Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Україна: Арбат, 9 · с. 7сторінка оригіналу ↗

ЖОВТЕНЬ У КУЛЬТУРНОМУ ЦЕНТРІ УКРАЇНИ

Слово Просвіти, №44 за 2005 рік

ко і Михайло Грушевський біля витоків української державності”. Програма недільної школи розроблятиметься спільно з ученими АПН України для того, щоб у майбутньому запропонувати її для всієї української діаспори в Росії. Розпочався також новий навчальний рік на курсах української мови, що давно працюють у Центрі. 9 жовтня на нашій сцені з великим успіхом виступив знаний у всьому світі художній колектив — Київський юнацький хор “Щедрик” під керівництвом Маріанни Сабліної. Цей дитячий колектив гастролював у багатьох країнах світу, був удостоєний співати під час аудієнції у Папи Римського Івана Павла ІІ, а незадовго до приїзду в Культурний центр хор узяв участь у недільній молитві “Ангел Господній” у літній резиденції Папи Римського Бенедикта ХVІ. 19 жовтня — концерт фортепіанної класичної музики. Твори Л. Бетховена, Ф. Шуберта і Р. Шумана виконував лауреат міжнародних конкурсів Михайло Мішин. Великий інтерес викликала презентація книги “Убієнним синам України. Сандормох”, що вийшла цього року в Петрозаводську. Упорядниця книги, голова Карельської республіканської громадської організації “Товариство української культури” Лариса Скрипникова розповіла, що в урочищі Сандормох поблизу міста Медвєжегорськ на місці страти 1937 року в’язнів-українців у серпні цього року було відкрито національний пам’ятний знак — кам’яний хрест. Відомий російський правозахисник, президент Академії соціально-правового захисту Юрій Дмитрієв познайомив присутніх з унікальними документами про масові поховання репресованих. Український поет із Москви Віталій Крикуненко прочитав свою поему “Сандормох”, написану після відвідин урочища. 27 жовтня, після завершення презентації дивовижних гобеленів Людмили Жоголь, ми, разом із Херсонським земляцтвом, відкрили в Центрі унікальну виставку художньої фотографії Василя Климова “Асканія-Нова — земля заповідна”. Відбулася також презентація його однойменної книги, в якій розповідається про історію створення зоологічного парку, ботанічного саду, про живі скарби заповідного степу. Художні фотографії Василя Климова не тільки відтворюють неповторну красу флори й фауни таврійського раю, а й закликають до збереження всього сущого на нашій планеті. У Центрі відкрито експозицію нових українських книг. До речі, серед наукових видань чільне місце займає фундаментальна монографія академіка Івана Кураса “Етнополітологія. Перші кроки становлення”. Іван Федорович відвідував Культурний центр України в Москві й постійно співпрацював із нами, був ініціатором проекту “Діалог”, присвяченому українсько-російським науковим зв’язкам. Світла пам’ять про відомого вченого й прекрасну людину залишиться в нашому колективі. Традиційно демонструвалися відеопрограми, зокрема до Дня українського козацтва пройшов художній фільм “Козак Мамай” (сценарій і постановка Олеся Саніна). Із цікавістю глядачі сприйняли новий документальний фільм “Між Гітлером і Сталіним” режисера Святослава Новицького, знятий Українсько-Канадським дослідно-документальним центром. 25 жовтня відбувся черговий Український музичний салон. Культурний центр розширює свою участь у наукових конференціях, у тому числі міжнародних. Цього місяця заступник начальника відділу інформації і діаспори Людмила Мельник виступила на Міжнародній конференції в Києві “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” з повідомленням “Українська мова в діаспорі на прикладі Російської Федерації”. Окремо скажу про участь автора цих рядків у Міжнародній науковій конференції “Андрій Бєлий у світі, що змінюється”, яка переконливо демонструє розмаїття наших наукових і культурних зв’язків у Москві. Конференція була проведена Комітетом з культури м. Москви, Державним музеєм О. С. Пушкіна, Меморіальною квартирою Андрія Бєлого за участю Державного літературного музею, Російського державного архіву літератури і мистецтва, Культурного центру України в Москві. У конференції взяли участь учені з Італії, Великобританії, Німеччини, США, Швеції, Швейцарії, Фінляндії, Японії. Моя доповідь на пленарному засіданні цієї конференції називалася: “Михайло Грушевський: “Я оснувався в Москві, Арбат, 55”. Річ у тім, що царський засланець Михайло Грушевський у вересні 1916 року—березні 1917 року мешкав на Арбаті, в будинку, де народився і чверть століття жив Андрій Бєлий. Ще на початку цього року ми створили в експозиції Меморіальної квартири Андрія Бєлого окремий стенд про Грушевського, який отримав високу оцінку академіка Миколи Жулинського. Втім, виголошена на конференції доповідь друкується в цьому числі “Слова Просвіти”. У такому напруженому ритмі працює Український дім у Москві. z Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук говорить Горький, то вони перенесуть мені те, що Ви скажете...” Потрібно ще встановити, кому з сусідів належав цей телефон. Грушевський згадував, що Горький “дуже симпатично означив свою позицію до українства... таким чином... зустріч наша була справді дружньою”. Грушевський і Горький домовилися тоді про створення спільного наукового збірника “Україна і Москва у їхньому духовному житті”, підготовка якого була перервана революцією. Упевнений, що такий збірник потрібно всетаки видати в наш час на рівні сучасних знань. При цьому виразні ознаки спілкування російської та української духовності варто сьогодні розкривати не лише в очевидних хрестоматійних сюжетах, а й в історичних ремінісценціях, віртуальних переплетіннях доль, порівняннях українських і російських інтересів у вивченні духовного життя і т. ін. Скажімо, Андрій Бєлий досліджував поетику Миколи Гоголя, про українського й російського генія писав і Михайло Грушевський. До того ж, він вивчав творчість Л. Толстого, А. Чехова... Однак ці дослідження маловідомі не лише в Росії, а й в Україні. Для їхньої популяризації потрібні спільні зусилля вчених обох країн. Перехрещення Андрія Бєлого і Михайла Грушевського на Арбаті було суто віртуальним. Вони не були знайомі, у їхніх творах не знайдеш взаємного згадування. Михайло Грушевський був далекий від символізму та від діячів “срібного віку”. В свою чергу, те, що було для Грушевського сенсом життя і горизонтом історичної науки, у Бєлого зустрічається тільки красивою метафорою в “Симфонії (2-й драматичній)”: “На горизонті рум’янилася хмара: ніби чубатий запорожець завмер у танці з задертою до неба ногою”. Між іншим, упевнений, цей зникаючий образ сподобався б великому українському історику. Цікавий факт. Коли в березні 1917 року Михайла Грушевського було обрано в Києві головою Української Центральної Ради, він іще чотири дні жив у Москві. З будинку № 55 Грушевський вийшов 11 березня 1917 року на Арбат і вирушив на Брянський (Київський) вокзал. Вирушив у історичне безсмертя. Михайло Грушевський був арбатцем недовго. Але й немало для такої великої постаті, як він. У всякому разі, цілком достатньо, щоб увійти в історію будинку № 55 на Арбаті. Тому встановлення меморіальної дошки на його честь могло б стати особливим проявом поваги російської держави до держави української. А ще це було б у традиціях Старого Арбату, що ввібрав у себе все краще з історичної спадщини світової культури. Згадаймо загадкові слова Андрія Бєлого: “Історія світу: Арбат”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин