“Література є душею народного життя”. М. Костомаров · с. 5сторінка оригіналу ↗
УВІЙТИ В ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ
Слово Просвіти, №44 за 2007 рік
Віктор БАРАНОВ, поет, перекладач, м. Київ
Українсько-молдавські та українсько-румунські літературні взаємини за останнє десятиріччя стали загрозливо прохолодними. Іна те є багато причин. Щонайперше — зруйновано систему книговидання, в якій частка перекладної літератури була значною. Відійшли за вічну межу такі “продуктивні” інтерпретатори румунських і молдавських авторів, як Андрій М’ястківський, Михайло Ткач, Микола Чищевий, Володимир П’янов, Станіслав Семчинський. Зі смертю останнього з них, професора Національного університету ім. Т. Шевченка, в цьому навчальному закладі перестав діяти чи не єдиний в Україні спецкурс із молдорумуністики, що в різні роки підготував цілу низку прекрасних перекладачів. Відтак молодих кадрів просто “не наросло”. Отож якщо згадувати, а що ж у нас вийшло з літератур близьких південно-західних сусідів, то можна назвати хіба дводесятирічної давнини видання вибраних віршів Т. Арґезі, збірку прози М. Емінеску “Зневірений дух”, казки Іона Крянґе, роман О. Марината “Посланці”, антологію сучасної молдавської поезії, збірку віршів для дітей Г. Вієру та ще дещо. Сьогодні в цій царині справу пущено на самоплив; іншими словами — віддано на власну ініціативу окремих літераторів. У Чернівцях Віталій Колодій видав новий переклад поеми “Лучяфер” безсмертного Емінеску та дві-три книжки-білінгви сучасних румунських поетів. Іван Драч представив у “Всесвіті” Нікіту Стенеску, а я там же — Ангела Думбревяну. У журналі “Київ” опубліковано короткі новели Джордже Менюка (Молдова) та Фенуша Нягу (Румунія). Але нова потужна хвиля в обох літературах, що постала останнім часом, у нас практично не відома. Ще гнітючіший вигляд має представлення нашої літератури за Дністром і Прутом. Ще коли жив великий друг і пропагандист України Іон Георгіце, в Кишиневі видали Шевченків “Кобзар”, “Таємну вечерю” Григора Тютюнника, “Фет- Фрумос і Котигорошко” А. М’ястківського. Але помер Георгіце — і справа завмерла. В Румунії, наскільки мені відомо, останньою помітною подією наших взаємин став вихід поетичної антології “80 українських солов’їв” у перекладах Степана Ткачука (на жаль, уже теж небіжчика). Ясна річ, таке становище нормальним назвати неможливо. Де вихід? Один з можливих варіантів якраз і пропонує утворена з ініціативи Національної спілки письменників України Міжнародна Асоціація “Слово без кордонів”. Уже наступного року в Польщі вийде колективна збірка українських поетів і пройде фестиваль нашого слова. Традиційний фестиваль поезії в Македонії 2008 року пройде під знаком України. Очевидно, існує нагальна потреба розширити діапазон видавництва “Етнос”, що видає літературу національних меншин України, і надати йому державну підтримку для видань творів зарубіжної літератури. І, звісно ж, мусимо домогтися відновлення практики обміну студентами з бодай найближчим закордонням. Інакше українська література й далі лишатиметься ta- bula rasa для світового читача. Ами ж з усіх трибун проголошуємо про входження в “європейський дім”! Якщо державні керманичі справді цього бажають, то мусять подбати й про художнє слово: воно у нас і талановите, і сильне, і престижне. Якщо ми наповнимо Статут Асоціації “Слово без кордонів” реальним змістом — діло зрушиться, принаймні я в це вірю беззастережно.
заступник. Голова та його заступник організовують роботу цього колегіального органу, скликають засідання, підписують протоколи рішень Комітету. Канцелярську роботу проводить секретар Комітету. Комітет зобов’язаний упродовж кожного року послідовно й ретельно відстежувати найпомітніші явища вітчизняного літературного процесу (за потреби — із залученням експертів), приймати талановиті твори на розгляд, аналізувати їх та робити виважені фахові висновки. Визначення лауреатів провадиться після дебатів за один тур таємним голосуванням. Засідання Комітету вважається чинним за присутності двох третин його членів. Лауреатом премії стає письменник, який набрав найбільшу кількість голосів під час голосування. Член Комітету також має право висуватися на здобуття цієї премії, але в такому разі він припиняє свою роботу в Комітеті напередодні визначення номінантів й аж до оголошення лауреата року.
Об’єктивність, виняткова чесність і фаховість членів Комітету мусять забезпечити новоствореній премії щонайвищий престиж у літературно-мистецьких колах і серед культурної громадськості України. Склад Комітету 1. Анатолій Дімаров, 2. Леонід Талалай, 3. Володимир Яворівський, 4. Володимир Базилевський, 5. Анатолій Кичинський, 6. Дмитро Кремінь, 7. Олесь Ульяненко, 8. Любов Голота, 9. Михайло Бриних, 10. Володимир Панченко, 11. Наталія Кот (менеджер фонду), 12. Галина Тарасюк, 13. Василь Шкляр (в. о. голови Комітету).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
