Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подорожні нотатки · с. 16сторінка оригіналу ↗

СКОРІШЕ, КОЛИ Б СКОРІШЕ ДО ЯГОТИНА!

Слово Просвіти, №44 за 2005 рік

z Ольга СТРАШЕНКО, член НСПУ, лауреат премії імені Василя Симоненка Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф - р е д а к т о р Павло МОВЧАН Г о л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА Ярема ГОЯН Павло МОВЧАН Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК Заступник головного редактора Марія ЛИТВИН 270-55-57 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс) Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК 278-63-69 Відділ мови Олександра ТКАЧ 270-55-57 Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270-55-57 Відділ просвітянської роботи Ольга СКРИПКІНА 279-49-47 Спеціальний кореспондент Радміла КОРЖ 279-39-55 Літературний редактор Тамара МАРТ 279-49-47 Відділ коректури Тетяна МИХАЙЛЕНКО Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10-Б, м. Київ, 01001 E-mail: slovo_prosvity@ukr.net http:// slovo.prosvita.com.ua І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301244 Загальний наклад — 38500 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,29 грн. на 3 місяці — 9,59 грн. на 1 рік — 37,86 грн. ря Олександра Вороного”, “Станція Яготин у 1943 році”, “Катерина Білокур”… Я попросила розповісти мені дещо з особистої біографії засновника цього музею, і завідувачка Світлана Ковальчук повідала: “Олександр Степанович Непорожній за фахом був викладачем української мови та літератури, його дружина Катерина Прокопівна, теж просвітниця, учителька математики, у них зросло двоє дочок: Надія (старша) та Галина (молодша, яка нині мешкає в Києві)”. Завершує експозицію в музею виставка сучасних яготинських товарів, радує широкий вибір молочних продуктів. Хоча, як ми помітили, в крамницях цілюще молоко переважають пляшки з горілкою. І як не згадати рядок із вірша “Баришівка” Миколи Зерова: “А в неділю — морем! — самогон... героїчний розмір і епічний тон!” (1920 р.) Ходячи по місту, помічаєш, як наполегливо трудящі Яготина виборюють місце під сонцем Незалежності. Що й казати, тут багато нерозв’язаних соціальних проблем, і на них не треба заплющувати очі… Уже як поверталися назад, до вагона електрички втеребився підпилий гармоніст, розтяг- Супоєм”, Є. Лазарєв. “Шлях на Яготин”, різні фотокопії, наприклад — Марини Псьол “Варвара Рєпніна”. “Музей Тараса Шевченка” — ще одна перлина Яготина. Нам назустріч вийшла Любов Степанівна Галалюк, і сказала: “У нас якраз іде облаштування нової експозиції яготинського художника Григорія Яворського. Але ви все одно проходьте!..” А далі розповіла мені, що це художник-подвижник. Він учасник Сталінградської битви, та, незважаючи на свої 82 роки, невтомний і завзятий: і картини пише, і порядкує на пасіці, і співає в хорі. А раніше очолював добровільне товариство охорони пам’яток культури. Серед його картин (а більшість іще не розвішана) запам’яталися: “Птахи”, “Птахи і блискавка”. Йдемо музеєм Кобзаря, скрізь відчувається ефект його присутності. Світлі зали, високі стіни, а на них — неповторні роботи Шевченкового пензля; а ось — ліжко і дзеркало... Тут, у цій кімнаті, поет жив і священнодіяв. Він тоді ще був молодий, замріяний, коханий княгинею... Не покидає відчуття, що все це — знайомі місця. Так, про них ми вчили в школах та в інститутах. Любов Галалюк тихо читає свої вірші з Шевченкового циклу: В самоті, на засланні на Вкраїну в думах линув і роками йшов у сні, з Рєпніною в Яготині. Зберіга твої сліди ось картинна галерея, а гостей веде сюди твого імені алея... Заплющиш очі й уявляєш оті яготинські зустрічі, послані небесами. А ще — юрби нинішніх шанувальників, які час від часу збираються біля цих духмяних айстр і чорнобривців, митців, які виходять на сцену просто неба, а вгорі — викарбувані Кобзареві слова, написані ним 7 березня 1850 року в Оренбурзі: “Всі дні мого перебування колись у Яготині є і будуть для мене як ряд прекрасних спогадів”. Тут усе дихає Вічністю й Поезією. Тут править Натхнення, а вдалині срібними струминами виблискує Супій. Будинок культури з його гуртками й ошатною бібліотекою. Дбайливі книжкові виставки: “Шевченко та Яготин”, “Ні, ти не знаєш добре України, якщо в Яготині ти не бував!” та “Не будь байдужим! Зробимо Україну українською” (Назустріч акції). “От тільки б більше нам присилали книг, — говорить методист Любов Семенівна Коновал- Чорненька, — а то примушують списувати видання минулих літ, як застарілі, а нових обмаль. Так можуть розтанути наші фонди”. Повертаємося до Історичного музею. “Яготинська колекція пишається своєю князівською та козацькою минувшиною, а також висвітлює сторінки новітнього часу, — говорить завідувачка музею Світлана Ковальчук. — Зверніть увагу, що в нас майже в кожній залі представлені полотна Миколи Панасовича Малинки”. Микола Малинка й Олександр Непорожній (1921—1998) — приклад співпраці двох мистецьких подвижників. Спочатку цей “Історичний музей” працював на добровільних засадах, а вже потім став державним. Як розповідає екскурсовод, Микола Малинка і Олександр Непорожній часто сходились удвох, і Олександр Степанович розповідав художнику про свої нові задуми, радився, як краще організувати той чи інший зал. І яготинський художник, окрилений ідеєю свого соратника, малював картини: “Тарас Шевченко серед селян Яготина”, “Ділять панську землю”, “Стародавній гетьманський шлях”, “Арешт ліка- Пам’ятник Тарасові Шевченку в Яготині це так думала я, сидячи в електричці, а обабіч залізничної колії вирували осінні барви. Їхала я, щоб пройти Шевченковими стежками, а також подивитися, як ведеться нинішнім нашим просвітникам? Поруч зі мною сидів мій син Сергій і дорогою нагадав, що тут, у Баришівці, в 1920—1923 роках вимушено проживав Микола Зеров. Він переховувався від кістлявої руки голоду, а також від убивчих доносів, які все-таки його спостигли пізніше, в Москві 1935 року. Не врятувало навіть те, що він на замовлення Ф. Асмуса переклав “Поетичне мистецтво” Горація російською мовою. А ось і Яготин, ідемо центральною вулицею Незалежності. Ось погруддя Марії Приймаченко, Миколи Гоголя, Яготинська картинна галерея, де зберігаються художні скарби. Про Катерину Білокур і Яготинський край написано книги, а тут, у картинній галереї, містяться сімдесят дві її картини й ескізи. Наукові співробітники Віра Кольга й Тетяна Катун ведуть нас із зали до зали, у неповторний художній дивосвіт. Не так давно тут побувала іспанська делегація, а також гості з Канади, зі Штатів... Чарують картини І. Їжакевича “Посланці Богдана Хмельницького”, І. Гопкала “Ярмарок у Панфільцях”, Г. Ткаченка “Ненаситець”, скульптури Олександра Скобликова й Івана Білокура (небожа Катерини Білокур). Тут представлений двома портретами Сергій Григор’єв; я з ним зустрічалась у Кончі-Заспі, коли він малював письменницю Оксану Іваненко. Ось вона, ця картина... Тут твори різної тематики, а ще — роботи народних умільців, котрі запам’ятовуються назавжди. Дякую за душевну розповідь, але коли я тисну руки цим чарівницям картинної галереї, долоні в них холодні, бо опалення в кімнатах бажає бути кращим... Так само холодно і в Історичному музеї, але й тут буяє вогнище духовної культури. Завідувачка відділу Світлана Ковальчук проводить нас тисячоліттями: від мамонтів, князівських походів, козацької звитяги й далі крізь полум’я революцій до сучасності. Аж захотілося поїхати на Добраничівську стоянку первіснообщинного ладу, — вона тут неподалік. Варто наголосити, що в Історичному музеї багато експонатів, яких більше не побачиш ніде. Наприклад, “Закон про Тимчасовий Державний устрій України та Грамота до всього українського народу Гетьмана всієї України Павла Скоропадського”. 29 квітня 1918 р., Київ. “Ця грамота дійшла до нас, бо її переховували у стрісі”, — пояснює Світлана Леонідівна. Багато картин краєзнавчої тематики. Ось широке полотно художника Вадима Пріська “Перехід через річку Супій воїнів Володимира Мономаха”. Картина Миколи Малинки “Бій козака Яготинської сотні Йосипа Чергикала з польськими жовнірами”. На ній показано в момент бою козака, який зарубав десять нападників, а одинадцятого відпустив, щоб той сповістив польським забродам про мужність і готовність козацтва боронити українські землі. (“Чергикало” — той, хто по черзі з ворогом бився). Далі — М. Малинка “Козацький курінь вечеряє”, В. Прісько “Козак Яготинської сотні над Садиба Рєпніна-Волконського, освячена Кобзаревою присутністю нув баянні міхи. Заспівав голосом, у якому вчувалася колишня самодіяльність: “Ой чого ти, мамо, рано посивіла, а була ж у тебе золота коса!?” Отак чалапав із вагона в вагон, та все допитувався. Сказати б такому, як він протверезіє: не маєш ти права втрачати людську подобизну. Тут, у Яготині, ходив Тарас! А поруч у вагоні їхали яготинці-будівельники. Поспішали до Києва, бо вдома немає заробітку, а якісь бувалі заробітчани їх навчали: “На тривалий час не вербуйтесь, усе одно зрізають заробітки... Найкраще влаштуватися на два тижні, аби підробити. А потім, після перерви, — знову”. Народ виживає, як може. Є така приказка: “Обізвався Яготин: Ніжин мені побратим!..” Згадалося мені, що з Яготином побраталась і наша київська Дарниця... Час від часу ми обмінюємося делегаціями; яготинці — постійні учасники наших дарницьких ярмарків. Нещодавно вони були в нас на святі 70-річчя Дарницького району в Києві. Тоді для спільної зустрічі я написала вірш, де, зокрема, були такі слова: Земля багата Яготинська — небес омріяна лазур, ізвідки чари українські ввібрали квіти Білокур. Тут Добраничівська стоянка із мідно0бронзових епох... А в час новий армаду танків вів Кравченко до перемог. Бував тут Гоголь і Гребінка, Маркевич тут пісні збирав, що над Супоєм ніжно0дзвінко лилися хвилями октав. Тут Наливайка Северина козацькі билися полки, Шевченко малював картини, лилось безсмертя з0під руки... Скоріше, скоріше до Яготина, хто хоче причаститися до тих нетлінних скарбів! Побачити, як живе й перемагає свої труднації народ, що має незнищенне коріння духовності. У Центральній бібліотеці імені Т. Шевченка (авторка сидить праворуч)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин