Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “У довготривалій перспективі погані засоби ніколи не бувають виправдані шляхетною метою”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ, ЯКОЇ НЕ ВАРТО ЗРІКАТИСЯ

Слово Просвіти, №44 за 2010 рік

Ганна ТРЕГУБ, Національний університет “Києво-Могилянська академія” Можливо, що років через сто одним із усталених тверджень про початок ХХІ століття буде таке: цей період розпочався з так званої “зміни політичних режимів у 2000-х роках на пострадянському просторі”. Йдеться про “квіткові революції” — грузинську трояндову 2003 року, українську помаранчеву та киргизьку тюльпанову 2004—2005 років. Революційні події на Майдані 2004 року, безперечно, вже стали частиною української та світової історії найновішого часу. Проте згадки про них у світлі останніх пресових публікацій, де йшлося про викреслення згадок про ці події з підручників з історії України принаймні для 5-х класів середніх загальноосвітніх закладів, примушують замислитися, яким є той спадок, що лишився Україні та українцям від 17 днів та ночей листопада 2004 — грудня 2005 років. Не знаю, чи єв Україні або поза її межами людина, що вже написала та оприлюднила наукове дослідження, в якому було б проаналізовано здобутки та прорахунки помаранчевої революції. Навіть якщо такий текст є, то його присутність в інтелектуальному просторі є сьогодні мінімальною. Проте є всі підстави вважати, що згаданий процес поволеньки просувається вперед коли не в письмовій, то в усній формі. Однією з перших ластівок стала інавгураційна лекція нового почесного професора Києво-Могилянської академії історика Ярослава Грицака “Що лишилося після Помаранчевої революції”, виголошена на початку вересня цього року. Якщо хоч трохи поцікавитися тим, які заголовки останніх статей про помаранчеву революцію, опублікованих у поважних світових виданнях, як-от: “The Guardian”, “Der Spiegel” чи “The Forighn Policy”, — складається враження, що у справу Майдану забито “останнього гвіздка”, і єдина спадщина подій 2004 року — це тотальне розчарування та зневіра українців і світу. От тільки практика історії свідчить, що все не так просто й однозначно. На думку Ярослава Грицака, прийнятними в сучасних умовах можуть бути два дискурси, перший із яких умовно можна назвати “внутрішнім”, а другий — “зовнішнім”. Якщо ретельно дотримуватися логіки першого погляду, то помаранчева революція була суто локальним, регіональним явищем. На такому рівні рецепції дослідника виявлятимуть і сягатимуть лише обмеженого, суто українського контексту та проблематики. Передусім ідеться про те, що помаран- Петро АНТОНЕНКО У переддень виборів, у суботу, я побував у рідному селі на Чернігівщині. І почув від земляків, як напередодні проводив тут “передвиборну агітацію” зальотний аграрний бізнесмен, який взяв в оренду місцеву землю, щоб заробити грошей (це обов’язково) та начебто щось зробити для села (це ще побачимо). У формі ультиматуму заявив селянам: якщо голосуватимуть за “того”, щось робитиме для села, якщо за іншого —дзуськи! “Той” — це чинний голова, який хутко перебіг до Партії регіонів. Говорити бізнесменові, що це неправильно — шантажувати старих, бідних, залежних від тебе селян — марна справа. Він уже отримав вказівку, за кого “агітувати”. Тим паче, в останні місяці перебігли до регіоналів і голова районної, і голова обласної державних адміністрацій, які зовсім недавно красувалися в “Нашій Україні”, і не один рік саме від неї керували районом та областю. За Ярослав Грицак чева революція чітко оприявнила засадничу характеристику України як суто демократичної держави — свободу політичного вибору. Сама революція на Майдані була викликана прагненням українців вільно обирати владу. Україна разом із трьома прибалтійськими державами є винятком із загального правила на пострадянському просторі: тут після розвалу СРСР відбувається регулярна зміна влади демократичним шляхом. В Україні від 1991 року кожна влада програє, оскільки не може забезпечити тривалого панування, як це відбувається в сусідній Росії. Так само було 2004 та 2010 року. Українцям, на думку численних оглядачів та коментаторів, вдається те, що не вдається решті пострадянського простору за мізерним винятком. Йдеться про демократію. Є всі підстави вважати, що якщо вперше, на початку 90-х років, демократичний проект було втілено в Україні “на голодний шлунок”, то це більшменш стала тенденція. Другим важливим моментом, пов’язаним із помаранчевою революцією, на думку Ярослава Грицака, є витворення нової історичної пам’яті. Перед подіями 2004 року розмови про Голодомор 1932— 1933 років мали суто маргінальний характер. Після перемоги помаранчевої команди та наступні 5 років українська влада зробила все можливе, аби на державному та світовому рівні Голодомор було визнано геноцидом української нації. До того ж за часів президентської каденції Віктора Ющенка почала змінюватися географія історичної пам’яті. За соціологічними дослідженнями, станом на 2007 рік Як і про будь-яку вікопомну історичну подію, про революцію писати не просто, але, попри все, варто. Шість років, що минули з часів Майдану, вгамували пристрасті та надали ту мінімальну часову дистанцію, з якої можна побачити вже не хаос, а певні деталі цілісної композиції історичної картини під назвою помаранчева революція. Отож революція та повстання духу на Майдані, чи шоу, не варте уваги нащадків? близько 60 відсотків українців, попри їхні політичні преференції, знайшли консенсус та визнали Голодомор геноцидом. Якщо коротко підсумувати першу парадигму розгляду помаранчевої революції, то, на думку професора Грицака, висновок буде приблизно такий: цій революції не вдалося виконати гасла щодо ув’язнення злочинців або кардинально змінити систему влади в державі, проте вона утвердила Україну як самостійну, але не дуже стабільну демократію. Україна після 2004 року — єдина поза балтійськими державами та Грузією держава, що перейшла так звану точку неповернення до проекту, подібного на СРСР, у політичному та культурному планах. Той час, коли європейські країни могли не перейматися подіями, що розгортаються на іншому кінці світу, наприклад, у Китаї, давно та безповоротно минув. За сучасних панглобалізаційних процесів будьяке явище навіть локального значення не може пройти поза увагою дослідників. Тим паче, такого не може статися, коли йдеться про події революційного характеру в одній із найбільших східноєвропейських країн. Помаранчева революція — це одна з хвиль революційних процесів, що охопили Центрально- Східну Європу після початку холодної війни. В цій частині світу люди поставали супроти комунізму, в той час як Західна Європа синхронно переживала революційні виступи супроти капіталізму. Час од часу лунають закиди, що Україна не може бути частиною Європи, як-от Польща, Чехія або Угорщина, оскільки вона ніколи не переживала подій 1956, 1968 та 1989 років. Помаранчева революція раз і назавжди анулювала цей аргумент. Великі революції штибу Великої французької 1789—1799 років

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин