Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Коли йдеться про українське націєта державотворення на західному міждержавному пограниччі, сюжетів виринає багато”. Очевидець і літописець · с. 12сторінка оригіналу ↗

Феномен Ребриків

Слово Просвіти, №44 за 2018 рік

— Як в Ужгороді планують відзначати ці дві знаменні дати? Які наукові заходи, конференції планує Академія? Які видання, пов’язані з діячами тієї доби, в проектах видавництва “Ґражда”? — Ми підтримуємо відзначення знаменних дат українського державотворення. Для нас ці теми (і Гуцульська республіка, і Карпатська Україна) не лише календарні. Це тяглий, безперервний процес із яскравими спалахами й чорними провалами, але це — ціле ХХ століття з проникненням у минуле й майбутнє. Календар — більше для урочистих акцентацій на подіях і особах, для засвідчення причетності — інтелектуальної та духовної, зрештою для чистоти сумління тощо. І це має бути. Але глибше розуміння нашої минувшини упевнює в незглибимій наповненості цього часового простору неймовірно важливими, а ще й надзвичайно цікавими сенсами. Без найменшого перебільшення за бажання ми можемо відзначати знаменні дати (подієві і персональні) значно щільніше, з дуже незначними інтервалами. Тому, коли йдеться про українське націєта державотворення на західному міждержавному пограниччі, сюжетів виринає багато. І вони потребують інтелектуального і духовного осягнення сьогодні, насамперед для відчуття надійної тверді під ногами, для усвідомлення закономірності процесів, у яких доля вділила бути задіяними й нам. А тепер щодо дат і заходів. У “Ґражді” готове до друку видання зі співзвучною назвою “Гуцульська Республіка”. У ньому представлені три різні мистецькі відтворення одного історичного факту. Йдеться про роман Уласа Самчука “Гори говорять!”, цикл оповідань Василя Ґренджі-Донського “Покрив туман співучі ріки” та перекладений українською ще в 30-ті роки минулого століття роман чеського письменника Зіновія Кудея “Гуцульська Республіка”. Самчуків роман ми видавали вже до 5-річчя проголошення Акту про незалежність України, а от його “Сонце з заходу” — про події в Карпатській Україні — раніше не публікований. Готуємось до конференції з нагоди 110-річчя Зореслава — видатного українського поета, теолога, монаха-василіянина, виховника цілої генерації закарпатської молоді й капелана Карпатської Січі. У нашому доробку є видання його поезії “Бог і Україна” та наукової праці “Католицтво і православ’я”. Готові до друку “Голгота Греко-Католицької Церкви” та “Укрита Фіялка”. До перевидання підготували зі змінами й доповненнями антології поезії “Моя Карпатська Україно!”. На стадії завершення в упорядкуванні акад. Миколи Мушинки друга книга праць лідера Гуцульської Республіки Степана Клочурака “Лицар Волі”. Можна продовжувати проектами видань поезії Івана Ірлявського (зокрема, двох віднайдених, раніше не публікованих ранніх збірок), Юлія Боршоша-Кум’ятського “Кров кличе” (з історією першого видання за участю Євгена Маланюка та Олега Ольжича), щоденників Уласа Самчука з часу роботи над романом “Гори говорять!”, прози Андрія Ворона “Гуцульська помста” і т. ін. Звичайно ж, братимемо участь і в календарних заходах. — Пані Наталю, традиції Закарпатської академії мистецтв беруть свої початки від першого директора і засновника тодішнього Ужгородського державного художньо-промислового училища — Адальберта Ерделі. Викладачами були такі відомі митці “закарпатської школи”, як Йосип Бокшай, Федір Манайло, Андрій Коцка, Адальберт Борецький, Ернест Контратович, Іван Гарапко, Василь Свида, Вільгельм Берец, Шандор Петкі, Вік тор Демидюк та інші. Чим особ лива Академія зараз? Окресліть проблематику науково-мистецьких досліджень, які здійснюють викладачі та випускники навчального закладу? — Закарпатська академія мистецтв сьогодні — це перший і єдиний вищий навчальний художній заклад у Закарпатті, який виріс із колишнього училища, потім став коледжем, а з 2016 року — академією, при цьому зберігши, укріпивши, розвинувши традиції закарпатської школи живопису. Академія невелика, проте здобутками похвалитися можна. Щорічно ми проводимо дві Всеукраїнські студентські наукові конференції, всеукраїнський конкурс із живопису, всеукраїнську олімпіаду студентських наукових робіт у галузі мистецтва, а також три-чотири Міжнародні конференції з проблем вищої освіти, одна з яких щорічна — “Ерделівські читання”. Наші імпрези, як правило, збирають дослідників з Європи, Америки, Азії, відомих художників і мистецтвознавців, колекціонерів і пошановувачів мистецького життя… А крім того, ведемо кількарічну боротьбу за наш коледж (до речі, він носить ім’я Адальберта Ерделі), який Міністерство хоче передати на місцеве фінансування або, просто сказати, відібрати; намагаємося рятувати (правдами і неправдами) дерев’яні церкви, реставруємо старі твори сакрального мистецтва, досліджуємо і прагнемо відновити декоративно-ужиткове мистецтво краю, яке катастрофічно зникає, видаємо наукові “Вісники”, дипломи бакалаврів і магістрів, відкриваємо різноманітні виставки, проводимо пленери і майстер-класи… — Відомо, що Академія мистецтв і видавництво “Ґражда” підтримують тісні стосунки зі словацьким фольклористом та українознавцем, мистецтво-та літературознавцем українського походження, іноземним членом Національної академії наук України Миколою Мушинкою. Розкажіть про цього унікального чоловіка. Як розпочалася ваша співпраця і над якими проектами зараз працюєте спільно? — Микола Мушинка — тема безкінечна. Доля судила зблизитися нам ще в середині 80-х років минулого століття. З однокурсником Любомиром Белеєм ми написали рецензію на видану в Новому Саді працю Мушинки “Фольклор русинів Войводини”. Принагідні зустрічі в Ужгороді, Львові, Києві, Пряшеві відкривали ширші обрії. Микола Мушинка не лише універсальний інтелектуал (зрештою, академік), а й відкритий до співпраці, активний і обов’язковий, мобілізуючий і вимогливий, щирий і доброзичливий. І щедрий. Оця його повсякчасна готовність давати — риса виняткова. Зараз тішимося, що попри чимало інших проектів (видавничих, наукових, культурологічних), допомагаємо в підготовці перших томів його зібраних праць (повне видання наразі, мабуть, неможливе). Бібліографія його публікацій (також невичерпна) читається, як захопливий роман, — стільки за тими назвами криється фактів і смислів. Ну, а при тому — 4-й том Олександра Духновича, монографія з історії журналістики Закарпаття Олени Рудловчак, актуалізація Пряшівського феномена в особах (Іван Мацинський, Орест Зілинський, Микола Неврлий, Єва Бісс і т. ін.) “Віднайдення Пряшівської Русі-України. Ч. 1, Ч. 2”, друга книга праць Степана Клочурака, спадщина Степана Папа, колядки у записах Івана Панькевича, спадщина Володимира Гнатюка, фольклор українців Румунії, Войводини, Лемківщини, передмови, післямови, сотні й сотні гасел до ЕСУ та інших енциклопедій. І, звичайно, участь у конференціях. Зокрема у щорічній конференції “Ерделівські читання” Микола Мушинка завжди порушує надважливі мистецькі проблеми: повернення чи відкриття нових імен, встановлення авторства окремих творів, збереження націо нальної спадщини Культурно-мистецький простір Закарпаття важко уявити без двох талановитих людей — Івана й Наталії Ребриків. Це родина, яка офірує культурі, освіті й просвіті рідного краю свої таланти, прагнення, фізичні й душевні сили. Їхні знання, набуті за роки копіткої праці, — унікальні. Пані Наталя і пан Іван готові ділитися ними задля становлення й збереження української ідентичності і Срібної Землі, і всієї України. Іван Михайлович Ребрик — відомий закарпатський поет, видавець, засновник ужгородського видавництва “Ґражда”, редактор науково-мистецького часопису “Екзиль”. Наталія Йосипівна — відмінник освіти України, кандидат філологічних наук, доцент кафедри культури та суспільно-гуманітарних дисциплін, проректор із науково-педагогічної роботи Закарпатської академії мистецтв. Відповідно виховані й діти: син Андрій Ребрик — голова Закарпатського обласного осередку Пласту-НСОУ, викладач української мови та літератури, найкращий помічник батька у видавничій справі. Донька Олеся — поетеса, випускниця Львівського національного університету імені Івана Франка, дослідниця закарпатської літератури… Ідея записати інтерв’ю з пані Наталею та паном Іваном виникла давно, та саме зараз час для такої змістовної розмови, адже на порозі дві визначні для України дати: 100-річчя Гуцульської республіки і 80-річчя проголошення в Хусті Карпатоукраїнської держави.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин