Кінозал · с. 14сторінка оригіналу ↗
КІНОІСТОРІЇ ВІД ПОЛАНСЬКОГО
Слово Просвіти, №44 за 2005 рік
Фото з газети ”Кіно-Коло”
риємно, що у великого кіномайстра зі світовим ім’ям не спостерігалося жодних ознак зіркової вередливості: прес-конференція почалася майже вчасно, режисер терпляче позував численним фотокорам і операторам, які обступили його так щільно, що Поланського просто не було видно. Йому важко дати 72 роки — складається враження, що в ньому й досі залишається щось невловимо дитяче, був скромним, небагатослівним. Журналісти зустріли режисера оплесками, на що він зауважив, що досі представники преси йому ніколи не аплодували. Єдина примха, яку дозволив собі Поланський, — змінити перекладача, оскільки виявилося, що режисер дуже добре розуміє російську мову, тож вимагав точного аж до буквальності перекладу своїх слів. Ясна річ, головним чином йшлося про останній фільм “Олівер Твіст”. За словами Поланського, багато аспектів у фільмі пов’язані з тим, що йому довелося пережити в дитинстві (адже він на собі відчув усі жахи Другої світової війни). Вікова аудиторія — від 9 до 99 років (хоча мені цей фільм зовсім не здається дитячим — у ньому вистачає досить жорстких моментів). Поланський розказав, що особисто йому подобається, як Діккенс розповідає історії, тож він просто переказав сюжет засобами кіно. Ще дуже давно режисер думав про те, що, можливо, йому вдас-
ПОЧЕСНИЙ ГІСТЬ ться екранізувати якусь книжку цього англійського романіста. Взагалі ж Поланський прагнув показати щось відмінне від того, що звикли сьогодні дивитися, тому в фільмі немає ніяких супермодних спецефектів. Увесь акторський склад фільму — виключно з Великої Британії (мабуть, данина поваги письменнику). Режисер зауважив, що дуже легко працювалося з дітьми (адже в фільмі крім Олівера Твіста ще багато дитячих образів). До того ж, епізодичну роль зіграла маленька донька Поланського. А спонукав режисера зняти “Олівера Твіста” його маленький син, який, подивившись попередній фільм Поланського “Піаніст”, сказав, що йому більше подобається “Людина-павук”. Тож режисер вирішив зняти фільм, який сподобається дітям і одночасно дасть їм поживу для роздумів. Крім того, Роман Поланський поділився спогадами про свою першу роль (ще в дитинстві) у театральній студії у виставі... “Син полку”. А найбільш особистісним для нього є оскароносний фільм “Піаніст”, оскільки його події (Друга світова війна) тісно пов’язані з життям Поланського. Шаленим бажанням режисера 15 років тому було зняти “Майстра і Маргариту”, але студія закрила цей проект, вирішивши, що він не матиме комерційного попиту. На запитання про суть його кінотворів Поланський відповів, що у своїх фільмах він досліджує взаємодію між добром і злом, оскільки між ними немає чіткого кордону, і намагається показати, що не існує людей винятково добрих чи винятково злих. А найголовніше у кіно, на думку Романа Поланського, — це вміння розповісти історію.
Гоффман зазначив, що всі події він перевіряв не менше ніж у п’яти (а той більше) джерелах, крім того, наукові консультанти фільму — переважно українські історики. Зйомки велися у багатьох містах України, у їхніх музеях і святинях. Зрозуміло, що факти і події показані крізь призму авторського бачення, і цілком об’єктивним фільм бути не може, як не може таким бути будь-який твір мистецтва. Та як на мене, це один із найпатріотичніших фільмів про Україну (отакий парадокс!). Бо наявне підкреслення давності культурного
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
