Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець “Але ворогу ми не здались”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

О Ойй,, уу ллііссіі ббіілляя ««ГГллииннккии»»… … Смолоскипи пам’яті (із записника журналіста)

Слово Просвіти, №44 за 2017 рік

Степан ТАТАРСЬКИЙ, член НСЖУ Світлини Володимира МОГИЛЮКА та Степана ОКОЦІМСЬКОГО Ідеєю відродити пам’ять про відважних лицарів Честі перейнялися гермаківські, іване!пустенські та кривченські нинішні патріоти, чиїх односельців підступно зни! щили ось тут, у цій тихій мальовничій міс! цині за Кривчем, в урочищі Дубина. У березні 1960 р. учасники тернопіль! ського клубу спелеологів “Поділля” у скла! ді керівника Володимира Радзієвського, Юзефа Зімельса, Володимира Карпенка, Павла Скороденя і Йосипа Лукашевича пі! дійшли до скель, на які їм вказали місцеві діти!пастухи біля с. Верхнє Кривче Бор! щівського р!ну. “Півдня ми, п’ятеро, роз! кидали завал, який, за словами пастухів, з’явився у результаті енкаведистського під! риву в 1945 р. І ось відкрився чорний отвір провалля. Біля входу лежав скелет. Тепер ми знаємо, що сталося 9 серпня 1945 р.”. Цього дня у глухому гроті заквартиру! вали боївкарі!упівці. 20 озброєних солда! тів, які прибули з сусіднього села Сапого! ва, оточили цей грот. На узвишші постави! ли три скоростріли, націлені на вхід, і на! казали виходити по одному. Хлопці мовча! ли. Облога тривала 2 доби. Енкаведисти розпалили вогонь біля входу в печеру, спо! діваючись димом викурити повстанців. Та марно. Тоді відправили лісника Михайла Бугеру із запискою з наказом здатися. Повстанці не відповідали. В ніч з 9 на 10 серпня обложені, вибравши момент, поча! ли прориватися з оточення з боєм. Несподівано для енкаведистів з грота вибігли четверо повстанців і розбіглися у різні боки. Першими вискочили Петро Олексин, псевдо “Тарас”, уродженець с. Гермаківка, і Петро Сарабун, псевдо “Ше! лест” з с. Сапогова, вони врятувались. Ін! ші два стрільці Дмитро Головатий, псевдо “Гала”, і Степан Чернецький, псевдо “Твердий”, впали від прицільних пострілів енкаведистів. Троє залишились у гроті й відмовились виходити. 10 серпня енкаве! дисти замінували грот і підірвали його. Прогримів потужний вибух. Під землею загинули Петро Матіїв, псевдо “Зубенко”, з с. Гермаківка, Іван Бездітний, псевдо “Соловій”, і Дмитро Бугера, псевдо “Не! доля”, — обидва з Верхнього Кривче. Але спелеологи знайшли тільки один скелет. Де ще двоє, невідомо. Вічна їм пам’ять!” Таку коротеньку інформацію подає у своїй книжці “Село — душа народу. Герма! ківка у пам’яті та ідентичності” україн! ський історик!дослідник Нестор Мизак, родом гермаківчанин, нині професор Чер! нівецького НАУ ім. Ю. Федьковича. Влас! не, з тієї скупої інформації усе й почало! ся… Десь наприкінці цьогорічного червня до Миколи Будзінського (заступника го! лови Борщівської РДА) зателефонували поважні земляки!кривчанці з Тернопіль! ського земляцтва у Києві щодо можливос! ті в рік УПА увічнення пам’яті земляків! героїв на місці трагедії 45!го… Той швидко “вийшов” на Нестора Мизака, який не за! барився з пошуком у геть зарослому терна! ми і бур’янами урочищі печери!криївки. Спершу розчистили хащі, дорогу… Ви! малювалася простора галявина з кількома гіпсовими скалами, в одній з яких навіки застигла трагедія… Обміркували деталь! ний план робіт. Протягом спекотного мі! сяця тут потрудилися “на ентузіазмі”, у царині духовній гермаківські та кривчен! ські трударі!хлібороби, зварювальних справ майстер Ярослав Саджинський (пам’ятний хрест і декоративна решітка — то справа його працьовитих рук), просто небайдужі патріоти — Василь Мизак, Ва! силь Маслій, Андрій Лесюк, Роман Оста! фіїв, Степан і Ярослав Гаврилюки, Ігор Синьків, Петро Філяк, Степан Нефедюк з Гермаківки, Іван Матіїв з Іване!Пустого, знавець розчищення підземель (то його батька, Петра Матіїва, навіки відрядили в небеса кати України). Окрема подяка грейдеристу Борщів! ського райавтодору Василеві Пастуху, а та! кож гермаківському бульдозеристу Ми! хайлу Пуляку, які виконали значний обсяг опоряджувальних робіт… У хід ішли бензопили, сокири, лопати, граблі, електроди, столярський реманент, мобільний електрогенератор… Щось — із дому, щось зі столярень гермаківських під! приємців Петра Філяка та Володимира Шупенюка — і вже на горбочку в затінку з’явився столик та дві лавочки, очищено від багаторічного хмизу пагорби, на скелях видовбані ніші для меморіальних табли! чок, обрізками деревини вимощено захис! ні загати на випадок природних зсувів лі! сового ґрунту, встановлено ювелірної ро! боти металевий хрест, меморіальні таблич! ки роботи сільського умільця виготовлен! ня надгробних знаків Ігоря Гривняка... А вечорами в сільському будинку куль! тури — репетиції чоловічого ансамблю патріотичної пісні… І настав той день… Неділя, 20 серпня. До галявини Пам’яті, до повстанського гроту хлинув потік транспорту з навко! лишніх сіл, Борщева, Заліщик, Тернополя, Києва… Потужно і велично звучить із колонок “Ще не вмерла…”, люд “наживо” підтри! мує гімн — і він злітає в синє!синє небо, до ЇХНІХ душ... Зупинись, українцю! Тут небо і зорі всміхнулись Нам востаннє в житті… Але ворогу ми не здались! Із нерівного бою кривавого Не повернулись — За свободу твою І за волю Вкраїни лягли, — такими словами автора цих рядків, що на! родились саме тут під час підготовчих ро! біт, ведучі Михайло Бегуш та Марія Гуска розпочинають незабутнє дійство, в якому, як у калиново!барвінкових вінках на голо! вах українських дівчаток (іване!пустен! ських школярок, що ніби з пісні “У полі могила…” приїхали сюди заквітчати її) пе! реплелися туга і біль, тиха сльоза на очах і щем у серці, маєво церковних хоругов і державних синьо!жовтих та червоно!чор! них стягів УПА, українські повстанські пісні в виконанні ансамблів патріотичної пісні Гермаківки “Йшли селом партиза! ни”, “Ой, у лісі, на полянці”, “Подай, дів! чино, руку на прощання”), Кривчего (“Край села стоїть хатина”, “Ой там за га! єм, за моргаєм”, “Ой, поле, ти поле”), Іва! не!Пустого (низка “іване!пустенських” пісень), і пристрасне полум’яне слово! спогад, слово!подяка, слово!настанова з уст ораторів… Духовні отці церковних греко!като! лицьких та православних громад Гермаків! ки, Кривчего, Борщева відправи! ли екуменічну панахиду, отець Володимир Качан (Кривче) ос! вятив хрест і надскельну меморі! альну табличку з фотообразами полеглих. Здіймається молитва до неба… Нестор Мизак виголошує по! лум’яне слово на славу героям! землякам і як заповіт нинішнім та завтрашнім поколінням україн! ців берегти у пам’яті тую славу… Далі біля мікрофона — кия! нин, автор книги “Кривче. Село на пагорбах історії”, активний член товариства “Просвіта” Сте! пан Яловега, відомий україн! ський багаторічний політв’язень, письменник і державно!громадський діяч Микола Горбаль, народний депутат Украї! ни Олег Барна, голова Тернопільської об! ласної ради Віктор Овчарук, заступник го! лови Борщівської районної ради Андрій Русенко, атовець, щира патріотка!україн! ка з Іване!Пустого, активістка національ! ного відродження краю від бурхливих кін! ця 80!х—початку 90!х років минулого сто! ліття Богдана Чубей, капітан Збройних Сил України гермаківчанин!атовець Лю! бомир Гуменюк. У кожного з них — своя історична пам’ять, свій біль і своя тривога за долю України, свої настанови підроста! ючому поколінню українців, у чиї руки пе! редають естафету боротьби, яка ще, на жаль, триває… Без сумніву, найцікавішою була інфор! мація про ТОЙ драматичний день!час, про трагедію біля “Глинки”, яка була далеко не єдиною в ланцюгу кривавого терору ста! лінсько!беріївських опричників на тере! нах Західної України (і не тільки). — Стрільці УПА розкидали по селах листівки, в яких закликали громадян не підкорятись більшовицько!московському режиму, зокрема, не вступати в колгоспи, не підписуватись на державну позику, не сплачувати податків за кожне дерево, кож! ну скотину, кожне яйце, не дозволяти вла! ді закривати церкви, зносити й розбивати кам’яні хрести; закликали вчителів, особ! ливо присланих східняків, не примушува! ти учнів записуватись у піонери та комсо! мол, виховувати їх у патріотичному націо! нальному дусі. Хлопці!повстанці наводи! Дорогою з Кривчего до Гермаківки на Борщівщині, де закінчується лісок Ходусів, увагу подорожніх віднедавна привертає вказівник “Пов" станський грот” — стрілка ліворуч вказує напрямок до лісу, точніше, до печери “Глинка” в урочищі Дубина, що стає дедалі відомішою зав" дяки ентузіастам"патріотам Гермаківки й Кривчего, котрі на початку липня цього року взялись до роботи над створенням меморіалу на місці героїчної загибелі односельців, які в кривавих сутичках із черво" нозоряними московськими окупантами виборювали незалежність Ук" раїни. 72 роки минуло від того спекотного серпня тривожного і драма" тичного 1945 року. 2017"й, проголошений роком УПА, посилив інте" рес краєзнавців, істориків, просто небайдужих поціновувачів історії рідної землі ентузіастів"патріотів до героїки тих земляків, що поклали в буремні 40"ві ХХ ст. свої молоді гарячі серця на вівтар України задля здо" буття свободи і волі прийдешнім поколінням українців.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин