«Просвіта» сьогодні · с. 5сторінка оригіналу ↗
МОВНІ ПРОБЛЕМИ НА ДОНЕЧЧИНІ
Слово Просвіти, №44 за 2005 рік
Донецька область утворена 17 липня 1932 року, займає 26,5 тис. кв. км або 4,4 % території України з населенням 4 825 563 чоловік, що складає 10 % населення України, у тому числі в містах — 90,3 % мешканців. Національний склад населення за даними перепису 2001 р.: українці — 56,87 % (за переписом 1989 р. — 50,7 %); росіяни — 38,22 % (за переписом 1989 р. — 43,6 % ); греки — 1,6 %. Кількість осіб інших 130 національних меншин складає менше 1 %. Завдяки своєму розташуванню цей реґіон здавна належав до числа заселених. Однак після боротьби осілих землеробських племен і степових кочівників, останніми серед яких були татаро-монголи, край був спустошений і за ним на довгий час закріпилася назва “Дике поле”. Питання його заселення в наступний період не вивчалося. Відсутність наукових досліджень стала причиною появи розробок, у яких применшується роль українського етносу в його освоєнні й усіляко виправдовується й оспівується колонізаторська політика Москви, фальсифікується історія. Наприклад, у гербі Донецька (колишньої козацької Олександрівки) й досі фігурує як дата заснування міста — 1869 рік — рік приїзду в Олександрівку англійського підприємця Джона Х’юза, а не справжня дата заснування слободи в 1779 році, основним населенням якої були запорожці.
ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ На Донбасі в дореволюційні часи шкільна освіта велася в основному російською мовою за винятком декількох закладів, заснованих товариством “Просвіта”. Українізація розпочалася з 1 січня 1923 року, що передбачалося планом відділу народної освіти Донецької губернії. До цього в нас нараховувалося всього сім українських шкіл. За один 1924 рік кількість українських шкіл зросла до 181, в них працювало 546 викладачів української мови. Про перебіг українізації на Донеччині систематично інформували журнал “Просвещение Донбасса” і газети “Диктатура труда”, “Кочегарка” й “Луганська правда”. Українізація нарощувала темпи й досягла свого піку всередині 20-х років. Після цього темпи значно знизились, але, незважаючи на це, 1932 року в Донбасі із 2239 загально-освітніх шкіл — 1769 були з українською мовою викладання, що становило 79 % шкіл, а 207 працювали російською та російсько-українською мовами. У той період діяли сотні шкіл із мовами національних меншин — німецькою, грецькою, татарською та іншими. Період українізації на Донеччині припинився з призначенням у січні 1933 року Петра Постишева секретарем ЦК КП(б)У і самогубством керівника народного комісаріату освіти Миколи Скрипника, уродженця Донеччини. Почалася русифікація. У 1945—1946 навчальному році кількість українських шкіл уже становила 66 %. На переломі 1960— 1970 рр. у шахтарській столиці — Донецьку закрили останню школу з українською мовою навчання. Не зупинила цього процесу й перебудова — школи з українською мовою навчання продовжували переводити на російську. Процес русифікації припинився з прийняттям Закону УРСР “Про мови в УРСР” 1989 року. На цей час із 1217 шкіл Донеччини з українською мовою навчання лишилося тільки 105 або 8,7 %. Це були сільські малокомплектні школи, в яких навчалося 2,3 % учнів.
Згідно з цим Законом розроблена Державна програма розвитку української та інших мов до 2000 року, а на її виконання Донецьким облвиконкомом 10 квітня 1991 року за №135 прийнята обласна Програма для запровадження української мови в усі сфери життя на Донеччині. Наприклад, згідно зі ст. 18 цієї Програми потрібно було привести мережу навчально-виховних закладів області у відповідність до національного складу населення (нагадаю: на той час 51 % українців, 43 % росіян). Законодавче забезпечення цього процесу підсилилося ст. 10 Конституції України від 1996 року та Рішенням Конституційного Суду України щодо тлумачення ст. 10 Конституції від 1999 року та іншими законами України. Однак Програма була повністю провалена: тільки 14 % учнів області навчались українською мовою замість передбачених 51 %. Зокрема в Донецьку цей відсоток становив 7,6. Провалене виконання Програми саме органами державної влади та місцевого самоврядування. Замість створення належних умов для відродження і розвитку на Донеччині української мови як державної в області її здійснення саботується, активно продовжується русифікаторська політика: майже всі рай-та міськради приймають на своїх сесіях антиконституційне рішення про державність на своїх територіях російської мови. Донецькою обласною радою 27 березня 1994 року проведено РЕФЕРЕНДУМ, на якому треба було відповісти на запитання: “Согласны ли Вы с тем, чтобы на территории Донецкой области языком работы, делопроизводства и документации, а также образования и науки был русский язык наряду с украинским языком?” До речі, усе це здійснювалося під керівництвом Вадима Прокоповича Чупруна (на той час голови Донецької обласної ради), знову ського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, розгляд якого свідомо блокується головою Ворошиловського районного суду Донецька Віктором Івашурою. Сьогодні в області — 1139 навчально-виховних закладів. І тільки 29,5 % (а в Донецьку — 17,1 %, в Маріуполі — 14,7 %) школярів Донеччини навчаються українською мовою в 249 українських школах, 412 школах, що мають вигаданий донецькими шовіністичними державними службовцями “статус школи з українською мовою навчання” та 955 українських класах 268 російських шкіл. Педагоги ж 210 шкіл навчають дітей виключно російською мовою! Тобто, кількість шкіл із українською мовою за 16 років (з 1989 по 2005 рр.) збільшилася на 144 (а за дев’ять років українізації, тобто з 1923 по 1932 рік, кількість українських шкіл збільшилася на 1762; тільки за один 1924 рік — на 174, тобто більше, ніж за сьогоднішніх 16 років). Злочинним є відкриття шкіл нового типу, як правило, з російською мовою навчання. Наприклад, із 65 гімназій і ліцеїв області (відкритих уже в незалежній Україні) українською мовою працюють тільки 11?! Навіть ліцей “Ерудит” Головного управління освіти й науки (начальник Валентин Вікторович Тесленко) був відкритий у 2001 році з російською мовою навчання. Про що свідчать ці красномовні факти — робіть висновки самі. І зовсім не витримує критики ліквідація в 2003 році школи №36 Ленінського району Донецька з українською мовою навчання, в результаті чого діти, наприклад, голови шкільного батьківського комітету Людмили Кондракової вже другий рік змушені навчатися російською мовою в російській школі №60. Справа про забезпечення права Людмили Кондракової та інших батьків, чиї діти були учнями школи №36, на навчання своїх діжавних театрів області чотири російські й тільки один має статус українського, де 15,7 % вистав йдуть російською мовою. Цей театр виник у 1927 році як український театр робітників Червонозаводського району Харкова. Основу трупи склали актори славнозвісного театру “Березіль”. У 1933 році він переїхав до Донецька (Сталіно) і працював до 50-х років минулого століття виключно українською мовою. Потім перейшов на дві мови, а далі став практично одномовним — російським. Відродження розпочалося 30 років тому. Сьогодні з 30 вистав репертуару театру — 11 вистав української класичної драматургії, 19 — світова класика і сучасна українська драматургія. Щодо відвідування цього театру: наприклад, в 2004 році вистави цього українського театру відвідало понад 195 тисяч осіб, у той час як вистави решти чотирьох (російськомовних) театрів — 168 тис. 500 чоловік. Завантаженість зали в українському театрі складає 84,1 %, а в російських — 39,8 %. За творчими й економічними показниками — це кращий український музично-драматичний театр у країні, що є підставою для присвоєння йому статусу національного. Усі дорогі російські шоу, всі інші масові культурні заходи, робота в клубах, бібліотеках, музеях, парках відпочинку тощо ведуться в основному російською мовою. Дитяча обласна бібліотека названа іменем Кірова, а обласна бібліотека й досі ще імені Крупської, незважаючи на численні щорічні протести та пропозиції “Просвіти”.
РЕЛІГІЯ Сьогодні в області діє понад 500 парафій УПЦ Московського патріархату; 77 парафій УПЦ Київського патріархату; 23 парафії УГКЦ; сім парафій Римо-католицької церкви. Усього 49 різних конфесійних напрямків. Священики Московського
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
