Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
200-ліття Шашкевича · “Перед Шашкевича іменем Велико ми зобов’язані — Ти і я”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

СТЕЖКАМИ МАРКІЯНА

Слово Просвіти, №44 за 2011 рік

Марта ГРИНДА, член Ради Галицького районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, м. Львів У Галицькій “Просвіті” м. Львова склалася давня традиція проведення мандрівок. Уже вдруге цього року подорожували мальовничими місцями, де народився, жив, творив, був священиком Маркіян Шашкевич. Адже 6 листопада 2011 року відзначатимемо 200-ліття з дня його народження. У казковій місцині розкинулося с. Підлисся Золочівського району на Львівщині, де з’явився на світ Маркіян. Тут була садиба його діда Романа Авдиковського — пароха села. Зверху Біла Гора — посестра Чернечої. Це місце постійного паломництва для вияву народної шани галицькому будителю. На Горі Хрест як символ пам’яті світлої постаті Маркіяна Шашкевича. Відкрито цей монументальний пам’ятник ще 29 жовтня 1911 року. Важка кам’яна брила як свідок гніту, безпросвітної темряви, вежа у стилі Єйфеля передає прагнення до світла, правди, руху, поступу… Поруч Стрілецькі могили… Ще 1959 р. у Підлиссі відкрито літературно-меморіальний музей. Довкола сади, розлогі ліси… Улітку 1961 р. на місці, де стояла хата Шашкевича, встановлено гранітний камінь, а 25 жовтня 1962 р. відкрито пам’ятник Маркіянові (скульптор Д. Крвавич). Як символ наснаги до життя, джерела волі збережена криниця. Над цим витає Дух Маркіяна! Усе це ми, просвітяни, та наші прихильники могли побачити, відчути 7 серпня під час першої мандрівки. На Білу Гору відбулося великолюдне паломництво. Урочиста Літургія, виступ капели Ревуцького, промови Романа Лубківського, голови облради Олега Панькевича зворушили всіх присутніх. Наступну мандрівку 2 жовтня розпочали з відвідин с. Деревня. Затишне галицьке село. Є церква, стіни якої пам’ятають отця Маркіяна. Недавно сільська влада відкрила першу хату-музей про свого земляка, українського мовотворця, отця Маркіяна. Як молодий задумливий Маркіян переїжджав з села до села, так і наша мандрівка пролягала далі в с. Нестаничі Радехівського району. Тут поет, за його власними словами, був “позбавлений всяких, навіть найконечніших засобів до життя та гноблений крайнім убожеством і нуждою”. Тепер про перебування у Нестаничах із 1838 до 1841 рр. нагадує дерев’яна церква, в якій відправляв отець Маркіян, відтворюється плебанія, де мешкав. Земляки гордо згадують ім’я Маркіяна. І нарешті — Новосілки. Тут Маркіян Шашкевич жив замкнуто, в ізоляції від культури, ідей, вісток зі світу… Важко захворів, пізніше осліп, хвороба прикувала його до ліжка. 7 червня 1843 р. на 32 році життя помирає, на сільському цвинтарі збереглася надгробна плита з надписом “Тут був похований отець Маркіян Шашкевич”. 31 жовтня—1 листопада 1893 р. з великими урочистостями останки Маркіяна Шашкевича перевезено з Новосілок до Львова, де на Личаківському цвинтарі спочивають разом із ним дружина Юлія та син Володимир. У Новосілках діє церква Св. Миколая, в якій зберігся малий дерев’яний хрест, з ним правив отець Маркіян. Зараз у цій церкві отець Іван користується Маркіяновим хрестом, яким благословив усіх нас, мандрівників-паломників. Завершалася наша мандрівка знову вс. Підлисся, музеї-садибі отця Маркіяна. Стежками Маркіяна Шашкевича з нами подорожувала як екскурсовод Ірина Дутковська з родини Юлії Крушинської (дружини Маркіяна), лікар за фахом, яка ретельно, з великим натхненням досліджує Шашкевичіану і від усієї душі поділилася з нами своїми глибокими пізнаннями. Мандрівка збагатила світогляд не лише просвітян, а й представників із “Товариства Тернопілля у Львові”, “Холмщини”, небайдужих молодих людей, які подорожували місцями Маркіяна в ці дні. Ми вклонялися землі, яка подарувала Галичині, врешті й усій Україні, творця “Руської трійці”, отця Маркіяна, який жертовно захищав у ті далекі часи все українське. Маркіян Шашкевич (1811—1843). Портрет роботи Д. Гринця Михайло ШАЛАТА ІМ’Я ШАШКЕВИЧА При цім імені У душі воздаємо честь. Радуйся, радуйся, українська ниво! Числа знаменитим іменням несть, Та це особливе. Чув священний обов’язок Маркіян, Обов’язок, Богом даний: Пробудити українську свідомість братів-галичан. Радуйтесь, радуйтесь, галичани! Постояти узявся за рідне, своє. Святися, святися, вкраїнський роде! Бо як же це так: мова є, історія є, А… “немає народу”? Не німецький тут Vaterland, Не польська Оjczyzna*. Та де ж би то зайда (нині сказали би: окупант) Україну визнав!? “Ми були, ми є, ми будемо! З історією своєю, культурою, мовою!” — Заявив Друкованою в Буді “Русалкою Дністровою”**. ———————————— * Vaterland (нім.), Оjczyzna (пол.) — Батьківщина. ** “Русалка Дністровая” — перша в Галичині книжка українською народною мовою, складена М. Шашкевичем, І. Вагилевичем та Я. Головацьким і видана 1837 року в місті Буда[пешті]. * * * Галичина — Журба безпросвітня. Злидні. Безправ’я. Панщина клята. Ходять відважніші аж до Відня В цісаря правди шукати. Ходять — І не знаходять. З панами — ради ніякої. Кріпацька доля така, Як у байці “Пан та Собака” Артемовського-Гулака: “Хоч круть, хоч верть… Все тобі… в черепочку смерть”. Не раз і не два задумувавсь Маркіян: “Ми у Європі, Чи де ми є!? Такий вже ганебний, безрадісний стан: Кріпацтво, рекрутчина, епідемії… Де ми, Чиї ми діти? Ні освіти, ані просвіти! Он серби пробуджуються зі сну, Чехи, словаки — слов’яни-сусіди. Вже й з Наддніпрянщини в Галичину Прилинула “Енеїда”. А ми, галичани, а ми Коли свідомими станем людьми? Чужинці нас міряють на свій аршин, Ополячуючи, онімечуючи навмисне. Ми — вічні пахолки неначе… Гей, земляче! Відкинь той камінь, що ти серце тисне… Ти не неволі син!” * * * Всевладний часе, Маркіянова місія — воля твоя! На три роки був старший Від Тараса. Й “Русалка…” старша на три Від “Кобзаря”. Обидва творці Плекали думи однакові: Україна своя, вільна і нероздільна. Обидві ці книги — знакові: Обидві для українця — Настільні. Хай “Русалка…” — Й дітище трьох: Маркіяна, Івана, Якова, — Та всю “трійцю” тоді Напоумив Бог Україні служити однаково. (То вже потім — Без Шашкевича проводу — Другий і третій із “трійці” співці Під намовами недругів Збилися на манівці. А тоді усевладний час Працював на нас). Возвістилися Зоря Маркіяна Й астральне світило Тарас. Провидінням було їм призначено Україні світити, Поки в ній не пахольство, а вдача козача Себто — поки їй жити. А тому, земляки кохані, Треба знати від першого класу Про “Русалку…” і “Читанку” Маркіяна, Про “Кобзар” та “Буквар” Тараса. * * * Школи, вулиці Імені Маркіяна. Монументи Поета У Підлиссі і Львові, Золочеві та Бережанах, Римі і Вінніпезі. Час від часу — видання творів (Переважно до ювілеїв). Це для належної шани Багато чи мало? А спитаймо себе, Як сповідуємо Шашкевичеві ідеали. Як сповняємо, Русини-вкраїнці, Його заповіт. Чого досягли ми без Маркіяна За стільки літ. Маючи, як він мовив, “Ум світлий, високий”, Чи придумали ми якусь кару Хоч однісінькому з яничарів, Що рідної мови цураються, А “чужую полюбляють”? Чи з Русі-України Ми прогнали вже “мраки тьмаві”? Чи уже, браття милі, Воскресили ми “В новій силі Руську славу, руську власть”? Чи принаймні Уже подали ми Друг другові руки 8 листопада ц. р. від# будуться урочистості з нагоди 200#річчя від дня народження М.Шашкеви# ча за такою програмою: y Святочна літургія — 900—1100; y Відкриття і посвята музею-садиби М.Шашкевича — 1100—1200; y Перша екскурсія у музеї-садибі — 1200—1230; y Слово гостей до М. Шашкевича — 1240— 1340; y Концерт — 1500—1700. Під час святкування

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин