СТРІЛА Суб’єктивна антологія · с. 8сторінка оригіналу ↗
Святослав ГОРДИНСЬКИЙ (1906—1993) Сам собі праводавець
Слово Просвіти, №44 за 2012 рік
Упорядник і автор літературно-критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
І є найвище із найвищих прав — Собі самому бути праводавцем. С. Гординський ін так довго жив за кордоном, що “…для нього “солодкий запах надвечірніх піній” десь в околицях Риму такий самий близький і рідний, як і “струнка готична колонада” дерев українського лісу” (І. Качуровський). Про своє перебування в столиці Франції Гординський з гу-
Собор
Поривами жадоб і мрій, Щодня стрункіше вгору, вгору, Над обрій димний і хмурний Встає довершеність собору.
На чорних звалищах руїн, На віковічнім бойовищі, Його все вищий обрис стін Даремно час стирав і нищив.
Та в діб нещадності не щез, Не зблід завітний відблиск слави, Ятрить сліпучим злотом веж Незаспокоєність уяви,
Аж в гнівних вибухах огню Він, подолавши тління смертне, Нетлінно в брилу кам’яну Дарунком вічности затвердне.
Коли ж перекотом луни Знов гримне орд ворожих тупіт, То він із них, а не вони З його — червоне злото злупить.
Нехай не дійсність він іще, Ще тільки думка, тільки мрія, Та в скроні гнівно вже товче Одухотворена стихія.
Що камінь зрушить і здвигне Віків склепіння неозоре:
малярська школа О. Новаківського у Львові. Студії в Європі: курси рисунка в Академії мистецтв у Берліні та в Академії Жуліана в Парижі (клас Жана-Поля Лорана). Навчання у паризькій “Модерній Академії” знаменитого кубіста Фернана Леже. Участь у виставках Салону французьких художників, Салону художниківдекораторів, Міжнародного салону книжкового мистецтва. Гординський — особистість універсальна. Працював у різних жанрах — живопис, графіка, плакат, екслібрис. Оздобив 50 храмів у 12 країнах світу. Його мозаїки — окраса собору Святої Софії в Римі. Їхня загальна площа — понад 600 квадратних метрів. Вагома мистецтвознавча спадщина: монографії, статті, нариси, рецензії. Об’єкти зацікавлень — мистецтво Франції та Італії, українське різьбярство, малярство В. Винниченка, екслібриси. Виступав із доповідями з історії і теорії мистецтва, редагував мистецтвознавчі праці, писав передмови, зокрема до ґрунтовної монографії Архипенка, відгукувався на найпомітніші події у художницькому світі. Окремо слід відзначити його тритомну, щедро ілюстровану історію української ікони. З огляду на такий розмах діяльності Гординського, складається враження, що поезія була для нього супутнім чи й принагідним заняттям. Тим паче, що останню нову поетичну книжку він видав 1947 року. Звідтоді виходили тільки його вибрані твори. Чи не першим спростував припущення щодо другорядності поезії серед професійних занять Гординського Качуровський. Він назвав його найбільшим європейцем серед українських поетів. І зауважив: коли б зібрати його поетичні твори, розкидані в періодиці, то вже до оприлюдненого додався б ще один том. Багато можна довідатися про поета, якщо налаштуватися на йо-
Тобі ж, тривожному, іти, Піднявши зброю у меткій долоні.
На пустирях, на схилах гір стрімких, В тісних проваллях битись з ворогами, І пити воду із ріки, Припавши ниць спрагненними устами;
Щодня походи, упадати з ніг, Та все вперед, від бою і до бою, Лиш камені твердих доріг Без віддиху лишати б за собою.
А по ночах, коли притихне бій І сплять бійці, розклавши чуйні ватри, Ще вільно марити тобі, Як і колись, про очі Клеопатри,
Про смаглість рук, про груди золоті, Ворожих уст солодке пожадання, — Під зорями такі прості Життя і смерть, ненависть і кохання!
До Франції
На фотелях паризьких кав’ярень розпершись вигідно, Соломинки вмочавши в солодкі, веселі коктейлі, До грудей притискають Францію, любу і рідну, На тисячфранкових банкнотах туго набитих портфелів.
Солодко жмурити очі їм на терасі кав’ярні, Про минуле з рукою на серці слинить натхненно, Бо ж для них під хрестами лишилися корпуси армій На бівуаках, підземних Арра, Шарльруа і Вердена.
Нині парадно ідуть по Полях Єлісейських угору, Під Лук Тріумфальний з вінками трибарвними в шані, Доторкати вогнем спопелілу і мертву вікторію І вірить, що то — не повториться, що то — вже востаннє!
В чудотворному Луврі на triduum моляться з жаром І благають навколішках: — Боже, дай вічного мира! — Та чи дасться вблагати сер всемогучий Загаров,
го довірливу ноту. Ось у ньому озивається художник і він зізнається, що підвечір хоче бачити не речі, а барви, які любі йому в Гогена: кобальт, “кров цинобри”, “зелений веронез”, ультрамарин, “оранжі і карміни”. Зізнання як наближення до поетики. Ось віршеві передує мотто з Бажана і сам вірш наближений до його почерку. В “Автопортреті” Гординський твердить, що він поет не модний. І все ж воліє дотримуватися власних принципів. “Гострота тематики”, навіть “політичний нежит” для нього дорожчі, ніж “легкий ліричний тріолет”. У сонеті “Спокій” мовиться вже про пристрасну красу “вічної змінності”, про “переливи барв і динамічність ліній”. Завершується він так: “Шукаючи краси в захопленні невпиннім, поновно в кожен ритм перетворяюсь я і рівнобіжно йду в ліричному тремтінні”. Це належить запам’ятати, позаяк Гординський поет стилістично строкатий, “поновний” і
Як в собори готичні гармат насторожаться гирла?
О, зіскоч з п’єдесталу, крилата, гнівна Марсельєзо, Груди випни і руш по бульварах, шалена та горда, Жбурни по розбитих асфальтах кров’ю, залізом, І бий їх, бий по рентьєрських надутих мордах!
Людей з передмістів заклич, із задимлених, чорних кварталів, Хай шампаном револьти уп’ються і ринуть, мов хвилі, По авню на бульварах, і гримнуть ударом навали На всіх їх сердець скам’янілих останні Бастилії!
Вже небо Парижа клекоче і жах затискає вже горла, Про надобрійні заграви мріє знов сонячна Франція. І, піднявшись нестримно, жорстока тінь командора Встає під пошарпаним сальвами прапором Корсіканця! Париж, березень 1935
Вірш про Влизька
Не в очі, а в голову ззаду відстукали кулі, В коридорах вже крок конвоїрів замовк… Знаю, солодко вам, прокураторе Ульріх, Затягатись тепер моссельпромським димком:
На затятих устах — немаскована злоба, Транспарент самовпевнення — ваше чоло, Та дарма над частиною шостою гльобу Гордовито підводите лоб!
Ви — законів державних слуга і захисник, І черкнути пером не здригнула рука, Та написано — де? — що Історія звисне Вже незмінна на вістрі триграннім штика?
У підвалах в’язниць, і катівень, і каторг, В усевлонській тайзі, в чорних покладах руд, В темних штольнях сердець заховавши відплату, Вже нові царегубці ростуть.
Чи ж не чуєте ще: хід напружених кроків,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
