Театр · “Вистава жива, щоразу ми інші. Ми ростемо, і світ змінюється”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Новини провідної сцени країни
Слово Просвіти, №44 за 2019 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром Цьогорічний фестиваль “Марія” присвятили 100-річчю театру Франка. Серед його організаторів — Міністерство культури України, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Міжнародна благодійна організація “Міжнародний інститут театру” (Український центр). Театральний форум відбувся за сприяння Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України, Музею Марії Заньковецької, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Благодійного фонду “Наш дім — Україна”. — Театр — історія про людей і для людей, — переконана президент фестивалю, народна артистка України Лариса Кадирова. — Енергія кроку сьогодення у театр майбутнього закладена у театрі, який був учора, в нашій пам’яті про нього. Тому, долаючи інформаційну блокаду театральної пам’яті, виникла ідея створення щорічного Міжнародного театрального фестивалю жіночих монодрам “Марія”, який з’явився 2004 року, коли в культурному просторі України святкували 150-річний ювілей від дня народження великої актриси Марії Заньковецької. Створюючи наш єдиний фестиваль жіночих монодрам на теренах Європи, ми мали на меті популяризацію кращих світових здобутків виконавської майстерності актрис, плекання, культивування та репрезентацію можливостей універсальної мови театру, сприяння активній інтеграції українського театру до світового театрального процесу. Фестиваль “Марія” проводиться щорічно у жовтні в Києві. У рамках фестивалю відбуваються: — прес-конференція для ЗМІ; — міжнародна науково-мистецька конференція “Магія культур”; — круглий стіл “Полілог культур”; — художні тематичні виставки; майстер-класи, творчі зустрічі; — театральний клуб. Щороку фестиваль відбувається в царині Національного театру ім. Івана Франка. Національний театр, використовуючи досвід сучасного світового театру, зберігає ідею національної культури. Національна театральна ідея — не реставрація традицій, а пошук їхнього розвитку в сучасному мистецькому процесі. Національна театральна традиція — це руйнування стереотипів, інертності заради глядацької співтворчості, залучення публіки до роздумів, виявлення больових точок життя. Хочу сказати всім творчим людям: “Простіть і здрастуйте! Зустрічаймося енергетично, духовно, інтелектуально. Хоч ми живемо по різні боки землі, та творимо новітнє, сучасне, істинне, реформуємо думку, бачення, світосприйняття Людини. І від того “постулати розуму, з’єднуючись з почуттями, стають символами, дивовижними вікнами у вічність”. Генеральний директор-художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, народний артист України Михайло Захаревич зазначив, що франківці активно пропагують українську мову та культуру за кордоном, підіймають дух наших захисників на сході. Фестиваль “Марія” дає можливість побачити досягнення багатьох колективів, серед яких і вистави театру Франка. На переконання головного режисера театру, народного артиста України Дмитра Богомазо-
Лариса Кадирова ва, головний учасник фестивалю — глядач, бо він — половина успіху у виставі, побажав “Марії” повних залів і бурхливих оплесків вдячних глядачів. Про значення фестивалю “Марія” для української та світової культур розповіли прозаїки Володимир Яворівський і Віталій Капранов, головний художник театру Франка Андрій Александрович-Дочевський, перекладач Сергій Борщевський, літературознавець Дмитро Дроздовський. Відбулося відкриття виставок: “Нам 100 років. Франківці”, “Франківці у п’єсах Марка Кропивницького” (фонди Музею театру ім. Івана Франка), “Марія Заньковецька” (фонди Музею Марії Заньковецької), “Марко Кропивницький” (презентує “Вітальня на Дворянській” за підтримки Культурно-ділового центру “Рубаненко і партнери”, Харків). Також презентували нові книжки. На фестивалі “Марія” показали вистави театру ім. Івана Франка “Буна” В. Маковій, “Земля” О. Кобилянської, “Стара жінка висиджує” Т. Ружевич, “Момент кохання” В. Винниченка, “Не плачте за мною ніколи” М. Матіос. Театр Володимира Завальнюка “Перетворення” презентував свої кращі моновистави “Малюнок на замерзлому вікні”
В. Даниленко та “Леді Капулетті” Н. Мазур. Анжеліка Гирич разом з французьким актором Полем Манондізом представили музично-поетичну виставу “Я кохаю”, гість зі Львова Лідія Данильчук — “Білі мотилі, плетені ланцюги…”, Мар’яна Кодіна-Іванович з Коломиї — “Квітка ностальгії”, Олександра Тарнавська з Херсона — “Монолог актриси”, Микола Бичук з Чернігова — “Чому люди не…”, Марина Проценко з Дніпра — “За надмірну любов”, Олександр Бєльський з Кривого Рогу — “Спокушені спрагою” та інші. Глядачі радо вітали гостей з Німеччини й Білорусі. Зацікавила публіку музична сторінка “Люблю любити любов” за участю народного артиста України Тараса Компаніченка та гурту “Хорея козацька”, які підготували програму “Франківцям присвячую”.
*** Усі двадцять років, що минули після прем’єри, вистава “Шельменко-денщик” продовжує користуватися популярністю серед глядачів. — Ми цю виставу зіграли ще в минулому тисячолітті, — розповів режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко. — Сьогодні намагалися зібрати той склад, який грав прем’єру. Вистава має прекрасну гастрольну історію, щойно ми повернулися з Полтави, плануємо нові поїздки. Але найдорожчим для є нас глядач франкового театру. Цього разу виступить плеяда талановитих акторів: Валерій Дудник, Валентина Ілляшенко, Володимир Коляда, Олексій Паламаренко, які на чолі з Анатолієм Гнатюком укотре йдуть до вас. За словами незмінного Шельменка-денщика, народного артиста України Анатолія Гнатюка, саме завдяки глядачеві вистава протрималася на сцені вже 20 років і, дай Боже, житиме ще. Поряд з Анатолієм Гнатюком
Сцена з вистави “Шельменко4денщик”
всі ці роки на сцені заслужений артист України Олексій Паламаренко. Отож слово пану Олексію. — Коли я був на підготовчих курсах у театральному інституті (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого), нам запропонували подивитися випускну виставу “Шельменкоденщик” у Навчальному театрі. Хороша вистава, гарні виконавці. Це були студенти, випускники, але фактично — вже актори. Здивувався, чому всі, крім Шельменка, говорять російською. Пізніше дізнався, що виставу вперше поставили в Олександрійському імператорському театрі в Петербурзі, де всі вистави грали російською. І тільки великий Щепкін, який виконував роль Шельменка, говорив українською. Пізніше я побачив по телевізору радянський фільм, в якому грав корифей театру Франка Володимир Дальський, а його партнеркою була Зоя Федорова. Петро Ільченко запропонував мені роль капітана Скворцова. У Квітки-Основ’яненка це звичайний піхотний офіцер. Захотілося доповнити персонаж. Додали у виставу трішки шампанського. Вирішили, що Скворцов буде кінним гусаром. Це звичайний вояк, якими були військові у минулому столітті. “Шельменка-денщика” дуже добре приймали у Севастополі. Аплодували так, як не завжди аплодують у Києві. Аплодували і російські моряки. Навіть під час останніх гастролей, які відбулися перед самою окупацією, ніхто не міг подумати, що все це скоро закінчиться.
Сцена з вистави “Лунаса”
Грали виставу навіть у Москві — в Українському центрі на Арбаті. Скажу чесно, пробити рафіновану російську публіку було важко. Особливо складно було грати першу дію. Але в кінці нас дуже добре сприймали. Гарно відгукнувся про виставу відомий театральний критик Борис Поюровський, який присвятив їй статтю. У тяжкий воєнний час “Шельменко-денщик” був рекордсменом по показах на фронті. Бійці дуже любили цю виставу. А ми її возили на схід у Луганську та Донецьку області. У виставі є сцена, коли я наливаю в бокал шампанське і піднімаю його зі словами: “За прекрасних дам”, випиваю, а решту виливаю через плече. Раптом чую з гальорки прокурений жіночий голос (це було під час гастролей у Севастополі): “А повторіть можно?” Я кажу: “Для дам — що завгодно”. І довелося повторювати. Чим вистава відрізняється від фільму? Фільм уже знято, він буде таким завжди. А вистава жива, щоразу ми інші. Ми ростемо, і світ змінюється. Бувають нестандартні ситуації. Хтось забув слова або пістолет не вистрелив. Намагаєшся знайти вихід із ситуації. Якось я невдало поставив коліно, коли акторка сідала. Ми разом з нею впали. Це викликало в залі додатковий сміх. Я у виставі від початку. Зіграв Скворцова 250 разів. Коли починав грати, волосся в мене було чорне, нині воно змінило колір. І мій герой змінився не лише зовні. Досвід — це те, чого не зіграєш. Він приходить з роками. Скворцов став більш сентиментальним, ніж це було на початку. Те, що зразу робив з юнацьким азартом, зараз роблю з поглядом на себе збоку. Тепер я перекваліфікувався. І по черзі з прекрасним актором Володимиром Колядою граю Шпака… Під час ювілейного показу у виставі грала легендарна актриса Галина Яблонська, яка служить у театрі з 1951 року. А поруч — зовсім юна Христина Федорак, яка рівно рік грає Мотрю. Відразу довелося грати на гастролях у Чернігові. Має честь грати на одному сценічному майданчику з корифеями, а це велика відповідальність. Цю виставу дуже любить глядач. Він з актором на одному диханні. Тому потрібно виклада-
Жовтень видався багатим на події для Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Відбувся ХVІ Міжнародний фестиваль жіночих монодрам “Марія”, виповнилося 20 років виставі “Шельменко-денщик”, репертуар театру поповнила постановкою “Лунаса”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
