Без мови немає нації! · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗
КНИЖКОВИЙ ГОЛОД У РІК УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ
Слово Просвіти, №44 за 2007 рік
Олександер ШОКАЛО
Як відомо, Указом Президента України 2007 рік проголошено Роком української книги. Які реальні результати він дав за минулі десять місяців? Це запитання викликає таку саму іронію, як і минулий Рік українського села… За кількістю книжок на душу населення Україна досі посідає останнє місце в Європі, а за показниками 80-х років ХХ ст. була однією з найбільш читаючих країн (4,5 примірника на одного жителя). За останнє десятиріччя наклади українських книжок зменшилися більш як у 4,5 раза. У 1991—1992 рр. на одного жителя України припадало 2,6—2,5 примірника із загальної кількості книжок і брошур, у 1999 р. цей показник став найнижчий за ціле десятиліття — 0,4 примірника, а нині тримається в межах 1,1 примірника (більшість у цьому показнику складають навчальні видання, методичні й інші посібники, а на масового читача літератури залишається менше 0,5 примірника). Отже, понад половина книжок, які, за статистикою, виходять в Україні, віртуальна, бо їх немає ні в книгарнях, ні в бібліотеках. (Для порівняння: у Росії на одного жителя припадає 5 книжок, у Польщі — 10, у Німеччині — 12). Це означає, що українська нація переживає книжковий голод, а оскільки книжка лишається в нас базовим джерелом духовно-інтелектуальної поживи, то ми переживаємо тотальний інформаційний голод. Штучне, насильницьке позбавлення доступу українського суспільства, передусім сільської його частини, до базових джерел інформації, поглиблюється тим, що нині в Україні й без того лише одна (реальна, а не віртуальна) книжка припадає на п’ять осіб дорослого населення, а дитячих книжок — ще менше. Нарікання на те, що діти мало читають через засилля телевізії, має підставу, але основна причина — відсутність української дитячої книжки. Українські книжки через мізерні наклади й високу собівартість недоступні для переважної більшості українських громадян. Натомість український книжковий ринок більш як на 90 % за назвами й накладами заповнила дешевша на 25-30 % переважно контрабандна книжкова продукція, випущена в Росії. Внаслідок цього з України в Росію щороку вивозять понад 100 млн доларів США. Україномовна книжка від загального накладу книжок і брошур, випущених в Україні, становить близько 60 %, а в бібліотеках україномовні видання становлять менше 40 % фондів. Цю негативну тенденцію посилюють кількісні показники друкованих ЗМІ, де україномовні складають менше 20 %. Російська друкована продукція цілком заполонила ринок України й становить понад 90 %! Поза сумнівом, українську книжку, українське друковане слово прирікають на знищення. Такий результат чіткої ідеології й геополітики Росії, де книговидання стало однією з найприбутковіших галузей національної економіки, а Україна виявилась найбільшим імпортером російської книжки. Це питання безпосередньо стосується тих, хто зобов’язаний стояти на сторожі державної безпеки України. Навіть після введення в дію Закону України “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні” (від 06.03.2003 р., №601-ІV; почав діяти в повному обсязі з липня 2004 р.), що певною мірою активізувало діяльність українських видавців, книговидавнича галузь ще далека від виходу на рівень національних пріоритетів. Цілого комплексу проблем української книжки не розв’яжуть ні відомчі видавничі програми, зокрема “Українська книга”, ні мінкультівська книгозакупівля, ні розрекламовані книжкові ярмарки, зокрема “Львівський форум”, ні такі приватні проекти, як “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” зі своєю комерційною орієнтованістю на заможного українця. Бюджетні видавничі програми нібито розраховані на поповнення бібліотечних фондів, але через мізерність накладів задовольняють тільки 5—10 % потреб публічних і шкільних бібліотек. Річні книжкові ярмарки у великих містах — це своєрідна заміна відсутності книжкових магазинів, що їх ліквідували теперішні “господарі”. А рекламне демонстрування, як на тих ярмарках чільники держави купують книжки, викликає тільки роздратування в мільйонів телеглядачів, які не мають змоги купити книжку собі й своїм дітям і через нестатки, й через відсутність отих книжок. Книговидання як традиційна основа інформаційної сфери України, яка має давню книжну культуру, належить до стратегічних пріоритетів держави у гуманітарній сфері й потребує особливої політичної відповідальності. Надзвичайно важлива роль книги у відродженні духовності, культури української нації, забезпеченні належного функціонування в суспільстві державної мови, в становленні й розвитку національного інформаційного простору. Ці стратегічні завдання національної політики можна здійснити лише на засадах національної державницької ідеології. При цьому книговидавничу галузь слід розвивати як триєдиний комплекс: книговидання, поліграфія та книгорозповсюдження. Для подолання галузевих проблем передусім необхідно: унеможливити доступ на книжковий ринок України контрабандної книжкової продукції з-за кордону (з Росії); відновити всеукраїнську систему книгорозповсюдження та систему імпортно-експортних поставок книжок; припинити розтратну практику державної фінансової підтримки галузевого книговидання, натомість розробити систему й механізми ефективного цільового фінансування шкільних, вузівських та публічних бібліотек для самостійного формування фондів. Національне книговидання як стратегічна галузь — невід’ємна складова національної безпеки й потребує державного протекціонізму.
Сонячні люди
Німби над вишнями
Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106
УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 828 372 грн. 88 коп.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
