Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Інформаційний простір · с. 12сторінка оригіналу ↗

ВРОЖАЙНА НИВА ЖУРНАЛІСТСЬКА…

Слово Просвіти, №44 за 2005 рік

планівках, Євген твердо відстоював свою позицію, хоча б хто був його опонентом. Чи не найбільше неприйняття викликали його пропольські статті, які були його наскрізною темою. Власне, ідея дружби двох народів, поглиблення міждержавних, економічних, громадських зв’язків сприймалася нормально. А от порівняння реалій українських і польських із різкою критикою перших і явним захопленням другими дехто в редакції сприймав, по-перше, як приниження нашого, національного, а по-друге, як непомірне вихваляння чужоземного. Як головний редактор, я іноді намагався пом’якшити категоричні судження Ґолибарда, щоразу пояснюючи і вмотивовуючи свою правку, і здебільшого вдавалося автора переконати в її слушності. Невзабарі Євген очолив відділ економіки. Із багатьох позицій, особливо з питань національного державотворення, ми були однодумцями. У редакції вдалося створити демократичну, дружню й невимушену атмосферу. Практично не було нашіптувань, кулуарних збурень: кожен міг безборонно висловити власну позицію і відстоювати її публічно, навіть якщо вона не збігалася з поглядами редакторату. Тому гострі дискусії спалахували часто, але вони майже не позначалися на міжособистісних взаєминах. Усіх об’єднувала газета, те, що вона була вільна і незалежна, принципові питання вирішувалися журналістською громадою. Тож коли газета втратила фінансову самостійність, я не міг залишатися біля її керма: за десять років незалежності я втратив здатність танцювати під чужу дудку. Услід за мною залишили редакцію ті журналісти, для яких незалежність була понад усе, серед них і Євген Ґолибард. Сталося так, що шляхи наші знову перетнулися — тепер на шпальтах “Слова Просвіти”: він як штатний працівник, згодом заступник головного редактора, я як позаштатний автор цієї газети. Його матеріали у “СП” так само були позначені оригінальністю думки, несподіваністю теми, патріотичним спрямуванням. Але цей бік його журналістської творчості передплатники і читачі “Слова Просвіти” добре знають. Я ж хочу звернути увагу на деякі моменти його життя і світобачення, що залишалися поза газетними шпальтами. Передусім — активна життєва позиція, невгамовність характеру. Працюючи в газеті, він знаходив час для реалізації його ж цікавої ідеї: вести на Українському Радіо оригінальну двомовну українсько-польську авторську програму “По-сусідськи”. Попри те, що час його був ущерть заповнений справами, він знаходив час для навчання: у Києві, Москві, Любліні, Кракові, Варшаві. А ще — співав у парафіяльному хорі костьолу Св. Миколая: Євген — глибоко віруюча людина, римо-католик. Та чи не найбільше його захоплення, його втіха — книгописання. Редакційна практика, зустрічі з цікавими людьми, вироблена роками спостережливість стимулювали цю його здатність. Деякі його книги були видані у відомій серії “Бібліотечка “Вечірнього Києва”. Серед найбільш відомих творів варто назвати такі: “Щоб думати і чинити правильно. Технологія системного мислення” (1998), “Джерела мудрості. Поезії” (2000), переклад книги Е. Станєка “Піклуючись про совість” (2003), книга публіцистики “По-сусідськи. Польський вектор” (2005), нарешті, найсвіжіша праця — суспільствознавча збірка роздумів “Бог і ми” (2005). Провідна лінія творів Євгена Ґолибарда — прагнення автора заохотити українського читача до самоповаги, до підведення з колін, розвитку свідомості й національно-патріотичних переконань, унезалежнення від плюндруючого, деморалізуючого, підступного впливу Москви, яка завжди сприймала і продовжує сприймати Україну як колонію. У справі відновлення історичної справедливості, встановлення справжньої незалежності й побудови міцної та багатої Держави Українців автор пропонує використовувати величезний польський досвід. Варто хоча б побіжно зупинитися на двох останніх книжках Євгена Ґолибарда, що їх можна визначити як літературу факту; цей жанр нині на Заході дуже популярний. “По-сусідськи. Польський вектор” — це репортажна розповідь про роль і наслідки використання національної ідеї в Україні та Польщі впродовж динамічних 1989— 2004 рр. Суть книги розкривається в підзаголовку: “Суспільно-економічні порівняння на тлі української нерішучості, непевності й невизначеності”. Порівняти є з чим: стартувавши з гірших посткомуністичних позицій і ресурсних можливостей на початку 90-х років майже одночасно з Україною, Польща нині має втричі більший, ніж Україна, державний бюджет, стабільний приріст населення, демократичний устрій із прерогативою прав титульної нації, є членом НАТО і ЄС. Громадяни Польщі за доходами поступово виходять на середньоєвропейський рівень, тоді як багатюща Україна посідає 84 місце у світовому рейтингу рівня добробуту її громадян і одне з перших місць за рівнем корумпованості. Живою мовою очевидця автор подає свої журналістські розповіді переважно у формі дорожніх нотаток і замальовок із численними побутовими подробицями, узагаль-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин