Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
11 Поетичний автограф “Господь Україну прикриє Небесним крилом”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Від серця — до зорі…

Слово Просвіти, №44 за 2018 рік

Сміється сад до сонця, бо ж весна. Сусід коня похмуро запрягає, Вже рік хустину чорну не знімає Його кохана, віддана жона. Погідний день засумував ураз, Сховавши ясне сонце за хмарину. Сусідський син із усміхом дитини Листком любистку заяснів до нас. Осіннє Ці дні осінні, ці густі тумани… Багряне листя поміж хризантем. Красуня осінь, жовтокоса панна Ховає сум під золотим плащем. Вбираю в душу непорочність тиші, Далекий обрій, смерековий спів. Старезний дуб мені диктує вірші Під тихий схлип печальних журавлів. Навпочіпки дими в прив’ялих травах блудять, Задимлена зоря вросла в небесне тло, І шастають вітри й сумні дерева будять, Зціловуючи з нив згасаюче тепло. Палахкотять ліси, вгорнувшись у мовчання, Задумливо сумні на протягах смеркань. Хмільніша від вина ця музика прощальна На берегах журби, на островах чекань. Покинута хата Покинута хата вдивляється в очі лісів, Їй пахнуть нагідки під сірим старим перелазом. На призьбі полупаній котик сіренький присів, І серце оселі щасливо здригнулось одразу. Торкнулося сонце старих почорнілих плечей, Симфонія літа над казкою снів прозвучала. Безрідна хатина зітхнула ледь чутно: “А чей.”,* Бо вірою жила й когось безнастанно чекала. До часу Всевладний царю мерехтливих днів, Безсмертний духу, лицарю прозорий, Ще трохи світла подаруй мені, Не сковуй мить, але провадь між зорі. Весна так щедро хлюпає теплом, А літо крає ніч на ритми й рими, І тільки осінь зболеним крилом Кидає тишу в тугу незбориму. Владико дум, що звик до війн і втрат, Що поділив життя на “до” і “після”, Летиш, не озираючись назад Навіть тоді, коли змовкає пісня. А жив тут колись господар… Навхрест забиті вікна, Порожнє гніздо лелече, Висохлий кущ калини — Розпукою під вікном. Роззявлений рот криниці (Гнилі почорнілі цямрини) Шкіриться в синє небо Протухлим безводним дном. А жив тут колись господар, Що сонце будив щоранку, Спав по чотири години, А решту трудивсь на землі. Мав ніжну, співучу душу, Вірну вродливу дружину, У серці — велику ласку, А на руках мозолі. Сина — козацької вроди — Учив на зорі косити, Слухати ніжну пісню, Яку їм складала земля. Ростив золоту пшеницю, При місяці віяв жито, Аж поки юдині очі Знайшли в ньому куркуля. Зойкнув травневий ранок — Тягнули білі обруси, Вишиті рвали сорочки, Топтали ногами хліб. Тремтіли злякано діти, Тривожно кричали гуси, І тяжко кидав прокльони Сусідський столітній дід. Повезли у край незнаний (В дорозі померла дружина), Палило вогнем у грудях, Кривавились мозолі, А через місяць не стало На світі найменшого сина, Кинув за ним у могилу Із вузлика жменьку землі. Вмираючи, стогне калина: “Кого ж мені запитати, Чи живе мій господар В далекій чужій стороні?” Сумно скриплять одвірки, Хилиться згорблена хата, І схлипує Божа Мати На посивілій стіні. * * * Місячне світло і стеля палати… Віриш, я також буваю байдужою. Жити — то жити, вмирать — то вмирати. Тугу здолала, недугу подужаю. Сльоза солона, душа оголена… Блукають думи полями чистими. Знаєш, я також буваю бездомною, А ніч — безмежною, не урочистою. Вірю, хоча й наростає тривога, Ранок зустріне мене неодмінно. Вслухаюся в риму, молюся до Бога, Допоки безсоння звикає до тіней. * * * Променисте сонце спопеляє душу, Тихо так, безпечно, наче й не війна. Лиш гіркотні думи болем серце душать, І тремтить у небі співанка сумна. Здичавілим птахом, заблукалим зойком Тріпотить щемливо над чолом лісів. В тісній домовині молодого бойка Рідний край сльозою скорбною зустрів. * * * На похороні втрачених ілюзій Горять багряним сяйвом вітражі, Коли будують храми з міражів, Не до спочинку честолюбним музам. Перемішавши грішне зі святим, Терміттям в очі сиплють словоблуди, Не боячись ні осуду, ні суду, Що їх накриє гнівом вогняним. У храмі поезії У храмі поезії спів життєдайний Молитвою пращурів лине до Бога. У храмі поезії — тихо й печально: То радості відблиск, то серця тривога. ___________ * А чей (діалект) — А раптом…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин