Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Відкриття погруддя Кобзаря має велике виховне значення для підростаючого покоління”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Людинолюбна усмішка

Слово Просвіти, №44 за 2017 рік

З РОСИ Й ВОДИ! Доброго дня, рідний Пане-Брате! Входжу з цим вітанням!пок! лоном до Твоєї Світлиці, рідний брате Мирославе, зоряного дня Твоїх уродин, як виспівав нам на многії!многії літа Український Жайворонок — Марко Черемши! на — своєму Панові!Братові, Во! лодареві дум селянських Василеві Стефанику щасливої родинної урочистості в диво!місті — витя! зю Снятині, і я радію разом з поб! ратимським колом, що імена на! ших славних Світочів Нації освіт! люють Твою добру долю. Душею щирою впрошую доз! волу назвати Тебе братом і родин! но обнімаю любу мені Людину, світлом огортаю рідну Постать Побратима, чарівного Сина слав! ного роду Попадюків у Твій Зоря! ний День. Зоряний День і Зоряна Мить, Брате, як Ангел небесний крилом білим сяйнув над Хлопчиком і так веселково охрестив святим іменем — Мирослав. Іменням, у якому миром і славою благосло! вили свою Дитину на все життя Мама і Тато. Дякую долі, що подарувала мені щастя знати Тебе, духовний Брате! Молюся ласці Божій, що множить у моєму серці істинну шану і любов до Тебе, Мирославе! Зустрічаю зі Снятина літа за літами на білому крилі Ангела Твої листи, сповнені світлом, добротою і теплом Твоєї руки. Листи, де кожна літера усміхаєть! ся, виписана справді таким кра! сивим почерком небесного арис! тократизму Нації. Тільки таким автографом Великого Українця маємо підписувати Закони Дер! жави України! Бачу цієї святкової хвилі у найріднішому в світі побратим! ському, січовому!стрілецькому товаристві снятинців Мирослава Попадюка — Великого Українця! Ось іде назустріч Мирослав і ласкаво, людинолюбно усміха! ється. Усмішка Твоя, Мирославе, Учителя, Педагога, Шевченково! го Просвітянина, обнімала у кла! сах!вуликах дітей, як бджілок у вуликах, вітає людинолюбно бра! тів і сестер — українців і украї! нок, сяйливо засвітилася у Музеї батька новели української, який мовив у віки слова високого оп! тимізму життя, — “Сонце вос! кресло в мені!” Сонце воскресає в душі од зустрічі з Тобою, бо Ти серце від! даєш людям, як віддавав дітям у школах, — улюблений Учитель, вірний Побратим! Сонце воскресло в Кімнаті! музеї Івана Федорака, яку село Русів створило разом із вірними учнями свого незабутнього Учи! теля, славними Миколою Плав’юком і Теофілом Виноград! ником. Бачу, красивим!красивим ав! тографом на одній із перших сто! рінок “Книги відгуків” зроблено запис з великою любов’ю, пое! тичний запис, як тільки може на! писати Учитель про Учителя: Людських сердець простягся ряд, Немов розкручена спіраль. У кожнім серці клятви сталь І шани світлої заряд. І я в живий потік уріс, Говорю серцю “далебі”. Великий Вчителю, Тобі, Любов свою святу приніс. Почерк красивий, як і чуття святої любові до Великого Вчите! ля, виписані в поетичних рядках, як красива і людина, яка їх писа! ла і влилася в потік людської ша! ни, людських сердець, що при! йшли з Іллінців, рідного села Іва! на Федорака, і з села Видинова, де він учителював, і зійшлися пе! дагоги зі шкіл Снятинщини вклонитися пам’яті Вчителя, що серце віддав їм та їхнім дітям. Вчителя, письменника Івана Фе! дорака (Садового), книжку якого “Безіменні плугатарі” із світлом “Веселки” подарували того неза! бутнього дня школам син Іллін! ців Михайло Гоян з дружиною Марією з Австралії. Написав ці слова поет Ми! рослав Попадюк красиво, як під! писував свідоцтва і атестати ви! пускникам шкіл, як красива його многолітня педагогічна праця і Вчителя, і директора школи, і за! відувача районного відділу на! родної освіти, як виповнене кра! сою і любов’ю подвижництво на Снятинщині голови відділення Всеукраїнського товариства “Про! світа” імені Тараса Шевченка. Освітянин!просвітянин Мирос! лав Попадюк відкривав поетич! ним заспівом “Книгу відгуків”, стояв у Музеї Вчителя красиво і гідно Поет, як і мають стояти ук! раїнські поети, а разом з ним сто! яла громада Снятинщини, як ве! лична національна сила, яка зіб! ралась до Русова на відкриття пам’ятника Іванові Федораку (Садовому), меморіальних знаків і назв школи і вулиці його імені, на здійснення славного подвигу — перепоховання з далекої і чу! жої Караганди свого Вчителя, де він загинув у московській шахті, як мовили, що то був “справжній Українець”. Сонце воскресає нині, Зоря! ного Дня, в родинному колі бра! тів і сестер Покуття, що стало усім нам Отчою Світлицею, і Твоя веселкова усмішка виходить назустріч, як усмішка рідного Батька! Дай Боже на все гоже, Миро! славе! Дай Боже небесного бла! гословення Тобі й Твоїй милій дружині Одарці, і всій Родині! Живи і світися ласкаво, Твоя людинолюбна усмішко, на щас! тя, на здоров’я, на Многії Літа! Твій Ярема ГОЯН, 4 листопада 2017 року

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин