Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Оригінал українською · переклад оновлюється
Запитай себе: де твоя Батьківщина?
Слово Просвіти, №44 за 2017 рік
Життя Івана"Валентина Задорожного (1921—1988), як і його творчість, — це захопливий сюжет, в якому вимальовується смілива, непроста характером, мужня, аскетична в побуті й ненаситна в роботі, з іскрою Божою особистість. Він належить до покоління, яке вижило у страшні роки Голодомору 1932—1933"го, заливало власною кров’ю дорогу до перемоги у ІІ Світовій, сиділо в совєтських концтаборах, а повернувшись, явило світові, всупереч усій антилюдськості московського режиму, неперевершені зразки незнищенного українського духу. Але навіть у цій когорті незламних і обдарованих Задорожний вивищується.
Микола ЦИМБАЛЮК
Це можна побачити, відчути, зрозуміти на вис! тавці І.!В. Задорожного, що відкрилася 20 жовтня всеми залах Національного музею Тараса Шевченка. За величезною і розмаїтою спадщиною — не лише та! лант. Кожен день його життя був розписаний до хвилини. І ще один штрих: друзі, колеги по мистець! кому цеху згадували, що в його майстерні на видному місці висів аркуш — “До! роговкази”, які він сам на! писав і впродовж усього життя звіряв з ними кожен крок свого життя. Це своє! рідний звід морально! етичних і мистецьких пра! вил митця. Загалом їх 65. Ось лише кілька з них: “Бережи свою душу; Будь щирим у мис! тецтві; Виходь на світовий рі! вень; У мистецтві йди апостоль! ським шляхом; Живи життям свого народу; Звертайся до мину! лого, — щоб прорватися у май! бутнє; Йди з глибин своєї культу! ри; Не лукав; Не терпи неправди і наруги; Помножуй нашу славу; Сповідуй ідеали нації; Працю! вать. Працювать! Працювати!
Яви народ невмирущим”. Уже в ранніх картинах Задо! рожного бачимо намагання ху! дожника вирватися з прокрусто! вого ложа соцреалістичних кано! нів. В аспірантській дисертації, обґрунтовуючи тему і власні по! шуки психологічно яскравих об! разів на прикладі картини “Бог! дан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша” (1954 р.), він пи! ше: “Поставив перед собою зав! дання створити полотно з історії України, присвячене славному минулому її… Мені хотілося по! казати епізод, який не був ще об’єктом живописного втілення. Я шукав сюжет, щоб художніми засобами показати деякі соціаль! но!психологічні витоки непере! можності народу, що піднявся на боротьбу з загарбниками, нездо! ланності народного руху, який з безприкладною мужністю, із мудрою зрілістю політичного мислення очолив Б. Хмельниць! кий, в якому виразив би самовід!
“Аттіла. Полководець, державний діяч...”, 1979—1983
даність народу, готовність його до жертв в ім’я свободи і щастя Віт! чизни”. На початку 1960!х Задорож! ний ще глибше занурюється в на! ціональну стихію, прискіпливі! ше вивчає народне малярство, спадщину бойчукістів, відслідко! вує і синтезує всі творчі прогре! сивні й непрогресивні експери! менти у світовому мистецтві. Які більшість тогочасної свідомої української інтелігенції, спраглої до пізнання власного, національ! ного, він захоплюється архітекту! рою, археологією, літературою, музикою, науковими відкриття! ми. Прикметно, що тоді ж, як свідчить його вдова Надія Яківна, він переходить на рідну мову. Від! тоді все спілкування з родиною і колегами, виступи на секції чи на з’їздах винятково українською. Одного цього було достатньо, щоб влада поставила на ньому тавро “націоналіста”. Закономірно, що цей період життя стає взагалі переломним у його творчості. Доторкнувшись до власних витоків, до переповнених драматичними сторінками історії рідного народу, Задорожний, як Антей, набирається ще більшої творчої наснаги. 1965!го він вис! тавляє на виставку нову роботу — “Мої земляки”, над якою працю! вав не один рік. Виконана у нев! ластивій для соцреалізму стиліс! тиці, у незвичній для самого ху! дожника манері, картина вражає своїми художніми обра! зами — і не лише глиби! ною психологічного проникнення в душі своїх героїв, земляків! селян з невеликого придніпровського села Щучинка. Сумновідо! мий тодішній міністр культури України Ба! бійчук, побачивши її ще до відкриття виставки, виказав свою негативну оцінку. Більше того, на! віть примусив автора змінити назву. Вона ста! ла називатися “На місці минулих боїв”. Але по! лотно викликало обу! рення і осуд не лише у помпадура від культури, а й, що було найболючі! ше, у вірнопідданих ко! лег!художників. Над ним насміхалися, сипали звину! вачення у “бойчукізмові”, а далі — у формалізмі, і, звісно ж, у наці! оналізмі. Як наслідок — заборона виставлятися, відмова закупову! вати його картини. Це завдало глибокої рани чут! ливій натурі митця, але не зломи! ло. Відлучений від мольберта, І.!В. Задорожний починає пра! цювати в монументальному мис! тецтві, яке в той час було на під! йомі. Його буйна фантазія, неор! динарне світобачення і образот! ворення, можливість експери! ментувати з матеріалами знахо! дять своє втілення у низці мону! ментальних і монументально!де! коративних робіт. Так з’являють! ся рельєфні композиції “Весільне свято” (1971—1972 рр.) Палацу культури в Кременчуці, вітраж “Наша пісня — наша слава” (ли! те скло, бетон). У Палаці культу! ри (м. Біла Церква) — вітраж “Люди, бережіть землю!”, а пізні! ше, в Києві, — декоративне (віт! ражі з литого скла) оформлення вікон верхньої станції фунікуле! ра. В усіх роботах — національні мотиви, повернення до історії свого народу, возвеличення прос! тої людини, без чого художник не
“Танок смутку”, 1987—1988
“Сімейний портрет”, 1974—1987
Частина експозиції. “Чучинська Оранта” (зліва), 1982
тюк”, “Настя Лісовська. Роксола! на”, “Маруся Чурай” та ін.) уже експонувалася на лічених вистав! ках після його відходу у засвіти, то більшість сімейних — жодного ра! зу. Вони є власністю родини і збе! рігаються у них. У живописній спадщині мит! ця простежується тематична особливість, яка характерна для українського менталітету — по! божне ставлення до Жінки. Жін! ки – Богоматері, рідної матері, якої він ніколи не бачив (помер! ла, коли був ще немовлям), дру! жини, селянок!сусідок, доньки… Ці полотна — неперевершені зразки психологічного портрета у властивій йому манері письма, де узагальнення і творча уява не зас! тує індивідуальне, за яким про! читується глибинна філософія людського життя. Своє непов! торне слово художник, опираю! чись на народне мистецтво, ска! зав і в іконографії (“Богороди! ця”, “Чучинська Оранта”). Переважна більшість творів (крім тих, що були знищені чи місцезнаходження яких невідо! ме) І.!В. Задорожного увійшли до розкішно виданої монографії! альбому, який презентували на виставці. Це спільна титанічна праця творчого колективу київ! ського видавництва “Софія!А” (директор М. Мельник), мистец! твознавців і родини художника. Це — скромна запізніла данина пам’яті Великому Художнику. То! му Художнику, який творив для ів ім’я свого багатостраждального, але неймовірно талановитого на! роду. За життя, звертаючись до колег!художників, він заповідав: національна форма — єдиний шлях художника. “Бо це головне, — напучував митець, — що дає перспективу піднятися до світо! вої культури”. А молодих учив: “Спершу, ніж стати художником, запитай себе: де твоя Батьківщи! на?”.
мислив своєї творчості й свого призначення як митця. І.!В. Задорожний був універ! сальним митцем і, що найголовні! ше — обдарованим. На виставці в Національному музеї Тараса Шев! ченка вперше за багато років кия! ни і гості столиці можуть побачи! ти енкаустику “Слава на світі най Сонцю буде”. Тут же представлені його графічні роботи, ілюстрації до казки “Кирило Кожум’яка”, різні шкіци, фотокопії вітражів, різьблення по дереву, мала скульп! тура, гобелени тощо. Але найбіль! ше живописних робіт, частину з яких ніхто з пересічних, і навіть мало хто з близького оточення ху! дожника ніколи не бачив. Якщо його відома серія історичних пос! татей (“Аттіла”, “Ярослав Муд! рий”, “Максим Березовський”, “Нестор!літописець”, “Аліпій”, “Добротвора”, “Юрій Кндра!
Донька художника Наталя Задорожна (в центрі) з колегами
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗
