Тема для медитації · с. 11сторінка оригіналу ↗
* * *
Слово Просвіти, №44 за 2005 рік
З’ятряться очі на гірке сузір’я, Завіє попіл стежечку круту.
Чи ти себе впізнаєш по перерві, Як доля воскресатиме німа? Усе святе гойдається на нерві, Який от0от порветься, а трима.
Лиши собі пекельну хуртовину І як останній, як найтяжчий гріх, — Ту стежечку круту і не єдину, Якою ти до матері не встиг.
Павло ГІРНИК
Долинув голос матері. Здалека. Із пам’яті — з непам’яті сливе, де обрієм відлуння грозове поніс у даль захмарену лелека. Там сонце ще не сходило чи, може, я стратив день, збудившись аж на присмерк. І світ, неначе явлений крізь призму душі живої, був на вітер схожий. У вітрі — мить, і океану глиб, і диво заколисаної тиші. То мамин голос — від снігів біліший, ліпив мене з відлунь космічних діб.
Микола ТКАЧ
КРИК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
