Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Кожен з нас живе у віках, бо ми перш за все — ідеї”. М. Куліш · с. 8сторінка оригіналу ↗

ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО

Слово Просвіти, №44 за 2007 рік

суспільства, вважають себе Українцями”. Виступаючи перед делегатами цього з’їзду 2 серпня 1908 р., він словами Т. Шевченка закликав пам’ятати, що “розкуються незабаром заковані люде”, що коли не сьогодні, то завтра вони питатимуть нас про наші діла. І спитають нас тоді: ви, що посіли такий великий шмат землі, ви, що жили цілі віки нашою працею і потом, що ви зробили для нас і для цієї нашої матері-землі? Що ж ми їм на се відповімо? Що скажемо їм, коли вони заглянуть до історії своїх культурних інституцій, своїх “Просвіт”, своїх видавництв, своїх наукових товаришів, і коли побачать, що там нема шляхетських назвищ, коли побачать, що ті, котрі колись не хотіли дати землю селянинові, говорячи, що йому тільки “культура” потрібна, самі …не дали зломаного шага для піднесення сієї культури!..” Як відреагували делегати з’їзду на такий палкий публічний виступ, дізнаємось з листа В. Липинського до професора М. Грушевського від 19.VII.1908 р., в якому зазначено: “Відчит мій стрінули доволі прихильно…” В. Липинський при кожній слушній нагоді ділиться своїми спостереженнями за тим, як зростає національна свідомість земляків. Так, у листі від 26.V. 1908 р. із Затурець до М. Грушевського читаємо: “На нашу маленьку почту приходить 4 примірники “Ради”, які частенько доходять до передплатників (одним із них був В. Липинський — В. К.) в “плачевном состоянии”, з виразними слідами пильного читання; один з місцевих пан-отців почав говорити українські проповіді у церкві і туди приходять люде з сусідніх сіл послухати; у нашому селі школярі зложили 2 рублі (!) і передали священикові, щоб він виписав їм “малоросійських” книжок; в устах сільського “інтелігента”: хвершала, почтового чиновника, учителя… ви почуєте українську мову не як балачку, а таки як мову — все це факти, яких давніше у нас не помічалося і з’являються вони якось самі собою, без якоїсь пропаганди, якогось впливу “зверху” — чисто стихійно, я б сказав. Все це, розуміється, я помітив тільки тут, в найблизьшій околиці, яку, проте, зовсім не можна назвати якоюсь винятковою, і відносини, які тут панують, це типічні “волинські”, чи може взагалі “правобічні” відносини”. Чи справді це проявилось якось “само собою”? Звернімось до листування В. Липинського з Б. Грінченком. Ось лист нашого земляка, писаний у Затурцях, від 5.X. 1907 р.: “Особливо я зрадів Вашій книжці “Перед широким світом”, вона надзвичайно цікава для мене не тільки з боку теоретичного — се така свіжа, здорова критика нашої літератури — але, окрім того, з боку практичного: вона мені багато поможе в доборі книжок, призначених для гурточка читачів, який помаленьку, за пару останніх літ, склався тут у нас на селі” (виділення моє — В. К.). Виявляється, наш визначний земляк не лише спостерігав за зростанням національної свідомості серед односельців, а трудився на просвітницькій ниві ще задовго до створення широкої мережі “Просвіти”. Варто нагадати, що київську “Просвіту” організовано в травні 1906 р. заходами Б. Грінченка, Р. Коваленка, М. Лисенка, Ф. Красицького, Ф. Матушевського, М. Старицької, за участю Лесі Українки, С. Єфремова, В. Дурдуківського та ін. 1907 року секретарем обрано Д. Дорошенка. У Луцьку ж “Просвіту” засновано 1918 року (один із засновників і головний діяч — І. Власовський; Є. Петрицький — довголітній голова). Серед фундаторів були В. Остовський, сенаторка О. Левчанівська, архітектор М. Маслов та ін. На час закриття 1932 р. вона мала 134 філії. Липинський висловлює своє задоволення від того, що бібліотечки, які він посилав у невеликі осередки просвітянського руху, приносять користь у “живій” справі. З великої кількості листів до Василя Доманицького довідуємося про безпосередню участь В’ячеслава Липинського в поширенні Шевченкового “Кобзаря”. До прикладу, лист із Затурець від 15. VI. 1908 р.: “Вертаючи з Києва через Луцьк, заходжу я там до книгарні і мені зараз предлагають “Кобзаря”, знаєте якого: оце вкрадене петербурзьке видання 1907 р. Продають його по 1 р. 50 к., але як поторгуватись добре, то дають уступку, м. б. цей видавець добру їм уступку дає. Ось маєте! Там мізикують, а ці й раді, і “Кобзарь” той любесенько собі розходиться, і це не тільки в одному Луцьку, а м. б. і по інших провінційних городах те саме. Знов таки сміх і горе з тою нашою млявістю. Може б, Ви, знаючи діло з цим “Кобзарем”, подали про це статейку до “Ради”, най про це подумають петербурзькі патріоти.” У наступному листі від 15—20 VII. 1908 р. із Затурець Липинський повідомляв: “До Петербурга я написав; вдалось мені позичити 20 р. і виписав 50 пр. “Кобзаря”; аби тільки прислали, то я тут йому місце знайду”. А вже в листі 21—28. VIII. 1908 р. В. Липинський до того ж В. Доманицького пише: “Виписав я собі і одержав 50 примірників “Кобзаря”. Йде добре”. А ось іще один дуже цікавий лист, написаний В. Липинським у Затурцях до Василя Доманицького від 27. IX. 1908 р.: “Перед кількома днями був я у нашого пан-отця; росте свідомість у нас, кажу Вам, незвичайно. Представте собі, що до Киселина приходить 4 прим. “Ради”, а це ж собі маленька поганенька почта, 40 верстов від залізниці! Наш пан-отець все мені про Закопане по Вашим листам розказав — читає, представте собі, всю “Раду” — цього я вже не сподівався. Велике, велике діло зробили Ви, Василю Миколаєвичу, поклавши стільки праці на видання “Кобзаря”, і праця Ваша не пропадає, — це я вповні оцінив тепер, коли побачив, що “Кобзарь” робить на селі, та й не тільки на селі, а всюди у нас. Люде тут за “Кобзарем” просто побиваються; я таку штуку надумав: на ці гроші, що я призначив на пам’ятник, буду виписувати по кілька примірників “Кобзаря”, продавати, а надто від кожного на пам’ятник буду стягати, таким чином і на пам’ятник можна зібрати, і “Кобзарь” розходитиметься. …Тут не стільки в грошах, скільки в передмові (біографії) діло… А що, якби Ви таки справді для “Просвіти” написали біографію Тараса Шевченка — страшенно це тепер потрібна річ, бо як його зібрати на пам’ятник, коли стільки людей не знає про Шевченка”. Проходячи курс лікування в Закопаному біля Кракова, В’ячеслав Липинський ще більше здружився з Василем Доманицьким. З ініціативи нашого земляка було домовлено організувати видавництво популярних книжок для селян. Ось що з цього приводу писав В. Липинський до Б. Грінченка 9.III.1908 р.: “З д. Доманицьким задумали ми маленьке видавництво популярних книжок для селян, переважно економічно-хліборобського змісту, …такі книжки нам тепер дуже потрібні…” Пізніше він пише: “Наше видавництво (“Селянська книга” — В. К.), про яке питаєте, буде, очевидно, у Києві, перша книжка д. Доманицького “Як хазяюють селяне у чужих краях” вже друкується…” Радіючи першому успіху з виданням книжки, В. Липинський 21. IX. 1908 р. відсилає листа із Затурець В. Доманицькому, де є така інформація: “Посилаю Вам рецензію на “Як хазяюють…” з “Киевских Вестей”. Я вже пустив сам 200 примірників, переважно по селах. Між іншим, була книжка на с/г виставці в Луцьку. Купили кільканадцять примірників”. Лікуючись у Закопаному, В. Липинський використовував свій вільний час на користь загальній справі. Так, у листі від 9. III. 1908 р. до