Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №44 за 1998 рік

Слово Просвіти, №44 за 1998 рік

4 Пак ТТи м, і «1 ум (Й ка «м пІте, ной войтіс » - з чаї. ці / . жі варто аробити таку й тапку птрати України У ХОДІ пійниИ птлери- СРС ОР. конкретиипес м 9 свого ролу клово ПРОБВЛТИ | А Р б ан гос пода, Оільшоєті з яких СРСР» Р м "ГО зМОоОмоОПИІА прес а, «МУ ПУССКОЯСММІ ЧИ З . рер! Р. , як мені алнтаном "ще були роздані при Тому и До прогпе тропрпс ку рик ійська меркта «руссмих победили Великой Оте ( До речі, п Ось чую честпей- 1 |аро мева, у цьому міс ши пашого листа а мом становлять 40 - 44 відсотки від загальних втрат - - / З загальн трати України екладають есь З моли. загиблих, а загальні птрати Росії - 5--6 мли. чол, Приблизно таке ж « пимадношення 1 матеріальних збитків, що їх зазнала у, піни У кретна, а саме: 4) шлесотки під загальнних матеріальних збитків СРСР. Одначе повернемося до листа Чародієвої ) -- Якщо, -- пише вона, -- «русскиє победили і Ве хикоЙй (ООтечес тпейнном пойне», то за кого і за що загинув цій батько? За Росію? А у зв'язку з диким зросійщенням, яке спостерігається у Диїпропетропську, - за знищення самого За знищення української мови? Боже мій! Га в нас дитинка ще і слова не мовила, а «й вже і язик відітнули Га хоч би нам половина каналів на Р і Р - та телебаченні була українськомовною! Куди вже нам До теє! Ж Росії, яка піклується за сплошноє русскоязвічис це тільки в межах російської Федерації, але І б країнах сер загалом не проти цього в усіх слов'янських землях. Ми ж особливо легко піддаємося цьому духовному підкорению. Ось разом з однією бабусею, а та зі своїм онуком, дивимося по ?-му каналові «Спокійної ночі, дітки». «Великовозрастньге подростки» грали казку поганою українськоїо мовою, за кадром же чувся регіт і безпардонна російськомовна розмова... Бабуся плювалась.. Дожилися ми - і «Кроликів», і «Сердючок» у нас на телебаченні більше обласкупють за їхній ніж за рідну мову, їх, власне, заохочують 1 суржик, спотворювати, а не відроджувати. Тому я яз и виключаю ці передачі: ані любов'ю, ані добрим гумором звідти не віє... Ну, а про реальний стан з українською мовою у Дніпропетровську судіть з такого факту: прислала мені дочка кілька гривень. На пошті я довго чекаю, доки прапівниця наговориться з клієнткою, котра висилає у Росію гроші. Клянуть вони незалежність, клянуть бандерівців, кажуть, що в Росії жити краще. Подумала я тільки: для чого ж у Росію гроші слати, якщо там краще? Нарешті я протягую квитанцію і кажу своєю мовою: крізь зуби підить: «Ніет денег» - і швиденько прикриває гроші, які лежать перед нею... Закінчилося тим, заплакала, сказавши: «Годі відшаліть ті гроші, одержати, назад». Подібна реакція була ї на телеграфі, коли я якось відправляла телеграму українською мовою. Мій висновок, -закінчує свої роздуми п. Чародієва, - такий: знавіснілі русофоби (я їх зву: інтернацисти) нам мстять на кожному кроці. На кожному кроці нам доводять, які ми нікчеми зі своєю мовою, зі своєю незалежністю, Зі своєю державою. Ї невже і далі ми терпітимемо витруювання нашої національної гідності!» смт. Васильківка Дніпропетровської області, Олексій ЙКуравель: «Пишу з того селища, у якому, обідравши районний біоджет, уже в роки незалежності України було встановлено пам'ятник Леніну. У районі 9596 - українці, ур навіть книжки про оплату за газ, електроенергію, телефонний довідник - по-російськи. Вже не кажу про Дніпропетровськ, бо вже і ідучи туди електричкою чуєш оголошення тільки по-російськи. На вокзалі ж - «правдива» «Правда», ще да», «Груд», « Известия» «правдивіша» «Комсомольская прав - нема тільки хоч чогось українського. Церква також служить і в мене весь Москві. Керівники виступають по-російськи, час виникає запитання: якщо ЧОЛОВІК близьку до російської нашу мову, вимоги своєї відповідальної посади? Ось у неділю 2 листопада була телезустріч журналістів України) із секретарем обкому компартії (не хочу казати 7 Борщевським, і вій говорив, що як тільки ліві переможуть, і якщдо ДЛЯ ЦЬОГО то одразу ж з'єднають Україну з Росією потрібна буде зброя, то він візьме й зброю: Я в це вірю... че до Москви, не для численних От тільки як же бути нам - тим, хто Не хо хоче, щоби наші хлопи) були гарматним м ясом московських війн? Подобається але за по сім років незалежності ми обминули а саме: в Молдові, Таджикистані, що якби ми були в Союзі, то У Чечні Чого