Інформаційний простір · с. 12сторінка оригіналу ↗
Читачі “Слова Просвіти”, звичайно ж, помітили відсутність на наших шпальтах імені одного з провідних журналістів видання — Євгена Івановича ҐОЛИБАРДА. Де він, що робить? Про це — в матеріалі Віталія Карпенка.
Слово Просвіти, №44 за 2005 рік
Розповідати про Євгена Ґолибарда і легко, і непросто. Легко, бо його публікації завжди визначає чітка національно-патріотична позиція та стилістика — гарячковість молодого лектора, критично і зазвичай категорично налаштованого проти будь-якої неправди і несправедливості. Непросто, бо його писане, подекуди різке, навіть драстичне слово спирається на досвід літньої, мудрої й досвідченої людини, яка не лише має кілька освіт і природжений дар аналітика, а й пройшла складні світоглядно-психологічні випробування. У шкільні роки його переконання формувалися в атмосфері страху сталінської доби, коли дорослі остерігали один одного: “Стіни мають вуха!”, а потім — у шахтах Донбасу та на будовах Норильська, поряд із українцями, висланими на тяжкі роботи за зв’язки з ОУН-УПА. П’ятнадцятирічним починав із катання вагонеток по штреку вручну, пізніше — гірничий майстер, провідний інженер лабораторії економічних досліджень у гірничодобувній промисловості, головний конструктор проекту в машинобудуванні, керівник науково-виробничої фірми, яку сам створив, заступник головного редактора шанованої української газети. А водночас — викладач функціонально-вартісного аналізу та творчих методів пошуку ідей і рішень, учитель польської мови, перекладач, автор понад двох тисяч публікацій у багатьох періодичних виданнях, книжок з економіки та організації бізнесу, прози, поезій. Пригадую першу нашу зустріч. До мене в кабінет — я тоді редагував популярну на ті часи газету “Вечірній Київ” — зайшов невисокий, худорлявий, скромний чоловік. Нічим особливим не привернув уваги: до мене часто заходили різні люди з найрізноманітнішими проблемами. Навіть тоді, коли він назвався і спокійно сказав: “Хочу у вас працювати. На будь-якій зарплатні”. Такі прохання теж не були рідкістю. Зацікавився я цим чоловіком, коли з’ясував, що він знається на економіці (ця тематика була у нас на той час ахіллесовою п’ятою) та що останнє місце його роботи — газета “Киевские ведомости”. Я відразу запитав, чому він пішов із газети, оскільки “Ведомости” були нашим антиподом, засновані небезвідомим Сергієм Кичигіним, якого ми свого часу пригріли. І, власне, засновані на противагу “Вечірньому Києву”. Як показали наступні його дії, не без потаємної надії знищити “Вечірку”. Тим більше що Кичигін переманив великими зарплатами дюжину наших журналістів. Але про Кичигіна, нинішнього власника одіозної газети “2000”, який відверто підігрував кучмізмові і позбавив Радіо “Свобода” можливості вести передачі на частоті FM- діапазону, на яку він отримав ліцензію, — то окрема мова. На моє запитання відвідувач так само спокійно відповів: “За власним бажанням. Моральний клімат не підійшов”. Спочатку здалося, що, знаючи про наші непрості взаємини з “украінской газєтой для чітающіх на русском язикє”, чоловік підігрує редакторові “Вечірнього Києва”. Я запитав, чому він вирішив звернутися саме до нас. “Позиція “Вечірнього Києва” мені імпонує”, — була відповідь. Щось викликало довіру в поведінці відвідувача, у манері триматися без найменшої тіні запобігання, з гідністю. Зрештою, я нічим не ризикував, запропонувавши йому скромну посаду кореспондента у відділі економіки з місячним випробувальним терміном. І не помилився. Незважаючи на певне насторожене приглядання “вечірківців-старожилів”, із яким у будь-якому колективі зустрічають новачків, Євген досить швидко освоївся і показав себе з найкращого боку. Він був ініціативним, умів “схопити” тему і розкрити її, писав швидко і легко, принаймні своєчасно здавав матеріал, не обминав гострих кутів. Мав манеру вітатися: “Я вас вітаю і поздоровляю”. Якось я запитав: “Вітаю” — зрозуміло, а з чим поздоровляєте?” — “З тим, що настав новий день, і що ми живі-здорові”. Та при всьому цьому у принципових дискусіях, які дуже часто виникали на редакційних літучках і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
