Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Україна: Арбат, 9 · с. 7сторінка оригіналу ↗

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ: «Я ОСНУВАВСЯ В МОСКВІ, АРБАТ, 55»

Слово Просвіти, №44 за 2005 рік

Виступ генерального директора Культурного центру України в Москві Володимира Мельниченка на Міжнародній науковій конференції “Андрей Белый в изменяющемся мире” (Москва, 26 жовтня 2005 р.) ультурний центр України знаходиться на Старому Арбаті, 9, за кілька сотень метрів від Меморіальної квартири Андрія Бєлого, тобто, кажучи його словами, “у межах арбатського світу”. Не сумніваюся, що арбатство, розчинене в крові, незримо присутнє на вашому науковому форумі й робить його особливо привабливим і неповторним, відкритим для найнесподіваніших тем і виступів. У всякому разі, можу вас запевнити, що нинішня наукова конференція вперше об’єднує два великих і, здавалося б, несумісних імені — Андрія Бєлого та Михайла Грушевського — видатного українського історика й літературознавця, академіка, громадського й політичного діяча, батька української державності, першого президента України. Для цього є вагомий привід. Восени 1916 року, перебуваючи в царському засланні, Михайло Сергійович Грушевський завдяки клопотанню Російської академії наук переїхав із Казані в Москву й оселився на Арбаті. До речі, першим у Росії написав про це видатний арбатознавець Сигурд Оттович Шмідт, який щойно вітав нашу конференцію. В одному з листів Грушевський повідомляв: “Я осів у Москві, Арбат, 55, кв. 8 (ріг Дєнєжного)”. За десять літ до цього з квартири № 7 в будинку Рахманова з’їхав Андрій Бєлий. У нього читаємо: “Пам’ятається колишній Арбат: Арбат минулого... біля Дєнєжного — будинок Рахманова... У ньому народився; у ньому двадцять шість літ проживав”. Ми маємо можливість заторкнути цю тему завдяки дружнім творчим зв’язкам між Культурним центром України та Меморіальною квартирою Андрія Бєлого, Державним музеєм О. С. Пушкіна. Отож із 11 вересня 1916 року по 11 березня 1917 року, тобто рівно півроку, Михайло Грушевський, незважаючи на гласний нагляд поліції, проводив у Москві велику наукову, видавничу та громадську роботу, писав знамениту “Історію України-Руси”, переступив рубіж свого 50-ліття. Він залишив маловідомі спогади про будинок № 55 і старовинну вулицю, яку назвав “одною з великих московських артерій”. Перш за все, Грушевський помітив духовну адресу будинку Рахманова: “На розі “Дєнєжного переулка”, між двома церквами...” Про які храми йшлося? Найближчою до будинку була церква Життєдайної Трійці на перетині Арбату і Дєнєжного. Про неї писав Андрій Бєлий: “Тут і Троїце- Арбатська церква з церковним двором, навіть садком, витягнутим доріжкою в Дєнєжний...” Друга церква — Миколи у Плотниках — стояла на Арбаті за сотню кроків від будинку № 55. Її золоті куполи закарбовані в хрестоматійно відомій картині Василя Полєнова “Московський дворик”. До речі, духовними домінантами Арбату були тоді три церкви святого Миколи — Миколи в Плотниках, Миколи на Пісках і Миколи Явленого. Не випадково Бєлий писав: “Сам Арбат — що, коли не Миколина вулиця?” Давно прийшов час глибше вникнути в ці слова видатного арбатця, котрий і ввів в історичний ужиток ці поняття — “арбатець” і “арбатці”. Бєлий розглядав Арбат не тільки як географічний, а й як культурний, духовний простір, назавжди зафіксував терміни “арбатський світ” і “старий Арбат”. Усі Миколині церкви були безжально зруйновані на початку 30-х років минулого століття, і це ознаменувало крах Старого Арбату. Грушевський чітко називав свою адресу: вулиця Арбат, 55. Однак у всіх поліцейських документах записано: “Грушевський проживав у домі № 32 по Дєнєжному провулку”. Ця адреса також узята не зі стелі. Саме під цим номером будинок офіційно числився у Пречистенській частині міста. Між іншим, і зараз, коли йдеш по Арбату від Смоленської площі, то бачиш майже поряд, але по різні боки будинку дві таблички: “Арбат, 55” і “Дєнєжний, 32”. До речі, архіви свідчать, що вкінці ХІХ століття будинок Рахманова мав № 65 по вулиці Арбат і № 40 по Дєнєжному провулку, а на рубежі століть будинок числився під № 40 по обидва боки. Нинішню нумерацію введено на початку 1914 року. В цей час у будинку мешкало ще дві сім’ї, згадувані Бєлим: Вигодчикови та Соловйови, а також Бугайови. Михайло Грушевський залишив опис квартири № 8, у якій винаймав дві кімнати: “З вузенького коридорчика двері вели у просторий кабінет із двома вікнами, з нього двері до другої кімнати, яка не мала окремого виходу до коридору; я мешкав у кабінеті, який служив заразом нашою їдальнею, Марія Сильвестрівна з Кулюнею в другій кімнаті... Помешкання, таким чином, було доволі можливе — особливо як здоров’я і погода давали змогу ходити на обід і за провіантом...” За словами Грушевського, “сім’я годувалась дуже лихо”, тому в грудні 1916 року він відправив дружину і доньку в Київ, а сам про переїзд Відкриття меморіальної дошки М. Грушевському 22 серпня 2003 р. до Москви написав у листі до Петра Стебницького: “Усе-таки зміна на краще, хоч боком з скоком вийшла ся переміна...” Цікаво, що з вікна свого кабінету Грушевський закарбував Арбат воєнного лихоліття нарівні з відомими письменниками Борисом Зайцевим і Михайлом Осоргіним. У Зайцева: “І йдуть полки униз по Арбату, на Дорогомилово, а повертаються у вагонах санітарних...” Грушевський, у свою чергу, писав про “неустанний рух військ, що їх відправляли на фронт, і транспорти ранених і інвалідів, котрих привозили з фронту”. У Москві Михайло Грушевський вів обширне листування, зокрема з Федором Коршем, Сергієм Єфремовим, Олександром Олесем, Олександром Керенським, Максимом Горьким... В Архіві Горького Інституту світової літератури імені О. М. Горького Російської академії наук зберігаються п’ять листів Грушевського, написані вченим безпосередньо з Арбату. Навіть у цьому академічному інституті не знали, що в листопаді 1916 року Горький відвідав Грушевського в Москві, на Арбаті, 55. Із цього приводу Грушевський писав Горькому в жовтні 1916 року: “Надзвичайно радий буду побачити Вас, Олексію Максимовичу... Телефона у мене в квартирі, звичайно, немає... Якщо незручно буде мені дати знати листом, то скажіть по телефону 2-01-04, де мої сусіди неподалік. І якщо Ви скажете, що

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин