Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Степ та воля — козацька доля”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

СЛІД ПРЯМОГО ЧЕРЕСЛА… Михайло ІВАНЧЕНКО. Осіннє чересло: Поезії. — Київ: Ратибор, 2007. — 62 с.

Слово Просвіти, №44 за 2007 рік

лом на десять літ. Відбував покарання на Полярному Уралі та в Ямало-Ненецькому автономному окрузі. Михайло Іванченко — син сотника Вільних Козаків, один із небагатьох лицарів ідеї, які були виховані в національних традиціях, національному дусі, яких загартували поразки національно-визвольних змагань 20-х років, голодомор 1933 року, війни, тюрми, переслідування. Це людина, яка має моральне право писати свої патріотичні (національні за духом і вірою) твори, бо це саме той випадок, коли слово Михайла Іванченка підкріплене його особистою громадянською позицією. Він один із тих, хто може щиро повторити слова Шевченка: “Ми просто йшли, // У нас нема // Зерна неправди за собою…” Поетична книжка “Осіннє чересло” має три розділи: “Клич степу”, “Пісні з любистку”, “Знак роду”. Виразна патріотична лірика поєднана у Михайла Іванченка з поезіями інтимного плану. Але всі вірші у книжці органічні, це цільний згусток-моноліт, у якому кожне слово, кожна думка, кожне почуття об’єднані у вияві любові до Батьківщини. Козацький степ, кохана дівчина, рід — та основа, на якій постає велична національна перспектива України (держави, родини і конкретної людини). У цих віршах немає плачу, безнадії. Твердість, віра, любов, переконання — такого досвіду і такого звучання українська патріотична лірика давно не мала. Такої чистоти і такої кришталевої відданості Ідеї і Правді України у її козацькому Шевченківському потрактуванні — фольклорно-історичній образності, пісенності, поцінуванні з погляду народної моралі. Читаючи ці патріотичні вірші — тут авторові треба віддати належне, що у нього це не віршована патріотика, а Поезія високої проби, — не хочу нічого коментувати, тільки декламувати ці вірші, захоплюватися пластикою і ритмікою, мелодійністю і майже козацькою маршевістю. Україні Твоя кривда не добита, Не зітліла в прах, — Крізь віки гримлять копита На тугих вітрах. Тільки правдою та боєм Ти для нас жива, Вириваєшся пробоєм У свої жнива. За ординським гуком-свистом Ув імлі розлук Не бери чуже намисто Із неситих рук, Не марнуй вишневу вроду На базарах зла, Щоб зневіра до походу В душі не вповзла. Не хились в криваві Крути Десь на манівці, Глянь — козак твій зводить круто Шаблю у руці. Всім не впасти в правій битві, Зрубано на пні… Будеш вічно ти любити Жито і пісні. Й там, де сяє в переблиску Синьо-жовтий стяг, Ти гойдатимеш колиску Молодих звитяг. Інтимна поезія Михайла Іванченка нагадала мені щось давно забуте, моментами малишківську інтонацію, але самобутню в своєму конкретному вияві-почутті. Зновутаки, ці вірші треба читати, інтимність їхня — в строгій м’якості метафор, фольклорній наспівності, ностальгійній спогадовості картин, образів, відчуттів… Найсильніший цикл третього розділу, безперечно, — “Реквієм 1933 року”. Це спогад-біль, спогад-мста, спогад-рана: Як боляче конати мені всоте У спогадах отих мертвецьких літ, Не забувайте вироки босоти, Яка убила наш дитячий світ. У рівчаки прикопані, у ями Зітліли мої друзі-школярі. І пам’ять їхню прагли над полями Розвіять збільшовичені царі. Я вірю: ще катам страшне закляття Нащадки домалюють уповні. О Україно, те твоє розп’яття Нести тобі ще довго у борні. Шкода, що ця поетична книжка вийшла мізерним накладом і майже у самвидавівському проекті. Бо книг такої наснаги, національного оптимізму і впевненості у майбутньому України — особливо у наші зневірені часи — катастрофічно не вистачає. Ми повинні нарешті визначитися з цінностями. Національна ідея і національні переконання живі доти, доки в Україні житиме бодай один такий КОЗАК, як Михайло Іванченко, — цей співець козацького незламного духу, який до останнього боронитиме велику правду про Велику Україну. І не просто боронитиме, а сіятиме зерна. У цьому його велика місія і покликання.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин