Гаряча тема · “Коли ми спостерігаємо самоізоляцію влади, — функцію захисту і розвитку мови бере на себе сам народ”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ТРОХИ РОЗДУМІВ СТУДЕНТКИ ДО СВЯТКОВОГО ДНЯ
Слово Просвіти, №44 за 2011 рік
з’ясувалося, замало російської мови й російських шкіл у Криму. Наша юна і вічно жива насправді нікуди не згине і від таких закидів кількість її носіїв не зменшиться (може, навіть навпаки), однак якою її передаватимуть із уст в уста — це питання. Мене непокоїть проблема культури мови. У моєму затишному Луцьку, де кожен із пелюшок і плаче українською, таких запозичень і кальок можна наслухатися — аж вуха в’януть. Що вже казати про культ суржику, наприклад, у Полтаві. Мені благодатний матеріал для порівняння дає Інститут журналістики, де зібрався колоритний люд з усієї України. То, спілкуючись із однокурсниками, помічаємо цікаві діалектизми, то дивуємося з якихось слів. І, що цікаво, освічені студенти зі сходу або півдня часто спілкуються літературною краще, ніж носії мови: вони вдома розмовляють російською, тому не знають українського сленгу й далекі від суржику. Не подумайте, ніби я не розумію, що мова повинна постійно змінюватися й поповнюватися новотворами, це цілком закономірно. Я обожнюю колоритне слівце, навіть якщо воно не є нормативним, а також полюбляю дублювати українською англійські вислови. Тільки ж за що мені отой огром химерного плетення слів, що ним повниться Київ? Узяти хоча б рекламу. Окрім згаданого на початку трагікомічного (бо неправильно написаного) твердження, скрізь висять різноманітні картинки з елементарними мовними помилками. Існує навіть такий метод привертання уваги: зробив ну дуже вже очевидний ляп, рекламуючи товар або послугу, — запам’ятався краще. Знайти грамотний рекламний текст дуже важко. Часто хочеться маркером виправити помилку. Або зініціювати такий собі флеш-моб граматичних консерваторів: ходити містом і ті помилки замальовувати. Але ж це, панове, вандалізм і каратиметься він згідно з законом. Та що безграмотна реклама — це неповага до мене, а отже, порушення прав людини, усім байдуже. Так само неповагою є всюдисущі мовні штампи, безграмотні ЗМІ, погано відредаговані книжки, навіть кальки в офіційних документах. Між іншим, існує правило, що коректор не може виправляти помилки у законах. Мене і багатьох моїх знайомих зачіпає, панове. Мова — це одежа для думок, сказав хтось із відомих. Так, як светри, сукні, джинси — одяг для тіла. То чого неохайно вбрані люди викликають наше “фе”, а ті, хто бездарно розмовляє, не отримують жодного осуду?
Із таким обуренням я зустрічатиму День української писемності й мови і слухатиму виступи різних людей 9 листопада, які, мабуть, укотре (з одного боку) сипатимуть дифірамби нашій калиновій і солов’їній, а з іншого — щиро непокоїтимуться її теперішнім станом. Очевидно, будуть і ламані промови російськомовних осіб. Хай би вже не знущалися над обома мовами і говорили хоч однією, ріднішою, але грамотно, для чого клоунада з показовим використанням державної мови? Так, послуговуйтеся українською, російською, караїмською чи хоч староболгарською! Тільки робіть це грамотно і не зазіхайте на мовні права інших, особливо коли йдеться про письмові документи, доступні широкому загалу. Більшого мені як носієві мови наразі не потрібно.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
