“Любити Бога для поета означає любити життя”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
НАША КНИГА
Слово Просвіти, №44 за 2007 рік
Петро СОРОКА, м. Тернопіль
Зберегти високий творчий ритм протягом усього свідомого життя під силу далеко не кожному митцеві. Найчастіше поетам даровано одне цвітіння, рідко два і вже як щасливий виняток — три. Тих, що звідали три цвітіння, можна перелічити на пальцях (маю на увазі не лише українську літературу, а й світову). Перше цвітіння, як на мене, відбувається в юні роки, друге — в пору творчого змужніння і зрілості, коли людині, скажімо, за сорок, і третє — після сімдесяти. Звісно, це умовно. Були поети, що розквітали в 14— 16 років, а траплялося, що перше цвітіння відбувалося в сорок чи пізніше. “Більшість шедеврів французької літератури, — писав Анре Моруа, — створена письменниками після шістдесяти”. Якось на ювілеї відомого письменника, якому виповнилося шістдесят, я запропонував тост за його третє цвітіння. Метр обурився: “Як за третє цвітіння?! У мене ще другого не було!” Переживши такий казус, обережно після цього пропоную відлік третього цвітіння починати з сімдесятирічного віку. Володимирові Бровченку в червні цього року виповнилося 76. І цей вік для нього справді позначений особливим розквітом, адже вийшли друком дві знакові для його творчості й нашого часу книги — “Вікнина” (спогади) і “Німби над вишнями” — книжка поезії, про яку далі хотілося б повести ширшу розмову. Що дає мені право назвати ці книжки знаковими? Передусім високий художній рівень, глибина змісту й порушуваних тем. Маю певність, що жоден вдумливий дослідник літератури вже не зможе обминути їх, коли робитиме зріз літератури кінця минулого і початку нового міленіуму. Творчість Володимира Бровченка цікава ще й ось з якого погляду. Розквіт його таланту припав на 70—80-ті роки минулого століття, тобто на час, коли тоталітарна система здавалася непорушною і панував метод соцреалізму. Проголошення незалежності для багатьох митців, що сформувалися, утвердилися і здобули чималу популярність, виявилася рубіконом. Вони або розгублено замовкли, або так і не вирвалися з вузьких рамок панівного методу. Деякі, правда, легко замінили збанкрутілий соцреалізм нацреалізмом, продовжуючи легкодумно і безболісно продукувати таку ж сірятину, яку видавали раніше. Але чи можемо таку “творчість” брати до уваги?! Не знаю, наскільки важким виявився той перехід для В. Бровченка, але певен, що досить драматичним. Частково про це він розповів у мемуарах. Але як засвідчує подальша творчість поета, він ніколи не лукавив у слові, намагався всупереч обставинам реалізувати дарований долею талант і писав так, як підказувала совість, а не пильні цензори і режимні цербери (переконливо і доказово про це йдеться у ґрунтовній і глибоко аргументованій вступній статті до книги науковця і поета Сергія Ткаченка). Проблема тут у тому, що незалежність разом зі свободою слова принесла нам бідність, міжпартійні чвари, протистояння й одверту ворожнечу. Навіть поет такого таланту як Бровченко уже не міг жити зі свого пера. Розгубитися і навіть озлобитися було від чого. Але в автора “Німбів…” цього не побачимо. Як раніше він переживав цензурні утиски, так сьогодні переживає суспільні негаразди. Тільки слово його стало більш гострим, відвертим і болісним. Мені навіть здається, що ніхто після незабутнього Івана Гнатюка, поета-політв’язня, не сказав так правдиво, гнівно і надривно про наш суперечливий і спідлений час, як це зробив Володимир Бровченко: Ні стида, ні страму не імущі Перейшли уже останню грань. Де ти, справедливосте? Повстань! Луни запропали в нашій пущі, Плач, волай — довкола глухомань. Як то жить в оглухлій глухомані, Вирвавшись із пазур упиря? В небесах байдужих догоря, Мов сльоза підстреленої лані, Сподівань моїх ясна зоря. Вийди з пущі, освятись весною, Лихоліття з повінню зійшло! В землю — і леміш, і чересло! Оглядаюсь, а над борозною Знов безкарно празникує зло. А чи багато можемо назвати поетів, що відгукнулися пристрасним і гострим словом на чеченську тему? Для переліку знову ж вистачить пальців. Є у В. Бровченка вірші, які дають нам право говорити про нього не тільки як про справді талановитого поета, а й совісну людину, громадянина, болючий нерв
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
