Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 44 (940), 2—8 листопада 2017 Скарби Біляшівського
Слово Просвіти, №44 за 2017 рік
Микола Федотович Біляшівський (1867—1926), 150-річчя якого просвітяни, широка наукова громадськість відзначають нині, був людиною енциклопедичних знань і різнобічних інтересів. Він сказав своє вагоме слово в археології, етнографії, мистецтво-і музеєзнавстві, природоохоронній справі. У колі його зацікавлень були журналістика і видавнича справа. Плідно працював як громадський і державний діяч. Був засновником і першим директором Київського художньо-промислового і наукового музею, дійсним членом Української академії наук (1919 р.). Він — із когорти славетних українців, які в період Української національної революції (1917 р.) закладали підвалини нинішньої незалежної України.
Микола ТАБОРИТ
Голова Товариства “Просвіта” Павло
Мовчан, відкриваючи в Будинку вчителя (кол. Центральної Ради) вечір пам’яті М. Ф. Біляшівського, зауважив на байдужості влади і ЗМІ до відзначення ювілею цього видатного діяча українського національного відродження.
— Я щойно проходив повз невеличкий “табір Міхо-майдану”. Мою увагу привернули кілька десятків телекамер. Для журналістів це маленький привід до політичної опереткової події. Її з ранку до ночі коментують, обговорюють, роблять прогнози на всіх радіоі телеканалах, олігархічних і Суспільному. І хоч би слово, хоч би півслова про подвижницьке життя і великі справи тих, хто 100 років тому, ціною власного благополуччя, а нерідко і життя працював на майбутнє — сьогодення незалежної України...
На вечорі, якому того дня передувала панахида у Володимирському соборі і невелика виставка з життя і діяльності Біляшівського в Музеї Революції, було по-родинному затишно і тепло. Кожен із промовців вплітав свою доповідь у вінок шаноби ювілярові. Онук Миколи Федотовича, Микола Миколайович, розповів про цікаві сторінки з життя свого діда.
М. Ф. Біляшівський навчався у трьох університетах: Київському (на юридичному факультеті, але паралельно відвідував лекції з історії В. Б. Антоновича, А. В. Прахова), Новоросійському (м. Одеса) і Московському (на природничому факультеті). По закінченні навчання працював в архівах Москви і Варшави. Результатом його наукових досліджень стало відкриття і введення в науковий обіг численних невідомих до того матеріалів з історії України. Як археолог, досліджував пам’ятки неоліту, латенської, трипільської культур, часів Київської Русі. Археологічні розкопки почав проводити ще студентом. Спочатку під керівництвом В. Б. Антоновича, а через рік самостійно: на горі Киселівка (Київ); ранньослов’янські могильники (Волинь); Княжа гора (під Каневом). Усі його дослідження, насамперед на Княжій горі, мають особливо велике значення для усвідомлення витоків і спадкоємності історії нашої держави.
Проводячи археологічні розкопки, Микола Федотович активно співпрацював із відомим журналом “Киевская старина”, його повідомлення, статті одразу привернули увагу української громадськості. Досліджуючи великий масив артефактів періоду кам’яного віку і давньоруського періоду з Княжої гори, серед яких монети з тризубом, учений висунув гіпотезу і доводить низкою науково обґрунтованих аргументів про існування на цьому місці стародавнього літописного міста Родень.
Приблизно в цей же час Біляшівський у журналі “Киевская старина” виокремлює публікації з археології, створивши для висвітлення і ведення цієї багатющої тематики окремий відділ “Археологическая летопись южной России”. Матеріалу було настільки багато, що цей відділ пізніше переросте в окремий журнал, без матеріалів якого сьогодні не може обійтися жоден серйозний дослідник української старовини.
На початку минулого століття діяльність М. Ф. Біляшівського як авторитетного науковця і організатора музейної справи набуває ще більших масштабів. 1902 р. він стає першим директором Київського художньо-промислового і наукового музею. Як стверджує його онук, Микола Миколайович, музей на деякий час став для їхньої родини домівкою — вони мешкали тут же, в підвальному приміщенні.
Напружена робота директора і науковця поєднувалася з не менш відповідальною працею на громадській ниві. 1906 р., коли в Росії після Січневої революції нарешті з’явилися послаблення для ведення української справи, в Києві засновується Товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Біляшівський, як і переважна більшість української інтелігенції, був серед її засновників. Цього ж року його обирають депутатом І Державної Думи. Він одразу увійшов до складу української думської громади, став членом фракції автономістів-федералістів. Тої політичної сили, яка активно працювала на майбутню Національну революцію
На панахиді у Володимирському соборі. Фото Ігоря Морозова
1917 р. і привела Україну до утворення самостійної незалежної держави.
Бурхливий період революції для Миколи Біляшівського став особливо насиченим і багатим на події у його житті. У цей непростий час вся його енергія і діяльність спрямована на збереження національної духовно-історичної спадщини. Його обирають членом Центральної Ради, призначають першим комісаром з охорони пам’яток Києва і Київської губернії. Саме його перу належить проект першого закону Української держави про охорону пам’яток.
Невідомо, як склалася б подальша доля цього видатного діяча українського руху. Хоча, з усією вірогідністю можна стверджувати, що більшовицький режим ні на мить не випускав його і його роботу з поля зору. Він цілком міг стати одним із чільних учасників сфабрикованої Москвою гучної справи Спілка визволення України. Біляшівський не дожив до неї три роки — помер 1926- го. Поховали його, згідно з заповітом, на Княжій горі в Каневі. Там, де він знайшов, зберіг і передав нащадкам свої перші, часів Київської Русі, скарби.
На вечорі пам’яті, організованому
Товариством “Просвіта” в Будинку вчителя, згадували про різнобічну діяльність ювіляра. Чимало цікавого повідали гості з Канева, колишній міністр культури, дипломат Ігор Ліховий, кандидат історичних наук Л. О. Чорна, народний депутат України кількох попередніх скликань Іван Заєць. Не чутно було лиш голосів не лише від місцевої, київської, ай центральної влади.
9 листопада, о 12.00, у День української писемності і мови, відбудеться XVII Всеукраїнський радіодиктант Національної єдності. Долучайтесь!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