Б. Грінченка писав: “Одночасно з цим листом висилаю Вам польську читанку Бжезінського: “Podarunеk dla mlodziezy”, — книжка ця своїм складом незвичайно мені сподобалася, і мені спало на думку переслати її Вам, може Вам … до чого здасться, наприклад, як зразок, а може, почасти і матеріал для української читанки для дітей… Перед кількома днями я написав про це заміточку до “Ради”, де подав і найкращі, на мою гадку, та найбільш придатні для перекладу на українську мову польські популярні книжки. Редакцію “Ради” я просив, щоб вона цю заміточку, якщо вважатиме її мало цікавою для ширшого загалу та не видрукує її, — передала Вам, може, вона здасться Вам для “Просвіти” як матеріал”. Провадячи, крім наукової, широку просвітницьку роботу, В’ячеслав Липинський знаходив можливість підтримувати “Просвіту” матеріально. Знову наводимо рядки з листа до Б. Грінченка, писаного в Затурцях 9. IX. 1908 р.: “Звертаюсь до Вас з великим проханням: повідомте мене в кількох словах, чи нічого не матимете проти того, щоб я на Вашу адресу днів через десять прислав зібрані мною на просвітні видавництва гроші (буде коло 30 крб.). Я б вислав ці гроші просто до “Просвіти”, але це трошки мені ніяково тому, що досі я не рахуюсь членом “Просвіти”. Крім того, хочу Вас ще одну річ спитати. Як, певне, знаєте, наші волинські чорносотенці задумали ширити серед народу Sui ge- neric національну свідомість і почали з Берестецької битви, тобто з живих ще у нас і досі традицій. Чи не вважали б Ви потрібним, щоб з боку українців ця важна в нашій історії подія була представлена в окремій брошурці (під заголовком, напр. “Берестечко”) і чи, на Вашу думку, таку брошурку захотіла б і могла видати “Просвіта”. Коли так, тоді я з великою охотою взявся би таку брошурку написати…” У передостанньому листі, відісланому з наших Затурець до Б. Грінченка 2.X.1908 р., В’ячеслав Казимирович писав: “Вельмишановний добродію! Листа Вашого дістав, за відповідь щире спасибі. Користуючись з Вашого ласкавого дозволу, посилаю одночасно на Ваше ім’я гроші (30 крб.), зібрані для “Просвіти” (разом з вкладкою одного кандидата на члени) і ще раз прохаю вибачення за клопіт, який Вам цим роблю. До “Богуна” я вже взявся, постараюсь написати якомога швидше. На другій сторінці подаю списки кандидатів на члени, що дали мені членську вкладку на р.1908; “отчество” деяких не можу подати, бо й сам не знаю, але думаю, що це не важно”. На другому боці листа написано: “Кандидати: 1. Марія Лісовська (кв. 2131). Жінка доктора, г. Умань. 2. Адам Аполінарович Рокицький (кв. 2132), поміщик, п. ст. Буки, Київська губ., ферма Курники. 3. Август Іванський (кв. 2134), поміщик, п. ст. Терновка, Под. губ., с. Рижавка. 4. Зигмунт Зенович Яновський (кв. 2137), поміщик, п. ст. Карнавка, Волинська губ. (Дубенського повіту), с. Теслугів. Р. S. Врешті, будьте ласкаві і мене зарекомендуйте; моє ім’я і отчество: В’ячеслав Казимірович”. Таким чином, В’ячеслав Липинський набуває офіційного членства у київській “Просвіті”. Через роки в бібліотеках “Просвіти” молодь зачитуватиметься його творами. Найпопулярнішою серед просвітян, як стверджують колишні члени “Просвіти”, була його праця “Україна на переломі”. Ту ж працю зустрічаємо в реєстрах бібліотечного фонду окремих низових ланок організації. Зокрема, виявлено документ про наявність такої книжки в бібліотеці “Просвіти” с. Бубнів Володимирського повіту. Пізнавально-виховне значення подвижницької праці В’ячеслава Липинського на ниві просвітництва не втратило актуальності досі. Музей В. К. Липинського, який створюють у садибі його батьків на Волині, буде гідним пам’ятником Великому Українцеві.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин