Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Діалоги мов і культур · “Шлях до ідентичності — тільки через піклування про власну культуру та її персоналії”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ПРЕКРАСНА НЕЗНАЙОМКА: БЕЛЬГІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Слово Просвіти, №44 за 2009 рік

Дмитро ЧИСТЯК Іван РЯБЧІЙ Іван Рябчій: Мені важко дібрати слова, щоб описати те враження, яке справила на мене організація поширення бельгійської літератури всередині країни й за її межами, запроваджена міністерством французької спільноти Бельгії. Це саме те, чого зараз потребує Україна і чого не хочуть робити наші чиновники й літературні бонзи, взявши за відмовку міфічний брак коштів. Зібрати в одному місці перекладачів із більш ніж десятка країн світу, які перекладають твори французькомовних бельгійських авторів; створити для їхньої праці належні умови (цілодобовий Інтернет, бібліотека, оргтехніка, словники, а найголовніше — тиша й спокій); платити їм за цю працю, влаштовувати зустрічі з авторами, яких перекладають, з авторами, яких у міністерстві вважають цікавими; робити огляди книжкових новинок; урочисто вручати перекладачам чималі грошові премії — це, на мій погляд, велика і потрібна робота. Доказ того, що система працює ефективно, — я. Для мене, людини, що раніше перекладала лише французьких авторів, перебування в Колежі стало одкровенням. Адже ми нічого не знаємо про бельгійську літературу! Нам відомі хіба Моріс Метерлінк та Еміль Верхарн (межа ХІХ—ХХ століть), Жорж Сіменон (середина ХХ ст.) і дуже модна нині у нас, але непопулярна в самій Бельгії Амелі Нотомб. Виявилося, що бельгійська література набагато цікавіша, розмаїтіша і жанрово, і стилістично. Думаю, детальніше про особливості бельгійської літератури може розповісти Дмитро Чистяк, який переклав українською драми Метерлінка, повість сучасного письменника Франсуа Емманюеля “Людське питання” та поезію живого класика бельгійської літератури Ліліан Вутерс. Дмитро Чистяк: Бельгійська література — надзвичайно цікаве явище у французькомовному світі, позаяк лежить на перетині двох величезних культурних ареалів — латинських і германських культур. Вона уособлює синтез латинсько-картезіанського мистецтва аналітики та візіонерського фламандського духу, закладеного в творчості примітивістів, що вибухнуло згодом дивовижним розмаєм бельгійського символізму, до якого належать імена і всесвітньо відомі, і менш знані, але однаково цікаві. Звісно, цих авторів (Моріса Метерлінка, Еміля Верхарна, Шарля Ван Лерберґа, Жоржа Роденбаха) треба представити українському читачеві. Естетика символізму — це вершинне явище світової культури; символісти зуміли синтезувати літературу, музику, малярство в єдиному порухові до трансценденції буття-сущого і виходу в чистий ефір думки і надсвідомого. Це містичне мистецтво, яке живиться із фламандської містики Майстра Екхарта, Яна Ван Рюйсбрука й інших візіонерів, яких, завдяки науковим публікаціям, тільки починає відкривати український читач. Слід звернути увагу й на таке небуденне явище, як бельгійський сюрреалізм, феномен певною мірою відмінний від сюрреалізму французького. Тут культивують не стільки автоматичне письмо і давно відоме бельгійським символістам несвідоме, скільки виразні пошуки начала, яке перевершує людське і відновлює зв’язки із колективним несвідомим. Найвідоміші з-поміж бельгійських сюрреалістів — Поль Нуже, Крістіан Дотремон, Марсель Леконт. Малярство Рене Маґріта постає саме на цьому підґрунті. Маґріт, зрештою, і сам був досить цікавим письменником, а також теоретиком сюрреалізму. Іван Рябчій: Самобутні явища — бельгійська фантастика і магічний реалізм. Певно, немає в Європі іншої літератури, де магічне й фантастичне відігравали б таку важливу роль. Казковою, незвичайною країною Бельгія постає передусім в очах сусідніх народів — скажімо французів. У творах Бальзака, Гюґо, де Нерваля — це край, де з часів Давіда Тенірса і Якоба Йорданса життя не змінилося. Зрозуміло, що бельгійцям таке ставлення було не до вподоби. Але на той час (1830-ті) становлення бельгійської державності тільки починалося, тож серед головних завдань письменників було творення національного міфу. Такою солідною базою стала для Бельгії “Легенда про Уленшпігеля” Шарля де Костера. Відтоді майже все, що виходило з-під пера бельгійських авторів, було пройняте феєричними й фантасмагоричними мотивами; навіть натуралізм, що набув у Бельгії особливого розквіту в 1890—1900-х рр., тісно сплетений із фольклорною казковістю, часом із дохристиянським легендарно-міфологічним масивом (Жорж Екаут, Камій Лемоньє). Дмитро Чистяк: Магічний реалізм, як слушно зазначив професор Лувенського університету Мішель Оттен, бере витоки із бельгійського символізму, позначеного міфологічним і фольклорним субстратами. Візьмемо творчість одного з найбільших представників цього напряму Франца Елленса. Він був послідовником і навіть (на початку на якесь цікаве явище в літературному сьогочассі. Іван Рябчій: Справді, бельгійська література напрочуд жива. Вона не вироджується, як французька, до “письмацтва на масу”, не регресує, як українська, у гормональні спалахи-тексти. Цьогорічний лауреат премії ім. Віктора Росселя (найпрестижнішої тутешньої літературної нагороди) Бернар Кіріні запам’ятався новелами у стилі Борхеса. Його “Хижацькі казки” виокремлюються простотою викладу, але водночас це цілісний твір, просто нашпигований загадками й символами. Учасники Європейського колегіуму художнього перекладу свого творчого шляху) епігоном Метерлінка. Згодом Елленс долучився до сюрреалістичного руху. У драмах і новелістиці Мішеля де Ґельдероде нема розмежування між божественним і демонічним; усе це по той бік реальності. Саме та реальність є сущою порівняно з реальністю, в якій ми перебуваємо, і яка, зрештою, виступає реальністю оманливою. Не можна не назвати ще імена Поля Віллємса і Ґі Вааса. Творчість Віллємса — це вже не демонічний магічний реалізм Мішеля де Ґельдероде, а те чудесне, казкове, що досі притаманне людині, — варто лишень поглянути на нього чистими очима, про що, до речі, писав Метерлінк. Світ не вписується в казковість Віллємса з його “паннами садів”, із відлюдниками, що мешкають поруч із єдинорогами “соборами туманів”. Пафос його творчості завжди трагічний. Планую незабаром представити його українському читачеві. Одначе хочеться вірити, що магічний реалізм ще здобудеться Романи Жаклін Арпман і Анрі Бошо продовжують міфоаналітичний напрям у літературі. Під збільшувальне скло їхнього прискіпливого погляду потрапляють Едип і Антігона, Орландо і Єва, багато інших легендарних персоналій, яких ми звикли сприймати однобічно. Тут нам пропонують несподіваний, абсолютно протилежний підхід. У бельгійській літературі добре почувається жанр, майже відмерлий у нас, — соціально-психологічні романи. Саме до цього напряму я б зарахував творчість Амелі Нотомб, хоч набагато цікавішим за неї письменником вважаю Жана-Люка Утерса, з яким довелося познайомитись особисто. Дмитро Чистяк: Сучасна бельгійська література досить строката. Є письменники — як, скажімо, Анрі Бошо, — що в реінтерпретаціях античних міфів вдало культивують цілком класичне письмо. Твори Франсуа Емманюеля — постмодерні (згадаймо повість “Людське питання”, яку я мав утіху перекласти українською мовою). У романах і нове- Система управління в царині культури в Бельгії напрочуд гнучка. У двомовній країні існують два міністерства культури — французькомовної й нідерландськомовної спільнот (фламандська — діалект нідерландської, що відрізняється від неї лише звучанням, але не написанням). Кожне з міністерств поділене на департаменти, що відповідають за певні галузі — літературу, музику, живопис і т. ін. Департамент книги та літератури — місце, де зібрано чимало відомих письменників, літературознавців і перекладачів, орган, що відповідає не лише за підтримку французькомовної літератури Бельгії всередині країни, а й за її поширення в усіх куточках світу. Бельгія — колишня імперія, і хоч тут значно менше, ніж у сусідній Франції, зберігається імперська свідомість, бельгійці (байдуже, валлонці чи фламандці) прагнуть якомога більшого поширення своєї культури. І створюють для митців просто райські (особливо порівняно з українськими) умови. Нам, українським перекладачам Дмитрові Чистяку й Іванові Рябчію, пощастило відвідати Європейський колегіум художнього перекладу в Сенефі — містечку за 40 кілометрів від Брюсселя. Усе сприяло плідній роботі й глибокому ознайомленню з бельгійською літературою. Із Бельгії ми повернулися з ідеями і проектами. Але чи знайдуться в Україні гідні видавці — ще те питання…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин