Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · с. 4сторінка оригіналу ↗

ІЩЕ РАЗ ПРО МОВУ!

Слово Просвіти, №44 за 2005 рік

один дядечко сказав: “Без государственного, т. е. официального, русского языка нет чувства Родины”. Ось таке повне нерозуміння ні власної, ні української Батьківщини. Хочеться таким сказати: шануйтеся, бо ви маєте всі громадянські права, діти ваші вчаться в російській школі, є російські театри, телебачення, вам вільно говорити російською мовою. А за яким правом? Хіба в Москві, у Думі можна почути іншу мову, крім російської? А у Франції, в Англії, в Японії, Китаї у вищому державному органі може звучати інша мова, крім державної? А скільки неетнічних українців обіймають високі державні посади, тож треба знати державну мову, шануючи Україну і її громадян, урешті — самого себе. Чи, може, вам створити такі умови, у яких працювали я і мої колеги, вчителі української мови? Нам “добра” радянська влада платила зарплатню на 15 % меншу, зменшувала навіть кількість годин, мій підручник із граматики мав назву “Українська мова”, а російський підручник — “Родная речь”. А коли М. Хрущов через призму “кузькіної матері” побачив, що комунізм уже не за горами, то моя рідна мова у рідній стороні стала факультативом, українські школи закривались, а в російських усіх бажаючих звільняли від вивчення української мови. А директор школи кричав, що ми ПРОБЛЕМА ЯКЩО НЕ БУДУЄМО, ТО ХОЧ ЗБЕРЕЖІМО! ІСТОРИКО@КУЛЬТУРНА ПАМ’ЯТ@ КА ЗВЕНИГОРОД ЗАНЕПАДАЄ Нещодавно “Просвіта” Галицького району Львова організувала для львів’ян, небайдужих до своєї минувшини, одну з традиційних поїздок історичними місцями Львівщини в с. Звенигород — колишній княжий стольний город. Звідси починалася історія Галицько-Волинського князівства. 18 років тому, до 900-річчя Звенигорода, у селі з ініціативи Б. Закалика, закоханої в минувшину рідної землі людини, було побудовано цілий комплекс-пам’ятник князю Володимирку, Нестору-літописцю, воїну-плугатарю, матері з дитиною. Побудовано нову школу, бібліотеку, краєзнавчий музей із цікавою експозицією від неоліту до княжих часів, будинок культури, відновлено будинок “Просвіти”, пам’ятник Т. Шевченку, віднайдено рештки вимощеної деревом дороги. Та, на жаль, нині все занедбано. Пам’ятники комплексу понищені, обдерті, оббиті. Пам’ятник князю Володимирку на коні знайшов захисток біля конюшні серед високих бур’янів у зріст людини. Побиті шибки в будинку “Просвіти”, понищені меблі в Будинку культури. Стежка до Дитинця на княжій горі — невпорядкована, заростає бур’янами. Хоча на Дитинець було дуже важко вибратися, але все-таки більшість із нас побувала там, щоб оглянути звідти місця героїчної оборони Звенигорода від орди хана Батия в 1241 р., відчути подих історії, віддати шану пам’яті нашим славним предкам. Шкода, що нині місцева влада, громада села і священик так не цікавляться і не шанують свого славного минулого. Ще залишилося трохи часу до 920-річчя Звенигорода, щоби місцева влада разом із обласною та урядом нашої держави, а також громадою села і церквою, місцевим фермером Дубневичем доклали зусиль, аби відновити історичну пам’ятку для прийдешніх поколінь. Вихід із ситуації, що склалася з історико-культурною пам’яткою Звенигород, просвітяни Львова разом із їхніми незмінним гідом під час краєзнавчих поїздок Василем Олійником, викладачем історії, членом УНП, бачать у таких заходах із боку влади — як місцевої, так і обласної та уряду: виділити кошти на — упорядкування і консервацію Дитинця як історичної пам’ятки та стежки до нього; — упорядкування і консервацію решток вимощеної дерев’яної дороги; — відновлення комплексу пам’ятників і будівель “Просвіти”, бібліотеки, Будинку культури; — матеріальну підтримку Краєзнавчого музею (для реклами музею серед туристичних фірм видати буклети і літературу про Звенигород); — включити Звенигород у список визначних пам’яток нашої історії; — посприяти місцевому фермерові п. Дубневичу в його намаганні бути серед меценатів, що допоможуть підняти із занепаду колись славне княже місто Звенигород. Тож усі разом будьмо гідними тієї славної минувшини, збережімо її і для прийдешніх поколінь! Христина БОЙКО, Тарас ПЕРХАЧ, Марія ПАВЛЮК, просвітяни Галицького району, м. Львів z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин