«Просвіта» · “Треба створювати якісний продукт українською мовою”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ЗАХИСТИМО МОВУ НАРОДУ — ЗБЕРЕЖЕМО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ДЕРЖАВИ
Слово Просвіти, №44 за 2009 рік
Закінчення. Поч. на стор. 4
домору геноцидом — це добре. Але водночас нерідко тримає на посадах голів держадміністрацій людей, які нищать українську культуру. І ми йому не кажемо про це. Сьогодні назвали цифру: 479 циркулярів, виданих проти української мови. Зробімо 479 кроків на захист цієї мови. Повинна бути державна програма, і ми її наповнюватимемо. Згоден працювати ким завгодно в такій програмі. Єдине болюче питання — наше об’єднання. У нас є “Просвіта”, могутні осередки в областях. Вона має пресу. Не шукаймо ще якоїсь організації, щоб її очолити, підтримуймо “Просвіту”. Сьогодні йдеться про те, що якщо ми втратимо українську мову — ми втратимо все: державу, територію. У нас залишився єдиний рубіж — українська мова.
ІТИ ДО ЛЮДЕЙ ІЗ СУЧАСНИМИ ПРОЕКТАМИ Володимир КМЕТИК, прези2 дент телеканалу “Малятко”, гене2 ральний директор анімаційної сту2 дії “Фрески” Хочу почати з цитати українського політолога, який сказав, що вільна незалежна Україна буде на прапорі української буржуазії й триматиме вона це гасло, допоки не спідлиться. Ми живемо в час підлої буржуазії. На превеликий жаль, в Україні немає жодного вагомого політичного лідера, і в партійному, і в позапартійному середовищі, який поставив би як альфа й омега своєї діяльності відродження й утвердження реальними кроками української нації й Української держави. Коли кажу, що немає таких людей, маю на увазі не те, що вони говорять, бо ми зараз намагаємося знайти, чи є в програмі цього політика українська ідея. На жаль, вони до тих програм ставляться, як до чергового з’їзду комсомолу. Більшість із того, що вони проголошують на майданах, зібраннях, мітингах зовсім не суголосне з їхніми прагненнями, це їх ні до чого не зобов’язує, вони працюють за технологічними моделями. Ми обираємо між тих, хто каже про українство і хто не каже, а потрібно — про тих, хто робить, хто сконсолідує ресурси: людські, фінансові, технологічні, матеріальні, інтелектуальні, часові й поставить це в площину державної програми. Таких людей нині немає. Є постанова Кабінету Міністрів про заходи щодо української мови. Вона розписана на десять чи п’ятнадцять років й обов’язкова для урядовців. На цей рік ресурс цієї програми визначено в мільйон 200 тисяч гривень. Якщо додати втрату інформаційного, а отже, культурного простору, то бачимо, що ситуація справді катастрофічна. У нас відбувається “шустеризація” інформаційного простору. Тут говорили: “Дякую першому Президентові, що в “Свободі слова” не переходить на російську мову”. І справді, іноді не переходить. Але що він там робить? Хіба своєю особою такі люди не освячують легалізацію цих процесів в Україні? Вони не можуть собі сказати: “Я не маю морального права йти на цей шабаш!” Ми були й у значно гіршому становищі. На превеликий жаль, коли політична еліта спідлюється або репрезентована негідниками, які за законом сполучених посудин з однієї скверни переливаються в другу, названу тією чи іншою приватизованою партією, ми змушені розраховувати лише на національний ресурс, на простих людей, на “Просвіту”. “Просвіта” має мізерний фінансовий ресурс, але вона — це єдиний спосіб відстояти українство. Коли з’явився Шевченко, ситуація була ще гірша. Але цей син гречкосія поставив націю на ноги, чого не могла зробити вся тодішня еліта. Пізніше з’явився Франко — також від землі — й підняв Україну. Держава, яка з’явилася в Україні, не є українською. Ми мусимо апелювати до людей — це останнє, що в нас залишилося. Коли з одного боку правда, а з другого — неправда, завжди правда перемагає. Це тільки питання часу. Треба об’єднати й активізувати людей і очікувати, що з’являться нові постаті, нове покоління — незганьблене. Для нього треба підготувати ґрунт. Не може бути, щоб нація не проклюнулася до повноцінного життя. Не маємо права її залишати поза межами культурного простору. Ми кажемо: підтримаймо тих політиків, бо якщо прийдуть інші, то кінець. Насправді кінець із тими політиками у будь-якому випадку. Треба казати: незалежно від того, хто виграє, ми повинні себе поставити так, що змусимо владу робити те, що треба. Роль “Просвіти” величезна. Ми повинні об’єднатися у справах і робити конкретні речі. Хочу працювати в “Просвіті”, бо тільки в цій організації знаходжу хай маленькі, але конкретні кроки для утвердження українства. Подумаймо, як можемо заанґажувати велику кількість людей до української справи. Методом пропаганди, створення таких проектів, які захоплювали б новою естетикою. Павло Михайлович згадав, що “Просвіта” підтримала мультфільм “Лис Микита”, який ми зробили українською мовою. Торік у серпні його через Інтернет скачали 28 000 разів. Навіть у Росії сайти ці фільми подають в оригіналі. Говорять: “Это можно смотреть, мы это понимаем”. Це означає, що з цим продуктом ми йдемо до молоді й даємо їй зразок української мови, створений Франком. Ми можемо створити проекти не лише сучасні, а й перспективні. Але коли ми виготовили фільм “Лис Микита”, чиновники нас зненавиділи, звинуватили в усіх злочинах. Досвід ходіння по кабінетах доводить, що наші патріоти, які вчасно приходять на день народження Шевченка, святкують День Конституції й День Незалежності, в опозиції дуже добре вміють розповідати, що треба робити. Коли приходять до влади, — отримуємо зовсім іншу манеру поведінки. На першій зустрічі говорять: так, ми з тобою одної крові; на другій — почекай, я ще не встиг до цього дійти; а на третій пояснять, чому цього не можна зараз зробити або й зовсім не можна зробити. Коли ви приходите з українськими проектами, вони перетворюються на простих чиновників, які отримали згори ци-
Галина Сазоненко, Анатолій Мокренко, Петро Кононенко дулу, їхні помічники її записали, тож на будь-яке питання дадуть відповідь такою цидулою. Ми не маємо державних мужів. Як держава є точкою опори для нації, так і Закон про мови є точкою опори для держави. Позитив у тому, що вчергове ми звертаємося до простих людей. Інших ресурсів зараз немає.
УСНЕ ПРОСВІТНИЦТВО — КАНАЛ, ЯКИЙ НЕ ЗАВОЮЮТЬ Василь КУШЕРЕЦЬ, голова правління товариства “Знання” Ук2 раїни Зараз у нас зустріч із редакцією журналу “Трибуна”. Часопис українськомовний, йому близько 50 років. Рейдерським способом у редакції відбирають приміщення. Таке саме відбувається з іншими українськими виданнями: “Наука і суспільство” (видається з 1923 року), “Наше небо” (світоглядний журнал), “Наука і культура” тощо. Ми щойно пережили ще одну рейдерську атаку — захоплення готелю товариства “Знання”. Виграли 18 судів. Приміщення відвоювали, але БТІ не видає документацію на його реєстрацію за рішенням суду. Хочу сказати про солідарність. Ми, звичайно, не перемогли б могутніх рейдерів, які, до речі, при владі, на перших позиціях в усіх великих партіях, якби нам не допомогли українські газети “Дзеркало тижня”, “Слово Просвіти”, “Урядовий кур’єр”, інші видання, Українське радіо. Як ми піднімемо солідарність, народний дух? Треба мати засоби масової інформації. Ми відстоюємо канали, які допоможуть солідаризуватися. Наприклад, товариство “Знання” працює зараз у сфері університету українознавства. Повинна бути освіта дорослих, її зміст — українознавство, філософія України. Проводимо багато цікавих заходів. Як можемо протистояти партіям, різноманітним фальсифікаціям? Грошей у нас нема. Є один непереможний ресурс — просвітництво. За рік ми перенавчили тисячі бухгалтерів на нові європейські форми і методи обліку. Разом із Президентом ініціювали курси української мови. Можемо повчитися в японців. Усю технічну інформацію вони ведуть японською мовою. Створили автоматичний перекладач на японську. Зробили японську дитину конкурентоспроможною у глобалізованому світі. Ми цього не робимо. Нехай наші діти вчать по кілька мов, але дух повинен бути український. У нас є канал, який досі не завоювали й не завоюють, — це усне просвітництво. Через нього треба зробити наших громадян конкурентоспроможними в світі. “Слово Просвіти”, яке нас підтримало, ми передплатили у кожну обласну організацію.
ЗАКОНУ ПРО МОВИ НІХТО НЕ СКАСОВУВАВ Олександр КУЛИК, заступник керівника Контрольної служби Секретаріату Президента України Десять років я очолював Головне управління у справах сім’ї та молоді КМДА, був депутатом Київради перших чотирьох скликань. Але ще до того, з 1988 року, брав участь у створенні передумов, які були напередодні прийняття Закону про мови. Працюючи на заводі “Електронмаш”, зібрав майже 1 200 підписів на підтримку державності української мови, передав Дмитрові Павличку. Закон про мови чинний і тепер, його ніхто не скасовував. Разом із цим Законом було прийнято Постанову Верховної Ради УРСР про введення його в дію. Частина мала бути введена в дію з 1 січня 1990 року, частина — протягом трьох наступних років, і весь Закон — протягом десяти років. Отже, до 2000-го у нас не мало бути жодної проблеми з українською мовою. На жаль, так не сталося. Ще 1990-го, коли було обрано демократичну Верховну Раду, ми на основі тієї постанови, де було зазначено, що відповідальність за виконання Закону покладена на Раду Міністрів УРСР і на виконкоми місцевих рад, створили комісію Київради з національних мовних питань, яка мала контролювати виконавчий орган щодо виконання цього Закону. Влітку 1990-го ініціювали програму “Українській дитині — українську школу”, провели велику роботу з батьками. Було завдання відповідно до чинного законодавства привести освітню мережу кожного реґіону у відповідність з національним складом населення. Багато шкіл перейшли на українську мову навчання. На превеликий жаль, нині, наприклад, у Криму, зокрема в Ялті, яку називають “літньою столицею України”, досі існує єдина українська школа, створена в приміщенні дитячого садочка. Створена вона завдяки зусиллям трьох місцевих депутатів-патріотів. Усі мери обіцяли збудувати приміщення, але його так і немає. Зараз школа не може вмістити охочих тут навчатися. Ми привозили туди комп’ютери, меблі тощо. 2003 року ми замовили дослідження “Чинники національно-пат-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
