідносин царського уряду з Геть-
манщиною. У цій державній установі служило 4 дяки і від 15 до 40 піддячих, що стежили за діяльністю церкви в Україні ! збирали через неї відомості про настрої мирян та політичну ситуацію в ТОДІШНІЙ Україні. Тобто держава не просто злилася воєдино з церквою в одне тулубище, а ще й зростила новий орган, що був його потаємними очима і вухами. Назву й справи його ми всі знаємо...
Однак повернемося до патріарха Никона. Праведник страждав. Зняв золотом сяючий патріарший одяг і знову зодягнув чернече вбрання. Так збігло кілька літ, поки цар знову покликав його на патріарший престол. Никон відповів листовно, що не зрікається патріаршого посоху, а лише непокірної пастви, до якої зараховує и царя. Він вчинив далі так, як робили усі щирі діти Христові, ще перші монахи - анахорети-пустельники, що йшли в пустелю, постувалий шляхом великого очищення, через Духа Святого запитували в Бога, як їм вчинити в тому чи іншому випадку, аби не согрішити. Никон теж отримав таку відповідь через молитву і пішов до царського двору. Через прислугу передав цареві, що прийшов з миром, що згоден нести хрест духовного ієрарха Росії, але чи й згоден цар прийняти у своє серце Ісуса Христа? Тобто він не поступився, попередня умова залишається в силі: верховенство влади духовної над світською. Верховенство церкви над державою, а отже, верховенство патріарха над царем. Лише так могла Росія, яку він любив і бажав їй добра, йти шляхом Божим, а отже, - правди, світла, добра.
Цар обурено вислухав умову непокірного Никона | велів повертатися йому туди, звідки той щойно прийшов, - у монастир.
Собор 1666 року засудив патріарха та старообрядців, які прорекли, що в Росії запанувала влада Антихриста. Їх переслідували й мучили. І вони тікали з рідної землі у найвіддаленіші куточки. Так опинилися вони й в Україні. Живуть і до сьогодні
їхні; нащадки, (пам'ятаючи, що вони із
старообрядців. Отож, ще раз наголосимо - 1666-й!
Початок розколу Російської церкви, А
потім він буде ще не один. Вона буде ділитися, дробитися. Від неї будуть відходити ті, хто не згоден поділяти її прихованого од загалу духу. Потужними живими й очищеними від імперського впливу гілками, що повністю зречуться її, стануть: Російська Православна Церква Закордоном та Українська Київського Патріархату й українська Автокефальна. Мотив у них був мовби різний, а причина одна: заборонена офіційно, а потім відновлена Сталіним у 1943 р., РПЦ несла на собі вже не лише двоголового орла, а и п'ятикутну зірку.
Дослідник життя і діяльності патріарха Никона отець Лев Лебедєв скаже, що осудження патріарха Никона було мовби кінцем світу в тому розумінні, що «закончился мир русской жизни, где главньм и центральньсм во всем бьло то, что условно обозначаєтся емким понятием Святая Русь!».
Тож ті, хто сьогодні говорить про «рас- КОЛЬНИКОВ», «самосвятов», «неблагодарньх» та «неканоничньх» - УПЦ КП, - або ж лукавлять, або ж, м'яко кажучи, демонструють своє історичне невігластво та духовну недосконалість.
Цар, самодержавство, за рішенням духовенства Росії, стає владою і світською, і духовною. А оскільки так, то і ставлення до нього має бути відповідне - як до «святого». Він віднині не просто державний діяч, політик, стратег, імператор-завойовник, навіть не «ангельський чин», а «образ одушевлен царя небесного».
Те, що стало законом для всього народу, «голосом згори», через кілька поколінь трансформується у спосіб мислення (ментальність), набуває рис національних. Ідолопоклоніння людей духовних перед царем, які 6 повинні знати, що це є гріх, однак роблять це, промовляє про те, що відбувся якийсь потужний психологічний зсув у їхньому світовідчутті, а отже, і в діяннях: зробити все, щоб переконати народ у тому, що без царя скінчиться життя на землі, погасне сонце, зорі. Азіатщина? Дух хана, обранця богів? Він таки ж проник туди, куди, здавалося, ніяк не повинен був проникнути.
б
Ці слова належать архієпископу Інокентію вже в ХІХ столітті: «Что такоє благочестивьтй царь для благочестивого царства? - Посмотрите на великое царство вселенной! Взойдет солнце и все радуєтся, животворится, возрастает и укрепляєтся, цветет... Покроется солнце облаками - у все приемлет уньгльй и мрачнькй вид - не так ясно и не так отрадно, не то небо и не та земля. Что боговозженное солнце для природь, то богодарованнькй царь для своего царства».
Та ж філософія панує і в народних прислів'ях:
«Бог на небе, царь - на земле. Один Бог, один государь. Без Бога свет не стоит, без царя земля не правится. Светит одно солнце на небе, а царь русский на земле. Душой Божьи, а телом - государевьт»ь («Русь перед Вторьшм Пришествиєем»).
Той народ, для якого сонце на небі, а цар на землі мають однакову значущість, узяв і безжально, люто й жорстоко погасив те «сонце». Потім і оплакав щиро царську погибель. Бачив царя у «духовних видіннях» праворуч Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці. І, врешті, канонізував усю замордовану царську родину. Так, як пізніше приймали групами до лав КПРС. Щирі молільники ставили на покуття поруч з іконами портрети царя, цариці, їхніх дітей і молилися дО них.
Тих, хто закодовував російський народ, як і інші народи, на ось таке бачення світу, хто викладав йому слизьку дорогу до самогубства через погибель багатьох народів, було більше, ніж треба. Немає лише тих, хто міг би вивести його із недугу імперської гіперфункції, що вже давно має тяжкі клінічні наслідки. Зомбували його всеохопно - і душпастирі РПЦ, що злилася з державою, і рідні шовіністи: Соловйов і Федотов, Достоєвський і Леонтьєв, Тихомиров і Сурський, Лихачов і Солженіцин. Несть їм числа! Мислителям і «отцям нації».
Он як тонко і «по-батьківськи» дбає про свій «народ-богоносець» духовний філософ минулого століття К. Леонтьєв: «Чтобь: русскому народу действительно
-пребьть надолго тем народом «богонос-
цем», от которого ждал так много наш пламенньй народолюбец Достоевский, - он должен бьїть ограничен, отечески и (совестлива стеєнено? Не Бадаї Лишать его тех внешних ограничений и уз, которье так долго утверждали м воспитьвали в нем смирение и покорность. Зти качества составляли его душевную красу м делали его истинно великим и примерньїм народом. Чтобью продолжать бьтть для нас самих с зтой сторонь примерньм, он должен бьтть сьтзнова и мудро стеснен в своей свободе; удержан свьше на скользком пути згалитарного своеволия. При меньшей свободе, при меньших порьгвах к равенству прав, будет больше серьезности, а при большей серьезности будет гораздо больше и того истинного достоинства в смирении, которое его так красит.
Иначе через какие-нибудь полвека, не более, он из народа «богоносца» станет мало-помалу, и сам того не замечая, «народом-богоборцем» м даже скорее всякого другого народа, бьітть может. Ибо, действительно, он свободен во всем доходить до крайностей... Еврем бьши гораздо более нас, в свое время, избранньм народом, ибо они тогда бьшми одни во всем мире, веровавшие в Единого Бога, м однако они же распяли на кресте Христа» («Русь перед Вторьм Пришествием»).
Ось яка філософія «солов'я» тоталітарного режиму! Ні Старий, ні Новий Заповіти не дарують подібного розуміння «боговибраності» та «богоносності». Господь у всьому дарує людині волю. Навіть там, у раю, Він лише попередив наших пращурів не споживати плоду з дерева пізнання. Але коли людина потяглася до нього, не зупинив. Міг же! Тоді 6 історія людства склалася б інакше. Але було надано волю. Найбільший дарунок Творця - людині. Філософ же пропонує «богонос- НОСТЬ» СВОГО народу виховувати через обмеження, утиск та щоб не прагнув надто до рівноправ'я, щоправда, все це треба робити «отечески м совестливо».
Чи ж не такий курс на ємесіанство» змусить грецького святого Василія, святого ще у ІМ столітті Христової ери, сказати про цей народ рядками Біблії: «Варварський народ прийде сюди на нас люто, що зветься Рос і Ог ! Магог».
(Далі буде)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
