«Просвіта» · “Питання мови є питання нашої національної безпеки”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ЗАХИСТИМО МОВУ НАРОДУ —
Слово Просвіти, №44 за 2009 рік
Надія КИР’ЯН Олена ШУЛЬГА Фото Олеся ДМИТРЕНКА
СПЕКУЛЮВАННЯ ДВОМОВНІСТЮ Є РОЗМІННОЮ МОНЕТОЮ НАПЕРЕДОДНІ ВИБОРІВ Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта”, народний депутат Ук2 раїни, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Здається, 20 років — достатній час для того, щоб процес, сформований на високій хвилі громадянського спротиву зросійщенню, коли українство в різних форматах виявило дуже активну позицію спротиву щодо його наслідків, завершився. Тоді, 20 років тому, витворювалася українська національна спільнота, здавалося, що вона впливатиме на мовне оздоровлення нашої держави. Насправді ж витворюється інша спільнота. На асиміляційний процес, який тривав сотні років, накладається не менш важливий процес, який не вимірюється однією географічною частиною світу. Російська імперія не змінила ідеологічних засад, а продовжує функціонувати, нарощує потужність мовної експансії. Друга хвиля, з якою не зустрічалась Україна, — глобалізаційні процеси, пов’язані з новітніми технологіями, транснаціональними компаніями, що працюють на інформаційному полі. Ці процеси не менш загрозливі для України, населення якої не є ущільненою національною масою, що могла б убезпечити від загроз, катастрофічних для існування українського етносу. Розглядаємо Закон, ухвалений 20 років тому за наполяганням, передовсім, письменників, які домагалися, які озвучували національну протестну хвилю, доносили її на різні рівні. Їх очолював Олесь Гончар, який робив величезну справу: заряджав усіх національною енергією, послідовністю. Треба віддати належне Юрієві Мушкетику, що брав безпосередню участь в обговоренні й формуванні Закону. Його представляв у Верховній Раді Борис Олійник. Законом “Про мови в Українській РСР” українській мові було надано статус державної. Це небачене досягнення після того, як відбувалася дерусифікація (її називали українізацією) в 30-х роках. Це була друга за суттю величезна політична акція в Україні; адже єдина державна мова — одна з найважливіших умов й ознак духовного здоров’я нації, запорука її розвитку. Саме на обговоренні цього законопроекту вперше в парламенті запрацювали камери. Головував академік Костюк. Уперше всі побачили тих, хто захищає Україну: письменники Мушкетик, Павличко, правник і дипломат Василенко причетні до формування норм Закону, які в процесі обговорення викривив представник від компартії Крючков.
28 жовтня 2009-го минуло 20 років із дня прийняття Закону “Про мови в Українській РСР”. Два десятиліття тому українська мова, згідно з цим Законом, перестала бути гнаною й упослідженою, мала б зазвучати на повну силу, бо стала державною. Чому ж не вдалося їй зайняти те місце в Україні, якого очікували творці Закону; які глибинні процеси шкодять поширенню й належному розвитку нашої мови — на ці та інші запитання шукали відповіді учасники засідання “круглого столу”, що його проводило ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка в Укрінформі напередодні Дня української писемності та мови. Відкривав захід один з авторів Закону, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан. У розмові взяли участь відомі митці, письменники, громадські діячі, політики, просвітяни.
Усупереч партійному тиску в сесійній залі й поза нею, було прийнято найважливіші постулати: українська мова є державною; українська мова обов’язкова на всій території; українська мова використовується у всіх сферах життя. Стаття 10 про те, що “Єдиною державною мовою в Україні є українська мова”, до якої причетні Юрій Гнаткевич і я, бо ми були ініціаторами певних її формулювань, викликала полеміку. Суперечки спричинила навіть кома, яка потім відігравала важливу роль. Велика група комуністів хотіла прописати норму, що друга державна мова — російська; ідучи назустріч групі, яка не хотіла приймати наше формулювання (без них не прийняли б), ми змушені були написати, що російська мова “гарантується, забезпечується”, і зробили це через кому: “мови національних меншин, російська…” Я брав участь у погодженні позицій — ця кома, на наш погляд, була закцентованою, повинна була убезпечити нас від тих процесів, які потім стали неконтрольованими. Сьогодні діють принципи за-
Павло Мовчан, Юрій Гнаткевич, Олександр Кулик гальної комерціалізації. Стан української нації загрозливий, засвідчує нездатність “політичних еліт” усвідомити консолідуючу роль мови або ж навпаки: експлуатуючи мовне питання, остаточно розколоти націю. Що на неї чекає напередодні виборів? Учора Президент сказав: ми визначаємо нашу долю. Замість того, щоб сказати, що за п’ять років ми зробили процеси незворотними, він каже про те, що невідворотно може щось статися. За п’ять років, навіть за два, коли була демократична більшість, можна було прийняти закони, до яких причетні ми всі. Ми широко обговорювали ці законопроекти і концепцію мовної політики в Україні на шпальтах “Слова Просвіти”. Це обговорення тривало шість років. Нарешті у Верховну Раду прийшла більшість, яка могла би багато зробити, але… не зроблено нічого. Більш того, не було навіть ініціатив на підтримку цих документів. Знову говоримо про те, що у Києві українських книжок мало, українських газет у кіосках мало і розповсюджують їх обмеженіше, ніж російські. На сході й півдні України українських видань навіть не розшнуровують, а одразу віддають у макулатуру як незатребувані. Заяв написано достатньо — вирішуймо разом, як нам бути. Адже можемо говорити на тему української мови, слова, його природи безкінечно, можемо згадувати безліч наших конференцій, “круглих столів”, заяв, звернень, пікетувань, вимог, надриву серця нашого, коли зустрічаючись із чиновниками різних рівнів, запитуємо їх: чому не дотримуєтеся 10 статті? Але ця стаття в Основному Законі — це ще не все. Прокуратура стверджує, що немає закону, щоб притягти до відповідальності за її невиконання. Навіть того, хто пише пасквілі в Донецькому національному університеті услід за групою на чолі з депутатом Держдуми Росії Нарожніцкою. Створена група, покликана переконати нас усіх, що в нас немає мови. Сьогодні видають наукові рекомендації, що ми “єсть народность”, і ніколи в нас не було власної історії й мови. Хіба це не може спричинити інвазію в Криму, де інспірують “реакцію татар”? Так свого часу діяли в Чечні. Отже, мовне питання нині набуває проблем нашої загальної безпеки. Воно стоїть в іншому вимірі, ніж учора: питання мови є питання нашої національної безпеки.
ПИСАТИ Й ПИСАТИ Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, співголова координаційної ради Міжнародного конкурсу з україн2 ської мови ім. Петра Яцика, лауре2 ат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Я зрозпачений. Усі слова сказано, здається, нічого додати. Наперед ми сказали про ті претензії, які будуть або не будуть. Інколи думаєш: чому Бог не втрутиться в цю ситуацію, бачачи, де правда, а де наруга і кривда? У підготовленій “Просвітою” заяві підсумовано все, сказане досі. Кажу не для розхолодження, але доведеться такі документи ще писати й писати, бо мовчати не можемо. Часом думаю про те, про що ніколи не мав би думати як законослухняний громадянин. Здається, що треба від слів переходити до справ. У нас багато національно-патріотичних організацій, зокрема молодіжних, які обмежуються риторикою. Думаю, варто пікетувати урядові, комерційні структури, Верховну Раду. Днями прочитав про боротьбу з іншомовними вивісками в Черкасах. Отже, є спроба дерусифікації. Згадав студента з Луганська Сергія Мельничука, який судився за те, щоб здобувати вищу освіту рідною мовою; робітника, який упродовж трьох—чотирьох років вів судові процеси. Ми повинні інспірувати і допомагати вести такі судові процеси, щоб їх було сотні, тисячі. Коли в Польщі обрали Кваснєвського президентом, наполегливо повторювали з екрана: попри те, що ми можемо бути ліві, праві, ліберали, ми — поляки, польська мова належить нам; урядовці писали диктант національної єдності. Слід скористатися досвідом сусідів.
ОСНОВНА ЗАГРОЗА Юрій ГНАТКЕВИЧ, народний депутат України Ми з Павлом Мовчаном були депутатами І скликання і дуже добре пам’ятаємо, що в часи Кравчука на прохання Народної ради національно свідомих депутатів призначали на відповідальні посади в державі, а гуманітарним напрямом керував Народний рух України. З приходом Кучми все змінилося. До влади прийшов Табачник, який припинив українізацію. З установ виганяли національно зорієнтованих посадовців, почалося зросійщення. Бачу дві причини сучасного становища: а) надто глибоке зросійщення українського суспільства й зокрема інтелігенції за 340 років; б) тоді, коли не українці разом захоплювали банки, пошту тощо, ми доводили одне одному, хто з нас більший патріот. Нинішня основна загроза випливає з майбутніх виборів. Від того, хто вийде у другий тур, залежить, чи прийде до влади Табачник. Якщо президентом оберуть Януковича, Табачник стане віце-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