жаліти тих хохлів та йти на вимушене П яко же нас знову тягнуть у Союзі» Два листи зм. Кривого Рога: но. є неправда, що всіми у Кривому Розі поросійше українців, тут багато: підтримуємо українські парті, ми до міста діяли три перкии піл юрисликшєю Киї А ситуація лишається складною тому, Ш Час, свідомих «Можна отримати гроші?» Працівниця що я що я маю не в змозі ОСИЛИТИ-то як може він осилити це комусь чи не подобається, чотири війни, Грузії і Чечні. Я впевнений, воювали б і досі, бо римирення? А Таїсія Хижняк: «То Насправді Ше ми тут активно моглися, ЩОб У центрі вського Патріархату: ПАНЕ КОЛлИШИИ компартийні поменклатурники та функціонери |Їам греба псе аробити, щоби до плади прийшли національні кадри Хо ма ОСКІЛЬКИ «ВчОорашти» відчують свою остаточну поразку. Ну, знаю, що боротьба після цього ще загостриться, а й сьогодні попи ніяк не вгомоняться, підбурюють людей, нагнітають ненависть до українства». Прокіп Кисіль з цього Боже, у якій ще країні постає подібне питання! Наша держава, народившись вільною, ж міста: «Українська мова в Україні... з роками все більше й більше стає наймичкою «старшої сестри». Ї то є дуже нелегко пробитися з допомогою таких передач, як ваша, до наших душ крізь товщу нарощеної за десятиліття інтернаціональної броні, щоб таким енергетичним зарядом, як ваш, відживити у нас материнські гени українців. Я не пірю, що люди, які не бажають знати своєї мови та не бажають нею користуватися, можуть бути патріотами України. Патріотизм без національної мови - фікція. Ось у нас на Диіпропетровщині деякі школи, не встигши відчути українську мову, знову перейшли на російську. У моєму рідному селі Петриківці, яке ніколи не було російськомовним, тепер голова райдержадміністрації камерою державного телебачення. Може, «по-руському» балакає навіть перед тому, поводиться голова облдержадміністрації з дуже «російським» що так прізвищем - Деркач, А хіба не бачить він прикладів з Києва? Адже коли наші найвищі керівники приїжджають у так звані російськомовні регіони, вони також переходять на російську. А невже їм незрозуміло, що дивідендів у аборигенів цим не заробиш, гідність же українського народу принижується. Російський історик Карамзін період після смерті Івана Грозного назвав періодом «массовой подлости народа». Народ визнав тоді Лжедмитрія (може, у нас претендує на це Симоненко?), потім - Лжедмитрія Другого (може, ним хоче стати МІоісеєнко?), аби допекти цим чи то Борисові Годунову, чи іншому російському лідерові. Ї тільки тридцять років повного розвалля надоумило цей народ піти під знамена Мініна і Пожарського. Невже і до нас прийде розум тільки через тридцять років, зокрема й у ставленні до своєї мови?» м. Одеса, А. Тихоліз, учасник війни: «Гим «русскоязьгтчньтм» депутатам, які нагадують про права людини, я хочу поставити запитання: а ви цікавилися правами українців в Одесі? Буває, десь у магазині я хочу сказати щось на захист української мови, то знаходяться такі, що накидаються на мене, хоч мені вже 80 років, як ті вовки: « Пь! руховеці Ть западенеці» Чому державою не викорінюється імперії та від ця ненависть, що зосталася ще від старої радянської?» В. Слісаревський з м. Южного Одеської області: «Як образливо, коли у Палаці культури я домагаюся, щоб був український репертуар, а мені відповідають, і то свої ж, українці: «Ну, що ви, уже не модно на українській мові!» Дуже це болюче питання у нас на Півдні. Ось і в нас є газета, яка лякає українізацією. Назва її - «Вексель», а засновник - очолювана Гриньовим партія Міжрегіональний блок реформ. З приводу ж «двоязичія», на практиці - російського «одноязичія», я висловлююся так: «За 300 з гаком років нас, українців, насильницьки насильницьки заразили, а тепер усе роблять, щоби ми не вилікували пю погану задавпену хворобу». Ось у нас у Южному три «великолепнье» російські школи, одну ж українську - скорше для відведення очей - організували в колишньому дитячому садочку. Мене вразило, що коли свого часу відбувалася презентація школи М» 3, то завідувачка міською освітою, зачитуючи телеграму від урядової інстанції, «на ходу» перекладала текст російською мовою. Гаке тут напоїли, як наркотиком, просто ставлення до нашої мови». А ось лист пана Миколи Рудницького, який, народившись в Одесі, «хотів навчатися в українській школі, але її не було в Одесі. Гож мусив закінчити російську, хотів би служити в українській армії, але