Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Любити Бога для поета означає любити життя”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

З віч спадають заслонки полуди, Штрикають хвороби під ребро, Ненавистю платять добрі люди, Для яких весь вік робив добро. Байдуже.. Нехай собі… Нічого… Ще вогонь у проскурні горить, І важливо на важку дорогу Хлібеня голодним розділить.

Слово Просвіти, №44 за 2007 рік

читаєш Ліну Костенко, М. Вінграновського, Л. Талалая, П. Мовчана, В. Іллю. Коли занурюєшся у їхню стихію, то потрапляєш в ауру запашного, густого і чистого письма. І слів тих — хоч пригорщами бери! І все викупане в сонці, настояне на степових травах, свіже і чисте, як переддосвітня зоря. Тепер такого письма уже не зустрінеш, бо слова вигинаються, як і люди. Вечірня зірка розтуля долоні, Причілок чорнобривцями пропах. І подих ріднокраю біля скроні, І присмак надвечір’я на губах. …Перехрестився шаблею любисток… І ліхтарі насторожила в ніч Ота негнуча мальва українська, Яку обплутав кручений панич. У В. Бровченка вірші народжуються з ритму, з музики, що починає звучати в душі (саме тому так багато його поезій стали піснями, а фірма “Мелодія” навіть випустила платівку “Згадай мене”). Коли уважно вчитуєшся у вірш поета, то здається, починаєш відчувати первісні голоси лісу, трави чи вітру, що стали поштовхом для народження тих чи інших строф. Потім поет наповнив ті ритми, ту форму словами, тобто змістом, і так постає диво поезії. Професіоналізм полягає в тому, щоб не налити їх пересічними і порожніми словами, щоб не зіпсувати того високого внутрішнього звучання — голосу неба. На щастя, В. Бровченкові це майже завжди вдається бездоганно. Луг. Левада. Верболози. Ковила і молочай. Хтось гукає перевозу… Перейшла критичну дозу Чорноприп’ятська печаль. На жаль, книги старіють, як і люди. Але прискорює старіння ще й та обставина, що більшість із них пишуть на потребу часу, на задоволення модних читацьких смаків, з надією потрапити в успішну кон’юнктуру. Є письменники, переконані, ніби це добре, і так має бути. Скажімо, дехто з молодих заявляє, що треба писати книжки з перспективою на 10—15 років життя, не більше. А що наділяє книжку високим рівнем опірності? Як на мене, рівень переживання. Саме це, на моє глибоке переконання, забезпечить “Німбам над вишнями” довголіття. Талант — хистка, ефемерна річ. Зрозуміло, що талант вимагає не тільки постійної праці, ненастанного удосконалення, а й бе-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин