Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Українська — не просто мова, а доля, нерв, філософія, дух народу”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ЗБЕРЕЖЕМО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ДЕРЖАВИ

Слово Просвіти, №44 за 2009 рік

прем’єр-міністром, відповідальним за гуманітарну сферу. Основне наше завдання — не привести Януковича разом із Табачником до влади, бо Табачник — загроза нашому відродженню. Чи зуміють національно-патріотичні сили об’єднатися навколо іншого кандидата, який вийде в другий тур, — чи ним стане чинний Президент, чи Юлія Тимошенко, чи Арсеній Яценюк — залежить, чи матимемо змогу перемоги і чи буде українське відродження. Те, що нам вдалося за ініціативи Павла Мовчана і за підтримки коаліції “проштовхнути” на розгляд питання про проблеми національної ідентичності на слуханнях у парламенті, які відбудуться 11 листопада, свідчить, що у Верховній Раді є сили, які могли б заступитися за ідею української України й інтенсифікувати національне відродження. Але заважають вибори. У нашій фракції є депутати, які стверджують, що не варто зараз порушувати гострих національних питань. Я подав до керівництва фракції цілу низку пропозицій, які зводяться до того, що потрібно посилити теоретичний і практичний концепт у нашій пропагандистській і практичній діяльності. На жаль, уряд не відгукнувся на пропозицію Президента створити департамент мовної політики у Кабміні. За нашою ініціативою Кабінет Міністрів прийняв постанову, яка вимагає, щоб українські вчителі в українських школах спілкувалися українською мовою. Вважаю, що до виборів жодного мовного законопроекту не буде ухвалено, Верховна Рада не порушуватиме питань про декомунізацію топоніміки. Попри все, в Україні за два десятиріччя змінилося ставлення до української мови. У Криму — величезна черга до українського навчального закладу. У нас майже нема тих, хто не володіє українською мовою пасивно. Хоч частина населення зросійщена, багато людей — українці за духом, патріотично налаштовані. ВІДНОВЛЕННЯ ІМПЕРСЬКОГО СИНДРОМУ Петро КОНОНЕНКО, директор Науково2дослідного інституту ук2 раїнознавства Інститут українознавства проводив анкетування, яке довело, що українська мова перебуває в стані системної кризи. Не заперечую, що в суспільстві відбулися певні зрушення знизу. Нові покоління ставляться до рідної мови нормально. Ми вийшли з СРСР, але Росія з України не виходила і виходити не збирається. Відновлюються важливі важелі імперської політики, зокрема у сфері науки, освіти і державотворення. Ми не можемо цього не бачити. Наша преса не українська, вона дедалі більше виходить на рейки обслуговування окремих партій, конфесій, груп. Президент дав розпорядження, і міністр Іван Вакарчук почав упроваджувати конституційні норми викладання і вивчення мови. Але до цього негативно поставилися ті, хто знає, що українська — не просто мова, а доля, нерв, філософія, дух народу. Є зовнішні сили, що тиснуть на Україну, чітко вказують, що Україна повинна бути у сфері впливу Росії: імперський синдром відновлюється і стає відвертим. Але є і внутрішні сили: Верховна Рада сама не порушує питання про те, що окремі народні депутати не дотримуються цього Закону. У нашій системі освіти українська мова стоїть поряд з іншими предметами, але мова — не предмет, вона універсальний засіб пізнання світу, що втілює досвід народу, тож це основа кожного предмета. Слід розглядати питання так: мова в математиці, географії, фізиці тощо. Мало того, що в книгарнях кількісно переважають російськомовні книжки, вони ще й дешевші. А ми тішимося, що забезпечили учнів підручниками на 73 %. 27 % дітей не одержали підручників, яких нема. Хто проконтролює, як виконують Закон про мови в обласних управліннях освіти, районних відділах, у школах? Кабінет Міністрів не переймається цими проблемами. Ми довіряємо “Просвіті”. Створімо орган, до якого увійдуть представники НАНУ, Руху, інших авторитетних організацій, щоб він порушував питання виконання чинного Закону про мови. ПІДСТУПНІСТЬ АСИМІЛЯЦІЇ Анатолій МОКРЕНКО, народ2 ний артист України Я щасливий, що мої діти й онуки знають і послуговуються українською мовою. Але не впевнений, що правнучка, яка недавно народилася, розмовлятиме українською. Це для мене трагедія. Асиміляція — процес, який триває в Україні четверте століття, і наша толерантність — із тих століть. На жаль, ми дуже спокійно ставимося до цього підступного процесу. Наша державна еліта не поводиться належно, а з неї беруть приклад прості люди. Нині я тісно пов’язаний із провінцією: ініціював музичний конкурс сільських шкільних колективів на Сумщині. Діти співають здебільшого рідною мовою, хоч правила цього не вимагають. Не можна допустити введення другої державної мови в Україні, бо це буде смерть української, так, як сталося в Білорусі з білоруською мовою. НЕ ПІДТРИМУЮ ЗАНЕПАДНИЦЬКИХ НОТОК Іван ДРАЧ, лауреат Національ2 но премії ім. Тараса Шевченка, Ге2 рой України Згадую цікаву історію, яку розповів Дмитро Донцов у спогадах. 1918 рік, часи правління Скоропадського. Окрім того, що Донцов займався інформаційною політикою, часом доводилося бути ще й перекладачем. Одного разу він проґавив, що казав німецький генерал. Коли той закінчив промову, Донцов приблизно уявив, що генерал міг сказати, і “переклав”. Його друг потім зауважив: бачив тебе в різних ситуаціях, але що ти можеш викручуватися й у такий спосіб, ніколи не думав. Часто згадую фразу: козак не той, хто переміг, а той, хто викрутився. Ми постійно перебуваємо в ситуації, коли повинні викручуватися в дивовижних перипетіях і хитросплетіннях нашого часу. Згадую, як двадцятирічним хлопцем, після армії приїхав до Києва. Мене виховувала родина Білецьких: Андрій Олександрович і Тетяна Миколаївна Чернишова, його дружина. Там познайомився з двома цікавими родинами: Віталія Коротича і Юрія Щербака. Порівнюю долі цих людей, вони дуже різняться. Чому? Старший брат Юрія Щербака Микола, якого звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”, відсидів термін, і братова доля вплинула на долю Юрія. Віталій Коротич був одинаком, цікавим розумним космополітом. Його доля зовсім інша. Радив би кожному глибше аналізувати, що в нас відбувається, враховувати різні фактори. Ви думаєте, що з Патріархом Філаретом усе було б так само, якби його обрали (а його ледве не обрали) Патріархом Всієї Русі? Що було б з нами тоді? Думаю, що він був би керівником, кращим за багатьох. І багато хто був би не в захваті від того, що він робив би. Чи згадую Суркіса, який зараз готує Україну до Чемпіонату світу з футболу 2012 року, українізує прихильників цієї гри, наскільки йому дозволяють гроші й світогляд. Чи Карпачову, яка турбується про українців, визволяючи від піратів. Господь Бог дає нам можливість зрозуміти, що проблему мови, культури можемо розв’язати тільки в повному комплексі економічних, військових, інших проблем. Ми часто замислюємося, що українці мусять бути при владі. Впливаймо на те, щоб у нас Україна була українською, щоб держава проводила українську політику. Тоді ці проблеми розв’яжемо, хоч хто буде у владі. Я за Ющенка, і хотів би, щоб справа, яку він започаткував, не занепала. Не хотів би підтримувати занепадницьких ноток, які з’являються в декого. Розумію, що часи дуже складні, але є в нас дуже багато речей, на які ми можемо посилатися, багато чого зроблено. Був на Сумщині й знаю, яку грандіозну роботу робить там Анатолій Мокренко з дітьми, молоддю. Велике значення Конґресу, який провів Петро Кононенко тощо. Так повинні робити всі. Переконаний, що коли українські діти не гратимуть у футбол, не співатимуть пісень, то України в нас ніколи не буде. МОВНЕ ПИТАННЯ — ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Галина САЗОНЕНКО, директор Українського гуманітарного ліцею Чому в нас така гостра мовна проблема? По-перше, вона переведена в площину політики. Питання мови треба розглядати значно ширше, від нього залежить безпека країни. По-друге, було видано 479 циркулярів на знищення української мови, про них не знають діти. До нас звертаються із Криму, щоб допомогти розставити акценти з приводу зовнішнього незалежного оцінювання з історії України. Посилаю до них наших учителів історії України, які пояснюють тамтешнім учителям, про що йдеться. Спершу говоримо з освітянами, а потім — з учнями. У розмовах зі вступниками пропоную: “Назвіть мені Ваш ідеал”. Нинішнє покоління не знає жертовних українців, які боролись за незалежність, переважно називають Кличка. Нам треба йти до студентів, дітей. Це інше покоління, яке все бачить прагматично. Ми мусимо змінювати підходи до виховання. Міністерство освіти і науки видає підручники, посібники. Але в жодній книжці ніхто не порушує проблеми виховання громадянина, громадянськості, українського духу. Бояться за це взятися. Змінюються міністри — змінюються орієнтири. Починаємо знову з нуля. Українські видання — на марґінесі. На 100 українців — 7 газет українською мовою, на 100 росіян, які живуть в Україні, — 53 російською. На книжковому ринку на Петрівці українська книжка для дітей втричі дорожча за російську. Але є й позитив. Цього року ми вперше відстояли зовнішнє незалежне оцінювання українською мовою. Торік для національних меншин: росіян, болгар, угорців тощо — тести перекладали їхніми мовами, тепер — лише українською. На тестуванні будуть словники, щоб учні могли перекласти слово, термін. Сприятиме поліпшено мовної ситуації й постанова Кабінету Міністрів, яка вийшла у вересні, що зобов’язує в навчально-виховному процесі (й на перервах) в усіх українських школах спілкуватися лише українською мовою. У нас немає російських шкіл, є українські школи з російською мовою навчання. Нині при Кабміні створено раду директорів загальноосвітніх навчальних закладів. Це також добре. Пам’ятаю, як 1994 року директори складали іспити з української мови. У себе в колективі ми й тепер разом з учнями пишемо диктанти з української мови. Підтримуємо ініціативу Президента щодо єдиного диктанту, яку він висловив торік. Найбільше нам бракує об’єднання. Звертаюсь до Павла Михайловича: Вам довіряють, “Просвіта” — це те, що мусить об’єднати нині всі патріотичні сили навколо мови. Робитимемо кожен власну конкретну справу добре, чесно й поукраїнському. І буде результат. ЯКЩО ВТРАТИМО МОВУ — ВТРАТИМО ВСЕ Віктор БАРАНОВ, голова Київ2 ської організації НСПУ Наші дві проблеми вічні: “Хто винен?” і “Що робити?” Про те, хто винен, ми говоримо вже 20 років, відколи існує цей Закон, а що робити, вирішуємо постійно, а справа не тільки на місці, а ще й погіршується. Думаю, через те, що ми не визначили концептуальних речей. Ще за радянських часів дивувався: як можна жити в Україні й не знати української мови? Минуло 18 років незалежності. Виявляється, й тепер можна жити в Україні й не знати мови — починаючи від двірника і закінчуючи найвищими посадовцями. Навіть мова Президента, прем’єр-міністра недосконала, ами їм про це боїмося казати. У Верховній Раді й поготів мовна проблема стоїть гостро. У них “галасування”, а не голосування, про це теж їм ніхто не каже. Багато народних обранців українську мову ігнорують. А ми боїмося сказати першим особам держави, що вони мусять бути взірцем для всіх. Пам’ятаєте, коли розпався СРСР, відокремилася Прибалтика, раніше за нас там утворилися незалежні держави. У Латвії некорінне російськомовне населення на той час складало 51 %. Коли тамтешні керівники сказали, що латвійська мова буде державною, у Росії були такі збурення! Але коли Латвія почала розвиватися економічно й стала сильною, російськомовні побачили: якщо вони повернуться на батьківщину, рівень їхнього життя стане втричі нижчий. Тоді вони вивчили державну мову, стали громадянами Латвії й залишилися там жити. Мовні проблеми йдуть в одному величезному комплексі з іншими, зокрема, вседозволеністю серед керівних осіб, яку ми сьогодні бачимо. Нещодавно я повернувся з Радомишля, що на Житомирщині. Там є бізнесмен Шереметьєв. Цікавий тим, що видав інструкцію для своїх працівників: послуговуватися тільки українською мовою. Хто говорить не українською — штраф або навіть звільнення з роботи. І ніхто не заперечує, бо він їм дає роботу. І якщо ми нині думаємо, що нам робити, то пропоную: треба звертатися до таких інтелігентів. Треба виходити на ширші обрії, йти до молоді, студентів, працівників ЗМІ, мистецької інтелігенції. Коли україноцентричний Президент висловлює прекрасні ідеї, будує Батурин, Чигирин, “Арсенал”, добивається визнання Голо- Закінчення на стор. 6 Микола Нестерчук, Віктор Баранов, Михайло Слабошпицький

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин