З блокнота письменника · с. 10сторінка оригіналу ↗
ДЕНЬ ЛЮДСЬКОЇ ЕРИ
Слово Просвіти, №44 за 2005 рік
К о р т е з: Інколи я — хробак сумнівів. Я — профан, я неук, я сумнівна особистість, я звихнена людинка, я іно+ ді — невільник власних жаг, я іноді — закоханий осел. Люблю рапіри і фрески Веронезе. Моя вітчизна — увесь світ. Я спав під мостами Парижа, я куняв на площі Рос+ сіо в Ліссабоні. Я грав на собачих перегонах в Істамбулі. Все це жалісливо, до сліз. А л ь ф а р а: Усе ж ви скидаєтесь на тигра. Юрій Косач, “Кортез і Безталанна” (1956)
тою — магія (чортовиння?) талановитого слова. Поціновуючи світоглядні засади творчості Косача, маємо говорити про розмежування українофільства і українства. Засновники українофільства (Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ’яненко) обстоювали самобутність української мови, літератури, культури та історії. Костомаров підкреслював особливості українського характеру — романтизм, поетичність, ліризм, глибоку релігійність. Шевченко і Куліш (найвидатніші постаті Кирило-Мефодіївського братства) українофільство поєднували зі слов’янофільством за умов рівноправності всіх слов’янських народів, об’єднання їх у федерації, вільній від “старшобратського” батога. Покоління Франка і Лесі Українки закликало відмовитися від самого імені “українофіли” і називатися просто УК- РАЇНЦЯМИ, прокламуючи глибоке — а тому плідне — об’єднання інтелігенції з народом. Зрештою, розвиток цієї проблеми від українофільства до доконаного українства (а відтак європеїзму) можемо прослідкувати за трьома генераціями родини Косачів-Драгоманових: мати (Олена Пчілка), донька (Леся Українка), онук (Юрій Косач). На першому з’їзді Мистецького Українського Руху (МУРу) гонористий “онук” — один із фундаторів цього цей твір як “інтелектуальну прозу”, “психологічний реалізм із романтичним забарвленням”, критики кажуть правду, але не всю. Додамо посилання на “екзистенціальні мотиви”… І що? Зрештою я зробив відкриття (принаймні для себе): екзистенціалізм з усіма його відгалуженнями закорінений в “Еклезіасті”, а “Енея” написав романтик, який — спочатку прочитавши, а після переживши “Еклезіаст” у душі, — романтиком і лишився попри те, що знає ціну марноті марнот. І не кажіть, що романтизм і печаль не є сумісними, бо їхня нерозривність (незбагненна ні на логічному, ні на почуттєвому поверхах свідомості) творить те, що так пісно називається “феномен людини”. Якщо хочете, додатково можемо послатися на двоєдиність Танатоса (смерті-спокою) і Ероса (спраги-кохання); на марґінесах цієї супряжі блукають архаїчне декадентство і дебільний постмодернізм. Словом, не читайте Косача, якщо вам не подобається Стендаль.
МАНГАТТАНСЬКІ НОЧІ
У 1971-му виповнилося 100 років від дня народження Лесі Українки. Разом зі своїм другом Г. Макарчуком (пухом йому земля) за творами поетки я написав сценарій “Сім струн” для літературного театру “Слово”, який узяла під кри-
(роман “Чортівська скеля”, Н.-Й., 1988). Посилання на ім’я художника відсутнє; йдеться або про автопортрет (пан Юрій пробував себе у малярстві), або, скажімо, про роботу художника-заробітчанина десь на Монмартрі. Сидимо на репетиції. Режисер і актори, як завжди, навзаєм один одним незадоволені, а під кріслами бігають здоровецькі пацюки. Святе ім’я — Леся Українка, святе місце — театр, а вони — бігають… Пошепки починаю розмову про вірші пана Юрія. Назагал не справили на мене великого враження, але тихенько декламую чотири рядки — з таким задоволенням, із яким сьогодні їх пишу: “Злиняли трави. Жінка, наче крига,// Срібліла з ґанку. Шлях по) плив.//Арктичний пес і ластився, і скиглив,//І дім стояв пустельний серед злив”. Косач утішений. “Вам траплялося бувати в Європі?” — обережно запитав він. “У Німеччині… Ну, НДР”. Я розповів, як на вулиці в Дрездені попросив у статечного німця припалити цигарку: той вийняв із гаманця якісь пфеніги і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