такої також не було, тому української не було. Вчився і в Літературному інституті у | письменників, але й російських філологів широкого профілю. | Пропонували мені й видати книжку у Москві 4(- ії цим Рекемчук. Але я відмовився видати першу книжку у се і російською мовою, як відмовився і піти в аспірантуру для подальшого викладання по-російськи. Отак і не зміг | закінчити українського вузу, не зміг стати уконським фахівпем. Натомість мене весь час, з раннього дитинств ламали на російській дибі. Та, дякувати Бала я зі | залишався українцем, який ніколи не зрадить ні свою мов Зб До речі, п. Микола Рудницький торкається у с листі і, сказати б, технології вирощування з-поміж укра 7 донощиків та ненависників свого слова, у зв'язку з чи о й досі при владі пригадує розповіль, як на початку ке я служив у Росії, потім вчився в Одеській морехідці, де також |. Москві, де нам постійно нагадували, що готують не тільки Ї опікувалися такі знані особи, як Лев Ошанін, омкако |. аросійщували, поміж сотень шших, село Дідичі на Волині.. «Хто на уроці сказав українське слово, то мав чіпляти на шию дощечку з написом «дурной хахол», а потім дослухався, хто ще з його однокласників вживе слово рідною мовою. Виявивши таке, вій мусив про це доповісти вчителеві, 1 тоді шо дощечку перечіплювали з нього на шию цього, іншого.. Ось так,- завершує цей епізод п. Рудницький, робили з дітей українських продажників, цожчінинннйй донощиків, українонсенависників, ось у такий спосіб дехто ставав російськомовним». Достоту риторичне ше питання: хіба не пожинаємо ми й сьогодні плоди цієї задавненої українофобської політики? м. Харків, Р. Твердохлібова, ветеран прапі: «Чи знаєте ви, що у нас у Харкові продають «У достоверениє | це придумали ті, котрі лицемірно волають за братство з Україною. Один з них сказав мені навіть таке: «Моя хохла»? Родина, Россия, послала меня сюда, чтобью я здесь, на У краийне, отвоевьгвал себе землю и чтобьі вь, хохль, на меня работали». Ось що насправді чекало б нас у якомусь новому | я лише дивуюсь, що немало українців цього не розуміють. До того ж, ця слов'янська єдність - це єдність русской». Ганнус: «У Харкові більше половини українців, ії коли я десь на вулиці абощо починаю (Союзі. з однією мовою, з однією панівною нацією - м. Харків, Анатолі розмовляти з незнайомими своєю мовою, багато хто також починає озиватися по-українськи, і я по обличчях бачу, що це людям приємно. Але водночас іде в нас і безпрецендентний наступ російських націонал-шовіністів та їх прислужників на Україну, українську мову, культуру. Я це відчуваю і на собі. До речі, більшість росіян, з якими я розмовляв, приїхали в Україну після війни. Ї от я думаю: якби-то вони вивчили українську мову так, як україни російську, то хіба були б вч якісь проблеми? Але...» Досвідом власного українізування ділиться раніше російськомовний пан Валерій Підан з того ж таки Харкова. Як пише він, перейшов «з російської мови на українську я ; ж свідомо і незворотно», чому передувала попередня | твер самопідготовка, тренування у розмовах на вулиці». Не так пе зд й складно, запевнює п. ГП дан. « Греба лише добре повчити умову і, не соромлячись того, хто що говоритиме, екржееи ро са за можеш, розмовляти». Допоможуть тут українська худо: - о Аіррдвівюи Я ра" зі література, українська періодика, фахова література уз раїн НС льКОк | РА; змовою, спілкування з дітьми, яких конче сдія української школи. «І хай знають ут дан, - що українська мова - о тоїхня рідна щ не: ж від того, де вони живуть та на якій мові від панно навчали їх і розмавлими з ними октони, Ті далі с започаткували своє нове національно-культурне. по І: ня. Поводитися ж треба так, як німці у Німеччині чи З м. Харкова пише й З6-річний ЕС р - | Дмитрович Савченко. Лист його триво: жи їй, а, вважає він, «п'ята колона» в Україні «домоглася ка т наче "-а-яо Ж у знищенні української мови, власне, вона 4 знищувати нашу мову (хіба не це зас зі пчуУЄ ор а Харківської міської ради, що приннях ная російській мові статусу неон амй Як г ченко, адепти Росії «чудово політика, оскільки не буде у Української держави. А саме цього їж вони ре о а непоспішливість, н Же я ри боягузливі | колоні» цього тільки й треба: вералочиа собі так: « УЇїкіцо освічена людина : злак о і ні спою Батьківщину на догоду чи Москві чи іще кох кс яю же ї б зоєму

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин