Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“У всьому світі відбувається музеєфікація культових споруд”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ПОЛІТИКА І ЦЕРКВА — НЕСУМІСНІ

Слово Просвіти, №44 за 2007 рік

Минулого тижня в Києві відбулися дві важливі події. Одна з них стосувалася доброї традиції міжнародних науково-практичних читань, які ще 2001 року започаткувало керівництво Національного заповідника “Софія Київська”. На конференції розглядали різноманітні питання і проблеми, які вкладалися у прокрустове ложе “Культурного діалогу поколінь”. У роботі конференції взяли участь 80 учених. Проте урочиста частина, присвячена 990-літтю Софії Київської, до болю нагадала про ще одну подію, яка відбулася напередодні. Це була прес-конференція, присвячена проблемі збереження пам’яток історико-культурної спадщини, яку організувала Всеукраїнська асоціація музеїв. Трапезна зала Софії Київської, в якій вітали гостей з різних країн, стала наче продовженням драматичної дискусії про долю архітектурних споруд Києво-Печерської лаври, Чернігівського, Святогірського та Переяславського заповідників, переданих у користування релігійним громадам. За роз’ясненням я насамперед звернулася до директора громадської організації Всеукраїнська асоціація музеїв Сергія ГАЛЬЧЕНКА. — Пане Сергію, останнім часом в Україні з пам’ятками культури відбуваються дивні, навіть абсурдні речі… Як їх інакше назвати, якщо парафія православної церкви Московського патріархату претендує на унікальні споруди ХІ—ХІІ століть, які вже давно пережили своє культове призначення і вимагають захисту… — Церкві передано близько 5000 пам’яток архітектури, історії, культури. Подивімося, в якому стані ті храми, які церква взяла під свою опіку. Адже добре відомо, як впливають богослужіння на Андріївську церкву. І не секрет, що священикові Кирилівської церкви не до вподоби розписи Врубеля та давньоруські фрески. Йому, бачте, хочеться перемалювати й обновити шедеври світової культури. Дуже давно, мабуть, років 20 тому, я зіткнувся з представниками єдиної тоді конфесії православної церкви і написав статтю “Про етику духовну та етику православного духовенства”. А нині ми можемо говорити не тільки про етику, а й про відповідальність духовенства за стан переданих церкві пам’яток історико-культурної спадщини. Сьогодні не лише погрожують директорам музеїв по телефону, а й публічно звучать прокляття… У “Слові Просвіти” друкували лист працівників Києво-Печерського культурного заповідника, в якому йшлося про те, що владика Павло прокляв на смерть 15 чи 17 працівників музею. Публічно! Тож чи можемо зараз говорити про етику духовну пастирів наших душ? Тут уже варто говорити про юридичну відповідальність. — Ви насамперед маєте на увазі церкву Московського патріархату? — Я б не розділяв відповідальності за конфесіями. Говоритимемо про духовну етику всіх церковних служителів. Хоч найбільше агресії спостерігаємо у представників Московського патріархату. Про це страшно казати, але вже є достатньо підстав, щоб Києво-Печерський заповідник виключити із списку пам’яток, які перебувають під егідою ЮНЕСКО. — Таке може статися? — Абсолютно, бо відтоді, як Лавру було включено до цього списку і видано відповідні документи, відбулися значні зміни. На території заповідника зруйнували деякі пам’ятки архітектури, збудувавши натомість об’єкти швидше господарського, ніж культового призначення… — Всеукраїнська асоціація музеїв може запропонувати вихід із критичної ситуації? До кого треба апелювати? — До представників органів влади. Щоправда, і місцева влада, і прокуратура Києва, Чернігова чи Білої Церкви хоче відмежуватися від проблеми, а крайнім залишається керівник музею. Наприклад, говорили про Катерининську церкву в Чернігові. Неможливо виміряти грошима цінність тих рушників, одягу, мистецьких творів… Держава мусить сказати, що наші пам’ятки — національне надбання. Коли керівник закладу перетворюється на камікадзе, захищаючи державне майно, то держава повинна підтримати його. На жаль, можна навести приклади, коли держава підтримує протилежну сторону. Адже ті давні храми ніколи не експлуатували в такому режимі, як сьогодні. Ситуація вже давно катастрофічна. І чомусь чи то ієрархам, чи нижчому духовенству захотілося заволодіти саме найдавнішими пам’ятками. — Чи є у духовенства юридичні підстави захоплювати музеї? — Не думаю, що є юридичні підстави. Якщо влада дає такі розпорядження, вона повинна поміркувати, наприклад, куди подіти шістнадцятитисячну бібліотеку Києво- Печерського заповідника, де працюватимуть кілька десятків співробітників… Паралельно слід видавати інший указ про забезпечення використання і збереження пам’яток історико-культурної спадщини. Таких указів я не знаю, та їх, мабуть, немає. — Тобто це популістські укази? — Будемо говорити, що так. Виступаючи на сесії Київської міської ради, я говорив про те, що у всьому світі відбувається музеєфікація культових споруд. Церковники не можуть утримувати великі храми, монастирі й передають їх на утримання державі. Відбувається розцерковлення. Невже так важко зрозуміти, що ці споруди переходять у категорію надзвичайної крихкості… — Ви вже підбивали бодай умовні підсумки втрат?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин