Шевченкіана · “Українці в Татарстані прагнуть внести і свій посильний внесок у справу вшановування Кобзаря”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Шевченко в Казані. Минуле й сьогодення. До 155$річчя повернення Т. Шевченка з казахського заслання
Слово Просвіти, №44 за 2012 рік
Євген САВЕНКО, голова Нижньокамської національ# но#культурної автономії “Україн# ське товариство “Вербиченька”, Татарстан
1857 року, після смерті Миколи І, Шевченка звільнили із заслання, солдатчини. Спочатку він добрався до Астрахані, потім по Волзі на па# роплаві “Князь Пожарський” по# прямував у Нижній Новгород. Це був не зовсім звичайний рейс. Аст# раханський промисловець Сапож# ніков орендував пароплав і подо# рожував по Волзі з невеликою кіль# кістю запрошених. Уранці 13 ве# ресня пароплав прибув у Казань. Із пристані Тарас Шевченко відразу пішов в університет. Він хотів дові# датися про долю своїх соратників з Кирило#Мефодіївського братства, студентів Київського університету Івана Пасяди й Георгія Андрузсько# го, яких 1847 року перевели в Ка# занський університет. Нічого про них не довідався, але оглянув бу# динок університету і центр Казані. У своїх мемуарах він докладно пи# сав про бачене в місті. Вежа Сююмбіке. “Навіть вежа Сумбеки, безсумнівний пам’ятник часів татарських” (Із записів Шевченка). Ця цегельна вежа в центрі Ка# занського Кремля, невідомо ким і коли побудована, стоїть і дотепер. Метрів за сто від неї розташований палац Президента Татарстану. Вулиця Кремлівська від уні9 верситету. “Велика вулиця (звичайно, Московська), що веде в Кремль, схожа на невський проспект” (Із записів Шевченка). Зараз це вулиця Кремлівська, а тоді називалася Воскрєсєнской. Вона починається від університету і закінчується біля стін Кремля. На фасаді будівлі 15/25 (нині піццерія “Джузеппе”) встановлено меморі# альну таблицю, присвячену Михай# лові Сергійовичу Грушевському — Першому Президенту Української Народної Республіки, який 1915 року мешкав у цьому будинку під час заслання. А вулиця Московська (нині — Клари Цеткін) знаходилася в районі Адміралтейської Слободи, де в ті часи була пристань для ко# раблів. Казанський університет. “Вулиця ця починається чудовим будинком університету, прикрашеного грандіозними іонічними портиками” (Із записів Шевченка). Університет заснований 1804 року. Тут був ректором відомий ма# тематик Лобачевський. У музеї уні# верситету з 1984 року зберігають# ся копії двох ескізів Т. Шевченка, які він зробив 14 вересня 1957 року в Казані. Пам’ятник Державіну. “Монумент співака Катерини красувався в дворі в мініатюр9 ному палісаднику” (Із записів Шевченка). 1847 року пам’ятник поету Г. Державіну стояв у дворі універси# тету (університетське містечко). 1870 року його перенесли на пло# щу перед міським театром (зараз площа Свободи). 1931 року па# м’ятник переплавили. З переплав# леної бронзи Казанське трамвайне депо наробило втулок для трамва# їв. Зараз копія пам’ятника стоїть у парку на вулиці Горького. Каплиця загиблих воїнів Іва9 на Грозного. “Я побачив у правій стороні від дороги пам’ятник, споруджений над кістками убитих при завоюванні Казані… Це усічена піраміда з портиком” (Із записів Шевченка). У цій каплиці поховані воїни, які загинули під час штурму Казані Іва# ном Грозним у жовтні 1552 року.
Каплицю Шевченко побачив доро# гою на пристань з Адміралтейської дамби. У ті часи кораблі приставали не там, де зараз річковий порт, а в районі Адміралтейської Слободи. 1857 року порт був за десять верст від Казані. Зараз це в межах міста. У наш час каплиця стоїть на острові. Наступного дня, 14 вересня зранку, незважаючи на похмуру по# году, Тарас Шевченко вийшов на берег і зробив два ескізи: загаль# ний вигляд Казані, вигляд на Волгу напроти Казані й села Услон (зараз Верхній Услон — районний центр). Копії цих малюнків зберігаються в музеї Казанського університету з 1984 року. Об 11 годині пароплав відпли# вав. Але Шевченко залишався со# бою за будь#яких умов. Йому було важко серед “благородной” публі# ки. Десять років солдатчини також “изисканных манер” йому не дода# ли. На березі вранці він купив від# вареного ляща і “новопетровської” шинки. На пароплаві улаштував “плебейський бенкет” і все це вжив із неабиякою порцією часнику з чорним хлібом. Ім’я Шевченка і все, пов’язане з ним у Казані, викликає жвавий інте# рес не тільки серед українців. Дале# кого 1961 року В’ячеслав Васильо# вич Арістов (нині покійний), на той час співробітник відділу рукописів Казанського університету, знайшов і опублікував кандидатську дисер# тацію Івана Яковича Пасяди, якого після слідства і суду над членами Кирило#Мефодіївського братства 1847 року перевели з Київського університету в Казанський. Щодо студента Івана Пасяди суд визна# чив: за “писания… в преувеличен# ном виде о бедствии малороссий# ских крестьян… вменить в наказа# ние содержание под арестом, от7 править в Казанский университет для окончания курса наук”. Рядки з показань одного з чле# нів громади на очній ставці з Пася# дою: Происходя из крестьян, он задумал во что бы то ни стало об# легчить быт этого класса. Ненави# дел дворян, почитая их виновника# ми всего худого, ненавидел и мо# нархизм, будто бы потворствую# щий помещикам… Задушевная мысль и молитва его были восста# новить Малороссию, но более изъявлял желание только облаго# родить жизнь простого народа”. Георгій Андрузський писав про Іва# на Пасяду: “Шевченку почитал ве# ликим поетом”. Тарас Шевченко на все життя зберіг добру пам’ять про своїх однодумців. Коли поет 1857 року повертався із заслан# ня, під час стоянки в Казані намагався діз# натися про долю зас# ланих студентів. У сво# єму щоденнику Шев# ченко писав: “Прохо# дячи через двір (Ка# занського університе# ту — Авт.), зустрів сту# дента з досить синім підборіддям, з чого я зробив висновок, що він не новачок у тутеш# ній аудиторії. На цій підставі я звернувся до нього з питанням, чи не пам’ятає він Пасяду й Андрузського. Він сказав, що не пам’ятає”. Іван Пасяда 1848 року написав і захис# тив кандидатську ди# сертацію. Другий зас# ланий студент, Георгій Андруз# ський, 19 років, син полтавського поміщика, залишився вірний ідеа# лам молодості, і про це свідчить його біографія. 1848#го, по закін# ченні курсу не став захищати ди# сертацію (можливо, тому, що швидко втрачав зір), його відпра# вили на службу в Петрозаводськ. 1850#го, під час обшуку, у нього знову знайшли рукописи, цього ра# зу “злочинного змісту”. П’ять років просидів Анд# рузський у підвальній оди# ночній келії монастиря на Соловецьких островах. Про Пасяду довгі деся# тиліття нічого не було відо# мо, поки 1961 року не вия# вили й опублікували його кандидатську дисертацію “Значення перших творів Гоголя в російській літера# турі взагалі і їх заслуга для народності”. До речі, пер# ша дисертація про твор# чість Гоголя! Вона актуаль# на за змістом і гостра за формою. У ній не було гладких і причесаних фраз, а звучала щира, вільна думка. Це писала людина, яка перебувала під поліцейським нагля# дом! І весь твір перейня# тий духом революційного демократизму. А яку убив# чу характеристику дає він життю сучасного йому суспільства: “Время, в которое не возбуждается ни мысль, ни чувс# тва… Продолжительность… ужас# ного настоящего убивает в нас всякий зародыш на мысль и чувс# тво: живём, и в то же время нет жизни”. Цю крамольну дисертацію він захистив! Вісім професорів прочи# тали її, і всі вирішили, що Іван Па# сяда гідний звання кандидата. Символічно, що серед восьми підписів на дисертації стоїть і прі# звище Осипа Михайловича Кова# левського, першого з засланих студентів, переведеного 1824 року в Казанський університет із Вілен# ського (Вільнюського). Осип Кова# левський — 1857#го вже прослав# лений професор, гордість росій# ського сходознавства, засновник першої в нашій країні, Європі і світі кафедри монголознавства. Такі студенти, як Пасяда й Анд# рузський, дуже впливали на одно# курсників. Разом із ними в Казан# ський університет входила рево# люційно#демократична думка.
У публікації В. В. Арістова наве# дено біографічні дані І. Пасяди. Іван Якович Пасяда (Посяденко) народився 28 березня 1823 року в маленькому містечку Зіньків на Полтавщині. Закінчив Полтавську класичну гімназію, 1843#го вступив до Київського університету ім. Свя# того Володимира, потім потрапив у Казанський університет. Після його закінчення служив у Рязані, з 1852 року в одному з департаментів у Петербурзі. Пасяда часто хворів (перебування в казематі Петропав# лівської фортеці здоров’я не зміц# нювало), 1856 року одержав дозвіл поїхати на лікування за кордон. За кордоном Пасяда затримався на кілька років. Подорожував по Авс# трії, Швейцарії, Франції, Німеччині, в університетах слухав відомих професорів, захопився філософі# єю, теоретичною і практичною пе# дагогікою, був знайомий із відо# мим хірургом Пироговим. 1869 року І. Пасяда опинився в Україні. Його призначили директо# ром Коростишівської учительської семінарії. Це був перший в Україні навчальний заклад, який готував педагогів для народних шкіл. Дев’ять років був директором цієї семінарії, прищеплював демокра# тичні традиції й український націо# нально#патріотичний світогляд сту# дентам. За це його звільнили із се# мінарії, заборонили займатися пе# дагогічною діяльністю в Україні. Іван Якович змушений був залишити рідну землю. Вчителював у Вороне# жі, Оренбурзі. 1894#го повернувся в Коростишів, того ж року помер. Арістов листувався з Яковом Яковичем Галайчуком із Брусило# ва, що на Житомирщині. Яків Яко# вич довгі роки збирав матеріали про життєвий шлях Івана Пасяди, і щедро поділився ними з Арісто# вим. Два листи від Галайчука до Арістова мені пощастило прочита# ти в бібліотеці університету. Довідавшись, що в Казані збе# рігається дисертація соратника Та# раса Шевченка, мені дуже хотілося побачити її, доторкнутися до вічних цінностей, що належать україн# ському народу й українській історії. Стелла Володимирівна Писарє# ва познайомила мене з Ельмірою Ісхаківною Амерхановою, завіду# вачкою відділу рукописів і рідкісних книг наукової бібліотеки ім. Н. Ло# бачевського Казанського універси# тету. Це відділ, яким довгий час ке# рував В. Арістов. Ельміра Ісхаківна показала книги, написані Арісто# вим, і саму дисертацію Івана Пася#
ди. Мільйони українців не знають про цю сторінку життя Кобзаря. Ба# гато хто знає, але не бачили цього документа. А я тримаю в руках сто# рінку української історії, читаю на# писане соратником Шевченка. 1984 року в Київ на святкування 170#річчя з дня народження Кобза# ря поїхала директор музею Казан# ського університету Стелла Воло# димирівна Писарєва. Тема її висту# пу — перебування Тараса Шевчен# ка в Казані. Із фондів Державного музею Тараса Шевченка в Києві в Казанський університет передали копії двох малюнків, зроблених у Казані 1857 року. Незримі ниточки, які позв’язу# ють Тараса Шевченка з Казанню, часом можна знайти в дуже неспо# діваних місцях. За 20 км від Казані є обсерваторія імені В. Енгельгар# дта. Володимир Павлович 1901 ро# ку пожертвував чималі гроші на бу# дівлю Казанської обсерваторії й устаткування її оптичними прила# дами. В. П. Енгельгардт був сином поміщика Павла Енгельгардта, у якого “козачком” служив у дитинс# тві Тарас Шевченко. Обсерваторія працює до нашого часу. Будували та обладнували об# серваторію під наглядом Дмитра Івановича Дубяго, астронома, рек# тора Імператорського Казанського університету. Ця людина допомог# ла відомому українському ученому історику Дмитрові Івановичу Явор# ницькому 29 квітня 1901 року за# хистити магістерську дисер# тацію в Казанському універ# ситеті. У Національному архі# ві Республіки Татарстан збе# рігається лист Яворницького Дмитрові Дубяго зі словами подяки за допомогу. Є в Казані вулиця Шев# ченка, розташована на око# лиці міста в селищі Бориско# во. Вулиця невелика, але з огляду на те, що Казань швидко забудовується, спо# діваємося, незабаром вона матиме достойний вигляд. 2014 року Україна і все сві# тове українство відзначати# муть 200#річчя з дня народ# ження Тараса Шевченка. Про нього вже написано безліч книг і статей. Українці Нижньо# камського товариства “Верби# ченька”, що в Татарстані, праг# нуть внести і свій посильний внесок у справу вшановування Кобзаря. Сподіваємося, ця розвідка стане ще одним штрихом у великій біографії. Заплановано видання ювілейного буклета#путівника про перебування Шевченка в Казані. І якщо кожна ор# ганізація українців зробить хоч щось для України, святкування ювілею Кобзаря перетвориться на справді народне вшановування. Приєднуй# теся, друзі!
Висловлюю глибоку подяку за сприяння в підготовці публікації: В. Н. Любченку — керівнику ук7 раїнської організації Казані; С. В. Писарєвій — директору музею Казанського університету; Е. І. Амерхановій — завідувачці відділу рукописів і рідкісних книг бібліотеки ім. Н. Лобачевського Ка7 занського університету; Н. В. Єрмолаєвій — співробітни7 ці відділу рукописів і рідкісних книг бібліотеки ім. Н. Лобачевського; Л. В. Найденко — члену НКА “Вербиченька”. Покійному В’ячеславу Васи7 льовичу Арістову цього року випов7 нилося б 75. Гадаю, ця стаття буде доброю згадкою про нього.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
