Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ПРО ДОНЕЦЬКУ П’ЯТУ КОЛОНУ ТА ЇЇ ВІЧНУ БОРОТЬБУ ЗА РОСІЙСЬКУ МОВУ
Слово Просвіти, №44 за 2010 рік
Марія ОЛІЙНИК, м. Донецьк
У світі немає країн, які б за свою історію не були хоч раз кимось окуповані. Переможець намагався асимілювати підкорене населення. Після звільнення з-під окупації відродження нації і становлення сильної держави завжди починалися з відродження рідної мови. Мовна ситуація в Україні взагалі й на Донеччині зокрема типова для всіх постколоніальних країн. Як її виправити — є міжнародний досвід, яким можна скористатися. А суржик, яким вражена більшість населення країни, — теж не суто українське явище. У світі є таке поняття, як колоніальна мова, що залишається імперією на територіях, із яких вона йде. Це лінгвістична “виразка імперії” із часом “виліковується” — коли діє продумана мовна політика. А в Україні всі 20 років незалежності її немає. І хоч була прийнята 1996 року Конституція України, а 1999 року Конституційний Суд України розтлумачив її ст. 10, згідно з якою громадянин України має право на вибір мови спілкування, у тому числі з органами влади, а представник влади не має, “проблема” української мови давно стала політтехнологією, могутнім чинником розколу. Застосовується ця політтехнологія, починаючи з 1991 року, коли переміг колишній секретар з ідеології КПУ завдяки місцевим елітам південно-східних областей України, які боялися, що прийдуть ті, хто примусить їх розмовляти українською. Зазвучала ця тема на повний голос і на місцевих виборах у жовтні 2010 року, почавшись реєстрацією 7 вересня 2010 року проекту закону України трьох мовних гігантів Єфремова-Симоненка-Гриневецького “Про мови в Україні”. Це не тільки звична від виборів до виборів демагогія біло-блакитних, яка використовується цими аморальними політиками як червона шмата, щоб нацьковувати більш зрусифіковану частину України на іншу, а й випробуваний прийом, за допомогою якого влада намагається мобілізувати свій електорат, відвернувши увагу громадськості від повного провалу всіх передвиборних соціально-економічних обіцянок. Ось чому один із чільних організаторів ПІСУРу в Сєверодонецьку, “Людина року-2009” Російської Федерації, заступник голови обласної організації ПР, голова Донецької обласної державної адміністрації Анатолій Близнюк, продовжуючи боротьбу з українською мовою, вже на третій день після скасування донецькими судами першої і другої інстанцій (26 січня і 16 липня 2010 року відповідно) незаконного рішення Донецької обласної ради “О создании условий для развития русского языка в Донецкой области” на прес-конференції 18 серпня 2010 року заявляє, що обласна рада прийме більш законне рішення про російську мову. І уявіть собі, що він уже 31 серпня 2010 року реєструє проект такого “більш законного” рішення обласної ради “Об использовании языков межнационального общения на территории Донецкой области”. Новий голова Андрій Шишацький не вносить 3 вересня цей проект до порядку денного, оскільки його не було розглянуто в комісіях, але обіцяє, що наступної сесії облради це питання буде поставлено на порядок денний.
І справді, на останній, прощальній 31 сесії облради V скликання Анатолій Близнюк відкликає свій проект від 31 серпня “Об использовании языков межнационального общения на территории Донецкой области” і просить натомість прийняти звернення до голови ВРУ В. Литвина щодо прискорення прийняття закону Єфремова-Симоненка-Гриневецького. Із цього шедевра ми дізнаємося, що “Донбасс, как и вся Украина — полиэтническое, многоконфессиональное и поликультурное пространство…”. А ухвалення цього закону, на думку Анатолія Близнюка, зможе забезпечити міжнаціональну згоду і виховання толерантності в суспільстві. “Є пропозиція це звернення Анатолія Близнюка направити з метою прискорення розгляду Верховною Радою України законопроекту “Про мови України”, який сприятиме створенню належного національного культурного й інформаційного простору, забезпечення правових, економічних і організаційних умов для забезпечення мовних прав громадян України і єдності в державі”, — заявила депутат Донецької обласної ради Віра Немилостива на 31 сесії облради V скликання. Наталія Белоцерковська, яка програла всі три суди із захисту рішення облради щодо російської мови, вимагала, щоб мовний закон був прийнятий до 31 жовтня 2010 року. Її заспокоїв депутат-регіонал Ігор Чічасов, який запевнив, що закон не просто буде прийнято — російська мова стане другою державною зразу після виборів до місцевих рад.
Закінчення на стор. 2—3
ПАВЛО МОВЧАН ПРО ВАСИЛЯ ЛОПАТУ
ЗНАЙОМТЕСЬ: МАРИНА ПАВЛЕНКО
12–13 ГАЛИНА ТАРАСЮК ПРО БЕРЕЗАНЬ
14–15
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 1
Крім того, на прощання в облраді презентували новий шкільний підручник “Український націоналізм і Донбас. Історична ретроспектива”, написаний “за сприяння депутатів облради”, який присвячено “пам’яті жертв німецького фашизму і українського націоналізму у Великій Вітчизняній війні”. Авторами є дослідники історичного факультету Донецького національного університету і Донецького Центру політологічного аналізу і технологій (керівник Центру — доцент ДонНу Сергій Баришників). У книжку також увійшли матеріали аналітиків Української філії Інституту країн СНД (політолог Володимир Корнілов і соціолог Денис Денісов), професійних істориків із Луганська і Москви. У книзі також опубліковано статті дослідників із Польщі — фахівців з теми злочинів ОУН—УПА проти польського населення. У складі редколегії книги — проректор ДонНу, депутат Донецької міськради від ПР Тетяна Мармазова і доцент ДонНу, голова президії етнічних співтовариств Донецької області Олександр Дингес. Видавцем книги виступив депутат Донецької облради, голова Донецької обласної громадської організації “Народно-патріотичний блок ДОНБАС” Ігор Житинський, депутат від КПУ. Книга в м’якій палітурці, видана накладом у 3 000 примірників, буде безкоштовно розповсюджена в школах, ВНЗ. Оскільки сесія була останньою, то депутати похвалили себе за проведення інвестиційного саміту, за договір області з Кабміном тощо. І жодних розмов про те, що із заборгованості по заробітних платах область посідає одне з перших місць, та ж ситуація щодо екологічних проблем, криміногенної обстановки, захворювання СНІДом, п’янства, наркоманії, знищення малого і середнього бізнесу за допомогою нового податкового кодексу. Навіть не згадали про космічний ріст цін на продукти харчування, заморожені зарплати і пенсії, проблеми в комунальній сфері, проблеми бідності, підвищення цін на газ для споживачів, побори, хабарі, корупцію, безробіття випускників ВНЗ, проблеми із захистом “дітей війни”, питання повернення незаконно приватизованих і проданих донецькими владоможцями дитячих садочків (що було заборонено законом), яких зараз не вистачає, і проблеми з незаконним видобутком вугілля в “копанках”. Здогадатися чому не важко — всі ці 20 років саме ці люди при владі (спочатку як члени КПСС, тепер як — ПР, яку донеччани називають Партія Рідна), у тому числі і в “помаранчевий період”. Наступного дня, 22 жовтня 2010 року, вже імперськи стурбовані депутати Донецької міської ради йдуть далі і дають наказ Голові ВРУ Володимиру Литвину, керівникам депутатських фракцій у парламенті, комітету ВР із питань культури і духовності у вигляді рішення “Об обращении по внесению на рассмотрение Верховной Рады Украины законопроэкта №1015-3 “О языках в Украине”. Вони навіть ухвалили його на сесії: “за”
проголосували 55 депутатів, проти — 3. У зверненні розписується, як серйозно Донецька міська рада ставиться до розвитку російської мови та фінансування програм, зарахувавши собі в актив прийняття 26 травня 2006 року рішення “Об использовании русского языка в г. Донецке как регионального”, ніби й не було це рішення скасовано судом за позовом прокуратури міста. А все тому, що на виконання цього рішення прийнята теж щедро профінансована з міського бюджету програма. І хоч незаконні рішення рад міста і області скасовані, а програми розвитку державної мови Російської Федерації фінансуються. “Новий закон “Про мови в Україні” забезпечить розвиток і функціонування української мови як державної, а також захистить права мешканців російськомовних регіонів України і національних меншин. Ухвалення закону понизить соціальну і політичну напруженість у суспільстві і сприятиме розв’язанню головного завдання української державності — інтеграції всіх громадян України в єдину громадянську мультикультурну націю (единую гражданскую мультикультурную нацию — мовою оригіналу)”, — упевнені донецькі депутати під керівництвом Донецького міського голови, голови міської організації ПР Олександра Лук’янченка та секретаря Ніколая Левченка — одного із заступників ПР області. Крім цього, депутати Донецької міської ради просять президента України Віктора Януковича і прем’єр-міністра України Миколу Азарова “надати підтримку політиці МОН і починанням міністра освіти й науки Дмитра Табачника, захистивши його від несправедливих нападок і надавши міністрові можливість спокійно займатися своїми прямими обов’язками”. Звертаючись до депутатів міськради перед голосуванням за ухвалення даного рішення, секретар Донецької міськради славнозвісний Микола Левченко сказав: “Я прошу вас поставити на голосування і підтримати цей проект рішення. У цьому зверненні ми перечислили всі ті досягнення, все те, що було зроблено Міністерством освіти за час керівництва нашого однопартійця Дмитра ТАБАЧНИКА”. При цьому він додав, що зараз лунає лише критика на адресу Міністерства і немає ніякої політичної підтримки, “тому наша профільна комісія пропрацювала всі досягнення і напрацювання (Міністерства) й ініціювала таке звернення”. Спочатку дається негативна оцінка діяльності попереднього міністра Івана Вакарчука, а потім перераховуються досягнення Табачника. Перше і найсмішніше досягнення Табачника — це те, що “МОН з міністерства пропаганди і комерції знову стало Міністерством освіти і науки”. І це в той час, коли мітингують студенти проти поборів у ВНЗ! Друге — реформовано зовнішнє тестування. Третє — прийнято закон про повернення до 11-річної системи навчання. І хоча повністю провалено навчання дітей з 5-річного віку в садочках: педагогів немає, підручників немає, методика відсутня, дитячих садочків не вистачає, школярі навчаються за підручниками в Інтернеті — в області підручниками учнів 10 класу забезпечено всього на 8 %, — Табачник — успішний міністр! Бо введено обов’язкове проведення медогляду та заборонена торгівля продуктами “швидкого харчування”. А ще — “зі шкільних підручників щезли глави, в яких оспівувались особи, які воювали на боці фашистської Німеччини під час ВВВ”. Школярі і студенти отримали право вільно обирати мову навчання і тестування. Найцинічніший “позитив” в оцінці Табачника — розвиток автономії ВНЗ. Нагадаємо, що це в той час, коли Табачник, звільнивши 29 липня 2010 року ректора Володимира Шевченка, й досі керує Донецьким національним університетом у ручному режимі за допомогою призначених ним двох в.о., і, порушуючи Закон України “Про вищу освіту”, вперто не оголошує конкурс на заміщення посади ректора університету. Всі протести громадськості, профспілок, викладачів, звернення народних депутатів залишаються без відповіді. Ось так закінчили своє 4,5-річне кнопконатискання депутати міста і області і, звичайно, якби місцеві вибори пройшли без фальсифікацій, то 31 жовтня депутати отримали б результат їхнього зовнішнього оцінювання. Хоча сподіватися на це марно. Це, мабуть, відбулися ще одні вибори без вибору. Маємо те, що маємо: голова Донецької ОДА Анатолій Близнюк та тільки російськомовні депутати облради, які розмовляють суржиком — цією мовною хворобою постколоніальної країни, вирішили до кінця захищати засіб свого спілкування — це “дитя білінгвізму”. Донецька обласна рада вже на першій сесії приділила пильну увагу захисту російської мови — прийняла антиконституційну ухвалу “О создании условий для развития русского языка в Донецкой области”, якою російська мова проголошувалася “региональным языком”. Після чого запропонували Верховній Раді надати цій регіональній мові — статус державної. На другій сесії обласна рада встановила в окремо взятій області свято — день російської мови в день народження Олександра Пушкіна і гучно його щорічно святкує, передаючи бібліотекам, навчальним закладам, дитячим будинкам десятки тисяч російських книг. Нагороджують цінними подарунками кращих учителів російської мови та учнів-переможців олімпіад із російської мови та літератури. 26 вересня 2008 р. сесією Донецької обласної ради прийнято “Региональную программу развития русского языка и русской культуры в Донецкой области на 2008—2011 годы” з фінансуванням 7 млн 343 тисячі гривень. Протягом усієї своєї каденції місцеві депутати не забували про “великий і могучий” на жодній сесії. Як почали на 1- й сесії із захисту великого і могучого, так і закінчили тим самим на 31-й сесії. І зауважу, всі сесії, їхні рішення проходили винятково російською мовою — всупереч Конституції України. А вони навіть зверталися до Генерального секретаря Ради Європи з проханням захистити регіональну мову від посягань Міністерства культури, яке 18 січня 2008 р. ухвалило, що всі іноземні фільми мають бути дубльовані, озвучені чи субтитровані державною мовою. А також оголошували область територією без НАТО, Донецький національний університет без назви Стуса, засудили грузинську агресію щодо Південної Осетії і зажадали від президента Віктора Ющенка нейтралітету України щодо цього питання. Одне слово, жодний акт “насильницької українізації” не залишився поза увагою полум’яних українофобів. Адже в Донецькій області з 24,67 % росіян у 1926 році, їх стало 43,65 % у 1989 році. За 4,5 роки жодної програми розвитку знищеної на території Донеччини української мови та її носіїв не прийнято! А школи з українською мовою навчання практично знищені всі: якщо в 1932/1933 н.р. 79 % школярів Донеччини навчались українською мовою, то в 1989/1990 н.р. лише 2,3 % учнів. Крім того, більше половини школярів Донеччини були звільнені від вивчення української мови “за бажанням батьків”!
мати Катерина Митрофанівна родом із сусіднього селища Ясна Поляна, продовжує жити в смт Софіївці, а батько Михайло Григорович із села Калмиківки Луганської області. Батько з мамою нерозлучно прожили до 1999 року. Батьки скуштували остарбайтерської німецької неволі, після повернення з Німеччини обоє працювали на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева. Крім Анатолія, вони виховали ще молодшу на 3 роки від нього дочку Євгенію. Почав навчатися Анатолій в школі №1 з українською мовою навчання, яка була насильно переведена на російську мову, коли він перейшов до 2 класу. 1998 року на зустрічі з делегацією Івано- Франківщини А. Близнюк з обуренням згадував, що вже на другий день, коли їхню школу перевели на російську мову, директор, почувши в коридорі, як він, другокласник, продовжує розмовляти рідною, батьківською, українською, вхопила його за вухо, підняла на 10 сантиметрів від підлоги і сказала: “Мальчік, в етой школє со вчєрашнєго дня должен звучать только рускій язик”. Після цих сумних спогадів він запевнив, що українська мова буде повернута українцям Донеччини таким самим більшевицьким шляхом, яким була знищена. Але згодом проблиски принциповості змінились брутальним, звичним холуйством. “Караул! Рятуйте російську мову!” Продовжує послуговуватися донбаським язиком с хахляцкім акцентом, зрадивши батьківську мову, ставши манкуртом. І нарешті — українофобом. Звільнив від вивчення української мови обох своїх синів Сергія (сьогодні депутат Донецької обласної ради від ПР) та Олексія, заради владних щаблів легко трансформував свою ментальність: повернутись до батьківської мови, мабуть, не дозволяють господарі Донеччини. “Донецькі”, “єнакіївські”, “макіївські”, “маріупольські” кадри всі ці роки в Донецькій області будували власну регіональну Україну за своїми законами. 2004 року її з переляку навіть назвали ПІСУАРом. На цій території не діє Конституція України, кадри її просто не знають. Ці люди навчалися вже в школах, які давно змінили мову навчання з української на російську.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
